Неділя 18-та по ЗСД

Nedila 18 po ZSD 1

Неділя 19-та по ЗСД

Nedila 19 po ZSD 1

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 199 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Preobrazhennia 5Господь наш Ісус Христос у тридцять третій рік від свого народження від Пречистої Діви, в останній же свого трирічного проповідування, наближаючись до добровільного, задля нашого спасения, страждання, коли в землях Кесарії Филипової, за Петровими словами – «Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт. 16, 16), почав проповідувати учням своїм, що належить Йому йти до Єрусалиму й багато витерпіти від старійшин, і архиєреїв, і книжників, і убитим бути, і коли бачив учнів своїх через те пресмутних, а найбільше Петра, який і боронив Йому того, кажучи: «Милосердним будь до себе, Господи, не має бути цього Тобі» (Мт. 16, 22), – тоді, забираючи печаль душ їхніх, обіцяв деяким з них явити свою славу, що мала йому бути після страждання. Мовив: «Із тих, що тут стоять, є такі, що не мають смерти скуштувати, доки не побачать Сина чоловічого у славі Царства Його» (Мт. 16, 28). Після того дня, коли Він те сказав, минуло шість днів (Мт. 17) [1].

Ішов Господь із краю Кесарії Филипової у галилейські межі, прийшов до гори Тавор, що була в Галилеї. Ішли за Ним учні і людей багато, і день до ночі схилився. А тому що звично було Христові Господеві на нічні молитви до Бога Отця Його, осібно від учнів своїх відлучатися, покинув під горою людей та учнів своїх, трьох лише з них взявши: Петра, і Якова, і Йоана. Зійшов з ними на верх гори задля молитви. І там, трохи від тих трьох відійшовши на вищий горб, молився. Троє ж учнів його і через сходження на висоту гори, і через продовження молитви стомилися, заснули, як же говорить євангелист Лука (Лк. 9, 30-33): Коли Петро і ті, що з ним, були зморені сном, і спали, і ніч уже до ранку зближалася, переобразився Христос, осяяний славою Божества свого. І стали перед Ним, велінням Його, два пророки: Мойсей із мертвих та Ілля з Раю, і говорили з Ним про Його відхід, який мав відбутися в Єрусалимі. Від слів їхніх і від Божественної сили, що найшла, збудилися апостоли, бачили славу його невимовну: лице просвітлене, наче сонце, ризи його блищали, білі, наче сніг (Мт. 17, 2). І двоє мужів з ним у славі тій стояли і говорили. І були налякані Петро, Яків та Йоан: пізнали ж зразу (Дух Святий їм відкрив) мужів тих – Мойсея та Іллю. І бесіду їх що про добровільне Христове страждання зрозуміли, і стояли, тремтячи, слухаючи, що говорилося. І насолоджувалися спогляданням тої Божественної слави, яку бачили настільки, наскільки тілесних зір очей їхніх помістити міг – стільки-бо Господь їм показав як для природи людської, аби зору очей, а разом і життя не втратили, бо неможливо людині смертній бачити Божество безсмертне невидиме. Так само, коли Мойсей просив Бога, аби показав йому славу лиця свого Божественного очевидно, відповів Бог: «Не може людина живою бути, якщо побачить лице моє» (Вих. 33, 20). Коли закінчилася бесіда Мойсея та Іллі з Христом й апостоли зрозуміли Духом, що ті відходять, Петро пожалів, що перестануть бачити пророків, бажав завжди насолоджуватися тією пресолодкою Христовою славою і любим спогляданням чесних пророків, тож насмілився і сказав: «Господи, добре нам тут бути, зробімо для трьох вас три намети: Тобі, Мойсеєві та Іллі, кожному по одному» (Мр. 9, 5; Лк. 9. 33). Коли Петро говорив, світла хмара, яка поставила обох пророків перед Христом і знову, за Його Божественним помахом, мала їх взяти і кожного на своє місце віднести, осінила апостолів, сівши на вершину гори. І ще більше злякалися апостоли, коли, наближаючись до Христа, увійшли в хмару. І в той час був голос із хмари, що мовив: «Це Син мій улюблений, Його слухайте» (Лк. 9, 34-35; Мт. 17, 5; Мр. 9, 7). Коли такий голос згори зійшов, сила покинула апостолів від великого переляку: впали ниць на землю. Коли впали вони, зникла слава Господня з-перед очей їхніх, відійшли й пророки у свої місця. Господь же, підійшовши, торкнувся учнів, що лежали на землі, кажучи: «Вставайте, не бійтеся». І, підвівши очі свої, учні нікого не побачили, окрім самого Ісуса. Починався день, і йшли з гори, і заповідав їм Господь, аби нікому не розповідали про бачене, доки, прийнявши страждання і смерть, не воскресне в третій день із гробу. І вони мовчали й нікому не сповістили в ті дні нічого з того, що бачили.

Було Преображення Господнє в шостий день серпня (перед тим, як зійшла ранкова зоря), тоді й Церква прийняла пам’ять про це, а не як Кирило Транквіліон [2] написав, що Господнє преображення було перед добровільними Його стражданнями у вівторок перед Великою П’яницею, що не відповідає істинні. Видно-бо із трьох євангелистів: Матея, Марка і Луки, які про преображення Господнє написали – що після тої слави Божества, на Таворі явленої, Господь багато часу ходив містами та селами, проповідуючи і творячи чуда. Хто хоче, хай подивиться у Євангельській книзі, а найбільше у святого Луки, уважно нехай прочитає від зачала 45 до Господнього приходу в Єрусалим на добровільні страсті.

 

[1] Так є в Євангелії від Матея (17, 1) і від Марка (9, 2). Євангеліє від Луки каже: «днів з вісім по цій розмові» (Лк. 9, 28).

[2] Кирило Транквіліон Ставровецький. Проповідь на Преображення (Учительне Євангеліє, частина друга).


Джерело: Дмитро Туптало, Житія святих, Том XІІ (серпень), Видавництво «Свічадо», Львів 2014.

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia