Troytsia RublovaСинаксар у понеділок по П’ятдесятниці, зішестя Святого Духа

Стихи:
Всяке диханння Духа Господнього нехай славить,
Силою Його розорилася зухвалість лукавих духів.

Того ж дня, у понеділок П’ятдесятниці, здійснюємо святкування Самому Всесвятому, Животворящому і Всемогутньому Духу, Одному з Трійці Богові, що рівночесний і єдиносущний Отцю і Сину, і з Ними разом прославляється. У самий день П’ятдесятниці Він сутнісним чином зійшов на апостолів у світлиці, де ті перебували, і опустився на кожного з них у вигляді вогненних язиків (див. Ді 2,1-3).

Але заради честі Святого Духа божественні отці, що все чудово влаштували, призначили святкування Йому і окремо, і в саму П’ятдесятницю. Бо Спаситель перед своїми стражданнями, обіцяючи пришестя Утішителя, сказав: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде (Йо 16,7). І ще: Коли ж прийде Він, ... то наведе вас на всю правду (пор. Йо 16,13). А також: Проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя,... Духа істини (Йо 14,16-17), Який від Отця ісходить. І після страждання, коли на небо восходив, мовив знову: Ви ж залишайтеся в місті Єрусалимі, аж поки не одягнетеся силою з висоти (пор. Лк 24,49). Отже, це пообіцявши, посилає Його [Духа]. І коли при настанні дня П’ятдесятниці вони [апостоли] перебували у світлиці, близько третьої години дня раптово пролунав з неба грім, і то такий, що схвилювалася безліч народу [що зібрався в Єрусалимі з усієї] Вселенної, і Дух Святий у вигляді вогненних язиків з’явився на кожному не тільки з дванадцяти, а й з сімдесяти учнів. І говорили вони чужими мовами, тобто кожен апостол говорив говірками всіх народів. Чужинець чув апостола, що говорив не своєю рідною мовою, апостол же розрізняв мову кожного народу і говорив на ній, тому і здалося присутнім, що апостоли п’яні. Бо ніхто не знав, яким чином апостол говорить всім окремо, і приймали його за п’яного. Інші ж дивувалися, кажучи: Що б це могло бути? (Ді 2,12). Бо то були люди, які зібралися заради свята зі всієї землі, в тому числі партяни, мідяни і еламії, незадовго до того полонені Антіохом [1].

Отже, Дух Святий приходить не негайно слідом за тим як вознісся Ісус, але коли минуло десять днів після Вознесіння, щоб зробити учнів, що очікували Його, ще більш старанними. Деякі ж стверджують, що в кожний з тих днів один з ангельських чинів приходив поклонятися обоженій плоті Христовій. І ось, після дев’яти днів, у день десятий, прийшов Утішитель, оскільки вже здійснилося через Сина примирення неба і землі. А те, що на п’ятдесятий день після Пасхи прийшов, то це в спогад старого Закону, бо Ізраїль отримав десять заповідей, коли минуло п’ятдесят днів з його переходу через Червоне море. Досліди і символи: там гора, тут світлиця; там вогонь, тут мови вогненні; замість же тамтешніх громів і мороку бурхливий подув тут.

У вигляді ж язиків Дух сходить для вказівки, що Він Живому Слову рівний, або тому, що апостолам належало вчити і навертати народи через слово. [А у вигляді язиків] вогненних – тому що Бог є палаючий огонь і ще – заради очищення; [ у вигляді ж язиків], що розділені були, – унаслідок розділення дарувань. І як колись тих, що знали одну мову, розділив Він на багатомовних і змішав їх, так і нині тих, що знали одну мову, багатомовними вчинив, щоб з людей тих мов зібрати всіх, до країв вселенної розсіяних. У свято [єврейської П’ятдесятниці] же [Зіслання Духа] трапляється для того, щоб через безліч присутніх і звістка про це поширилася повсюдно, а ще – щоб подивувалися ті, хто були в Єрусалимі на Пасху і бачили, що сталося з Христом; в П’ятдесятницю же – для того, що і благодаті Духа належало зійти в той самий час, в який колись був даний Закон, і згідно з тим, як Христос поступив, під час законної пасхи власну Пасху звершивши – Пасху істинну. Не на вустах, а на головах в апостолів Дух спочив тому, щоб осягнути владичне і найдосконаліше в тілі та й сам розум, від якого язик отримує здатність говорити. Або тому ще, що Дух, рукоположивши апостолів у наставники всієї піднебесної, посередництвом вогненного язика видавав якимсь чином глас та торкався їх глав, бо всяке рукоположення над верхом голови вчиняється. Шум і вогонь [були присутні тут] тому, що і на Синаї були, щоб виявилося, що Той же Дух і тоді, і нині подавав Закон і все влаштовував.

А від шуму вітру народ прийшов в замішання тому, що все передречене Христом юдеям про їх погибель наблизилося, як думали, до виконання. І що язики були немов вогненні, автор Діянь сказав тому, щоб про Духа Святого ніхто не помислив нічого тілесного. Апостолів звинувачували в пияцтві, але Петро, ставши серед народу і виголосивши промову, відкинув це як брехню і, навівши в своєму слові пророцтво Ісаї, захопив [проповіддю] з тих, що були там, близько трьох тисяч.

Дух Святий зветься Утішителем, як Той, що може втішати і освіжати нас, бо ми прийняли Його замість Христа і через Нього ж Ним володіємо, і тому ще, що Він заступається за нас невимовними словами перед Богом, будучи, як і Христос, чоловіколюбним нашим Заступником. Бо й Христос – Утішитель, тому і Дух Святий називається іншим Утішителем (пор. Йо 14,16). Апостол же каже: Ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа (1 Йо 2,1). «Інший» сказано про Духа, зважаючи на Його єдиносущність з Отцем і Сином. Бо «одного» і «іншого» вбачаємо в тотожному і єдиносущному, а «одне» і «друге» – в тому, що за природою різне.

Сей Дух Святий присутній в Отця і Сина у всьому, а тому укупі з Ними все звершує, в тому числі прийдешнє воскресення мертвих, і що захоче, то у виконання приводить: освячує, відокремлює на служіння, відтворює, посилає, умудряє, помазує пророків – простіше ж сказати, творить все, будучи самовладним, всесильним, благим, правим і всемогутнім. Через Нього вся премудрість, життя, рух і все причетне святині і всілякому життю. Як Той, що ісходить від Отця, має Він попросту все те ж, що Отець і Син, крім ненародженості і народження. Коли Дух Святий вилився на всяку плоть, світ виповнився всілякими даруваннями, і всі народи приведені були Ним до богопізнання, а всяка хвороба і неміч душевна вигнані.

Тричі подавався від Христа учням Дух Святий: перед стражданнями Його вельми неявно, по Воскресенні – через подув, більш явно, нині ж послав Його сутнісним чином, вірніше, Той зійшов Сам, вседосконало просвічуючи і освячуючи їх, а через них освоюючи собі і кінці вселенної.

Натхненням Святого Духа, за молитвами святих апостолів, Христе Боже наш, помилуй нас. Амінь.

 

[1] Партяни, мідяни, еламії – у властивому розумінні: стародавні народи, що були в той час підданими Партянського царства (територія сучасного Ірану і суміжних регіонів). Діяння апостолів розуміють під ними, найімовірніше, нащадків юдеїв, переселених з Палестини ассиро-вавилонськими завойовниками, які зберегли зв’язок з Єрусалимським храмом, незважаючи на втрату мови предків. Антіох – Антіох III Великий, греко-сирійський цар з династії Селевкідів (223-187 до Р.Х.), що воював з Партією і на короткий час приєднав її до своєї держави.