Неділя 16-та по ЗСД

Nedila 16 po ZSD

Різдво Богородиці

rizdvo  dohorodytsi 4

125-ття Йосифа Сліпого

logo125

Гості он-лайн

На сайті 154 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Вхід

Otez Ivan Muzychka 1

Отець митрофорний протоієрей доктор Іван Музичка – Людина молитви і обов’язку, чоловік з гострим розумом та гумором, відданий душпастир, критичний патріот, найбільш начитаний український священик нашого часу.

Скромний «творець історії», він своїм життям зв’язав в нашій пам’яті те, що час намагався розпорошити: міжвоєнну Галичину, воєнні лихоліття, служіння в розсіянні сущим, вимріяну поколіннями незалежну Україну. Отець Музичка дуже багато доклався і приніс особисту жертву, щоб здійснювати візію Патріарха Йосифа.

Іван Музичка народився 21 листопада 1921 року в селі Пуків на Івано-Франківщині, навчався в Рогатинській гімназії й водночас у музичній школі, опісля вчителював в с. Путятинці та в рідному селі. У 1942 р. молодий вчитель заочно закінчив факультет теорії музики і гри на скрипці у вчительській семінарії м. Рогатин.

В час війни будучи в похідних групах в центральних землях України, молодий член ОУН пережив сутички, інколи смертельні, між різними фракціями організації, що, за його словами, «на завжди вилікували від [інтегрального, чи партійного], націоналізму». Він надалі був готовий віддати своє життя за Україну і відслужив у рядах дивізії «Галичина», в ненасильницькій ролі – як музикант і фельдшер.

Після Другої світової війни опинився в Італії. 1945 року став студентом Папської колегії в Римі, вивчав філософію і богослов'я в Папському Урбанському університеті. Від 1949 року почав працювати на радіо «Ватикан» спочатку як диригент церковного хору, а потім як священик. Його натхненні, доступні проповіді зі захопленням слухали українці в цілому світі. 1951 здобув ступінь доктора богослов'я. Того ж року отримав свячення від архиєпископа Івана Бучка і був призначений на парафії в Англії, де о. Іван був парохом 24 роки. В цей час почалася його «кар’єра» авторства текстів, що часто були підписані іншими високопосталвленими особами. 

Від початку 70-х років Патріарх Йосиф Сліпий запрошував отця працювати до Риму, зокрема в Українському католицькому університеті. 

Від 1975 року о. Іван Музичка жив в Римі. Тут він допомагав Патріархові Йосифові, готував до друку журнал «Богословія», наукові праці, часто майже переписуючи тексти авторів. Роками працював з владикою Іваном Хомою над зібраними творами Блаженнішого, допомагаючи Патріархові з найбільш відповідальними текстами та листуваннями, займався організацією богословських і літніх дияконських курсів та брав активну участь в організації літніх українознавчих курсів при УКУ для молоді з діаспори. Був проректором (за ректора Йосифа Сліпого) та ректором Українського католицького університету в Римі (1976-1985), ректором колегії Святої Софії (1985-1994). Також багато років був парохом української парафії святих Сергія і Вакха в Римі (1976-2001). 

Від 1991 року о. Іван Музичка щорік (а іноді кілька разів на рік) приїжджав в Україну, щоб викладати, читати публічні лекції зокрема для творчої інтелігенції та улюблених катехитів. Він написав величезну кількість статей на різну тематику – історія богословської думки і духовності в Україні, соціальні проблеми, катехитика та основи християнського життя, міжконфесійні і міжцерковні відносини, українська література, особливо духовні теми в ній. В парафії святих Сергія і Вакха в Римі опікувався новими мігрантами з України.

Беручи до уваги довголітню наукову та многогранну працю о. Івана Музички, Вчена Рада Українського Католицького університету 2-ого жовтня 2013-ого року одноголосно вирішила надати йому звання Почесного Доктора – Doctor honoris causa. 

Він був добрим порадником, учителем для багатьох поколінь українських студентів в Римі, серед яких пощастило бути і мені.

Я особисто вдячний отцеві Іванові Музичці, який будував мене і моїх співбратів семінаристів в колегії Святої Софії при УКУ своїм прикладом. Отець Іван щотижня купував і читав одну-дві книжки. Він був широко обізнаним у всіх богословських дисциплінах, добре знав українську літературу, багато писав про Шевченка та Франка, знався у літературах різних народів, був добре ознайомленим з комуністичними теоріями Маркса, Леніна, Троцького, був шанувальником українських та неукраїнських дисидентів, зокрема творчості Солженіцина. 

Отець Іван багато писав: доповіді, проповіді, фейлетони.

Ми, студенти, що жили під його опікою, його духовним та інтелектуальним проводом, бачили його дисципліновану працю. Якщо часто за столом, навіть в духовних установах, можуть бути буденні, а то й банальні теми розмов, то при отцеві Музичці в римському УКУ дискусії за обідом завжди були глибокі, іноді навіть провокативні, на різні теми: історія, психологія, соціологія, філософія, політика, мистецтво та звичайно ж богослов’я і життя Церкви. Ці розмови у спільноті залишаються пам'ятними на все життя.

Ми зверталися до отця Івана за порадою щодо різних духовних питань і проблем. Він наші питання завжди сприймав серйозно. Одного разу за обідом я поставив отцеві запитання, на яке він не мав швидкої відповіді. Українці в Італії були добре інкультуровані, і ми в УКУ не оминали практики післяобідньої сієсти. Коли я прокинувся, то побачив на підлозі під дверима у своїй кімнаті два листки на машинці надрукованого тексту без інтервалу – наш ректор присвятив свій пообідній відпочинок, щоб дати формальну письмову відповідь на моє юнацьке запитання. Він шанував студентів, завжди звертався до них, хоч і в наскрізь домашній обстановці, на «Ви». 

Отець Іван вмів жартувати: він замовляв у нашого співбрата Марка Мудрого карикатури на своїх колег-священиків, а розуміючи людські слабкості, розраховувався з «безгрішним» Марком сигаретами. 

До нас, які потім стали істориками, отець Іван ставився з вдаваною погордою, мовляв «Ви, історики…» і «Взагалі, що з вами говорити, коли ви не були у війську…».

Отець Музичка був вирозумілим сповідником, і хоча публічно багато хто бачив у ньому строгого і навіть гострого мораліста, як духівник у сповіді, особистій розмові, подружніх та інших непростих обставинах, він був далекий від ідеологічності. Отець Музичка був передусім душпастирем, який умів дискретно розв’язувати складні духовні проблеми, зберігаючи принципи і реалізм.

Як священик і духівник він мав перед собою Великого Бога. Йому були чужі ідеологічні ідоли, у своїх порадах чи оцінках він був вільний і прямий, іноді до болю. До деяких осіб, зокрема жіночої статі, він міг ставитися з не завжди заслуженим скепсисом, а то і сарказмом. Хто вистоював вогонь, остаточно здобував Отця. Думаю, що зрештою сьогодні вони Покійному прощають. 

Не секрет, що Отець Музичка мав свою незалежну (інколи протилежну) думку в стосунках не тільки з вірними–підопічними, політиками, співбратами в священстві, але також і з Йосифом Сліпим, за що мабуть Патріарх остаточно його й ще більше шанував. Звертався Блаженніший до нього: «мітрате золотий» і також не секрет, що в певний час бачив о. Музичку своїм наступником.

Згадуючи отця Івана, слід це робити в його дусі – з вдячністю до Бога, Який оберігав його протягом довгого і працьовитого життя. 

Дякуймо Богові за отця Івана Музичку, молімося за його вічний спокій, щоб простилися йому прогрішення вольні і невольні, і щоб Господь оселив душу його там, де праведні спочивають.

У Бозі він був праведний, на Бога він уповав, для Нього жив, живучи також для нас…

Отець Іван Дацько пригадував як вітав отця Музичку на летовищі Roma-Fiumicino 1975 року та привіз його до УКУ. Отець Музичка сказав: «То я вже тут. А звідси мені вже нікуди»…

Дорогий Отче, звідси лише ... до Царства Небесного…

Новопереставленого Єрея Івана Музичку поховають в крипті святої Софії в Римі, в храмі де він славив Бога і молився за людей більше 40 років.

Вічная пам’ять!

З синівською любов’ю і пошаною,

+ Борис

Джерело: https://www.facebook.com/borys.gudziak

 

Владика Борис (Ґудзяк) про покійного протоієрея Івана Музичку

Отець митрофорний протоієрей доктор Іван Музичка

Людина молитви і обов’язку,

чоловік з гострим розумом та гумором,

відданий душпастир,

критичний патріот,

найбільш начитаний український священик нашого часу.

Скромний «творець історії», він своїм життям зв’язав в нашій пам’яті те, що час намагався розпорошити: міжвоєнну Галичину, воєнні лихоліття, служіння в розсіянні сущим, вимріяну поколіннями незалежну Україну. Отець Музичка дуже багато доклався і приніс особисту жертву, щоб здійснювати візію Патріарха Йосифа.

Іван Музичка народився 21 листопада 1921 року в селі Пуків на Івано-Франківщині, навчався в Рогатинській гімназії й водночас у музичній школі, опісля вчителював в с. Путятинці та в рідному селі. У 1942 р. молодий вчитель заочно закінчив факультет теорії музики і гри на скрипці у вчительській семінарії м. Рогатин.

В час війни будучи в похідних групах в центральних землях України, молодий член ОУН пережив сутички, інколи смертельні, між різними фракціями організації, що, за його словами, "на завжди вилікували від [інтегрального, чи партійного], націоналізму." Він надалі був готовий віддати своє життя за Україну і відслужив у рядах дивізії "Галичина", в ненасильницькій ролі – як музикант і фельдшер.

Після Другої світової війни опинився в Італії. 1945 року став студентом Папської колегії в Римі, вивчав філософію і богослов'я в Папському Урбанському університеті. Від 1949 року почав працювати на радіо «Ватикан» спочатку як диригент церковного хору, а потім як священик. Його натхненні, доступні проповіді зі захопленням слухали українці в цілому світі. 1951 здобув ступінь доктора богослов'я. Того ж року отримав свячення від архиєпископа Івана Бучка і був призначений на парафії в Англії, де о. Іван був парохом 24 роки. В цей час почалася його «кар’єра» авторства текстів, що часто були підписані іншими високопосталвленими особами.

Від початку 70-х років Патріарх Йосиф Сліпий запрошував отця працювати до Риму, зокрема в Українському католицькому університеті.

Від 1975 року о. Іван Музичка жив в Римі. Тут він допомагав Патріархові Йосифові, готував до друку журнал «Богословія», наукові праці, часто майже переписуючи тексти авторів. Роками працював з владикою Іваном Хомою над зібраними творами Блаженнішого, допомагаючи Патріархові з найбільш відповідальними текстами та листуваннями, займався організацією богословських і літніх дияконських курсів та брав активну участь в організації літніх українознавчих курсів при УКУ для молоді з діаспори. Був проректором (за ректора Йосифа Сліпого) та ректором Українського католицького університету в Римі (1976-1985), ректором колегії Святої Софії (1985-1994). Також багато років був парохом української парафії святих Сергія і Вакха в Римі (1976-2001).

Від 1991 року о. Іван Музичка щорік (а іноді кілька разів на рік) приїжджав в Україну, щоб викладати, читати публічні лекції зокрема для творчої інтелігенції та улюблених катехитів. Він написав величезну кількість статей на різну тематику – історія богословської думки і духовності в Україні, соціальні проблеми, катехитика та основи християнського життя, міжконфесійні і міжцерковні відносини, українська література, особливо духовні теми в ній. В парафії святих Сергія і Вакха в Римі опікувався новими мігрантами з України.

Беручи до уваги довголітню наукову та многогранну працю о. Івана Музички, Вчена Рада Українського Католицького університету 2-ого жовтня 2013-ого року одноголосно вирішила надати йому звання Почесного Доктора – Doctor honoris causa.

Він був добрим порадником, учителем для багатьох поколінь українських студентів в Римі, серед яких пощастило бути і мені.

Я особисто вдячний отцеві Іванові Музичці, який будував мене і моїх співбратів семінаристів в колегії Святої Софії при УКУ своїм прикладом. Отець Іван щотижня купував і читав одну-дві книжки. Він був широко обізнаним у всіх богословських дисциплінах, добре знав українську літературу, багато писав про Шевченка та Франка, знався у літературах різних народів, був добре ознайомленим з комуністичними теоріями Маркса, Леніна, Троцького, був шанувальником українських та неукраїнських дисидентів, зокрема творчості Солженіцина.

Отець Іван багато писав: доповіді, проповіді, фейлетони.

Ми, студенти, що жили під його опікою, його духовним та інтелектуальним проводом, бачили його дисципліновану працю. Якщо часто за столом, навіть в духовних установах, можуть бути буденні, а то й банальні теми розмов, то при отцеві Музичці в римському УКУ дискусії за обідом завжди були глибокі, іноді навіть провокативні, на різні теми: історія, психологія, соціологія, філософія, політика, мистецтво та звичайно ж богослов’я і життя Церкви. Ці розмови у спільноті залишаються пам'ятними на все життя.

Ми зверталися до отця Івана за порадою щодо різних духовних питань і проблем. Він наші питання завжди сприймав серйозно. Одного разу за обідом я поставив отцеві запитання, на яке він не мав швидкої відповіді. Українці в Італії були добре інкультуровані, і ми в УКУ не оминали практики післяобідньої сієсти. Коли я прокинувся, то побачив на підлозі під дверима у своїй кімнаті два листки на машинці надрукованого тексту без інтервалу – наш ректор присвятив свій пообідній відпочинок, щоб дати формальну письмову відповідь на моє юнацьке запитання. Він шанував студентів, завжди звертався до них, хоч і в наскрізь домашній обстановці, на «Ви».

Отець Іван вмів жартувати: він замовляв у нашого співбрата Марка Мудрого карикатури на своїх колег-священиків, а розуміючи людські слабкості, розраховувався з «безгрішним» Марком сигаретами.

До нас, які потім стали істориками, отець Іван ставився з вдаваною погордою, мовляв «Ви, історики…» і «Взагалі, що з вами говорити, коли ви не були у війську…».

Отець Музичка був вирозумілим сповідником, і хоча публічно багато хто бачив у ньому строгого і навіть гострого мораліста, як духівник у сповіді, особистій розмові, подружніх та інших непростих обставинах, він був далекий від ідеологічності. Отець Музичка був передусім душпастирем, який умів дискретно розв’язувати складні духовні проблеми, зберігаючи принципи і реалізм.

Як священик і духівник він мав перед собою Великого Бога. Йому були чужі ідеологічні ідоли, у своїх порадах чи оцінках він був вільний і прямий, іноді до болю. До деяких осіб, зокрема жіночої статі, він міг ставитися з не завжди заслуженим скепсисом, а то і сарказмом. Хто вистоював вогонь, остаточно здобував Отця. Думаю, що зрештою сьогодні вони Покійному прощають.

Не секрет, що Отець Музичка мав свою незалежну (інколи протилежну) думку в стосунках не тільки з вірними–підопічними, політиками, співбратами в священстві, але також і з Йосифом Сліпим, за що мабуть Патріарх остаточно його й ще більше шанував. Звертався Блаженніший до нього: «мітрате золотий» і також не секрет, що в певний час бачив о. Музичку своїм наступником.

Згадуючи отця Івана, слід це робити в його дусі – з вдячністю до Бога, Який оберігав його протягом довгого і працьовитого життя.

Дякуймо Богові за отця Івана Музичку, молімося за його вічний спокій, щоб простилися йому прогрішення вольні і невольні, і щоб Господь оселив душу його там, де праведні спочивають.

У Бозі він був праведний, на Бога він уповав, для Нього жив, живучи також для нас…

Отець Іван Дацько пригадував як вітав отця Музичку на летовищі Roma-Fiumicino 1975 року та привіз його до УКУ. Отець Музичка сказав: «То я вже тут. А звідси мені вже нікуди»…

Дорогий Отче, звідси лише ... до Царства Небесного…

Новопереставленого Єрея Івана Музичку поховають в крипті святої Софії в Римі, в храмі де він славив Бога і молився за людей більше 40 років.

Вічная пам’ять!

З синівською любов’ю і пошаною,

+ Борис

Джерело: https://www.facebook.com/borys.gudziak?fref=ts

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia