Неділя 9-та по ЗСД

Nedila 9 po ZSD 1

Преображення ГНІХ

Preobrazhennia 3

Неділя 10-та по ЗСД

Bisnuvatyy 3

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 210 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

UcrainaЛюбов до рідної землі є не просто закономірним явищем й лише зрозумілим природним потягом духовних сил людини, але є і її моральним обов’язком. Любов до Вітчизни недвозначно прославлена у Святому Писанні та й взагалі у всій традиції Христової Церкви. Очевидно, любов до рідного народу та до його спадщини не може перевершувати любов до Бога та до ближнього, але й не може просто не існувати. Соромно є не любити свою землю, свій народ, свою мову, свою культуру та історію…

Що це значить, що любов до Батьківщини має підпорядковуватись любові до Бога та до ближнього? Значить не що інше, як те, що не можна нехтувати заповідями Божими в ім’я любові до народу. Не можна нехтувати людиною (до прикладу, людиною іншої національності, зокрема національності ворожої) в ім’я любові до народу. Це однак зовсім не значить, що не можна і непотрібно захищати свій народ від агресора. Справедлива війна (війна захисту (не нападу!), що має на меті оборону правдивих цінностей та живиться надією на перемогу) є ділом морально правильним і не осуджується як гріх. Але знову ж таки йдеться лише про справедливу війну…

Однак тут мова не про те. Не про те, що війна в Україні з нашої сторони справедлива. Не про те, що ми втрачаємо людей, що марнується їхнє життя через чужі ідеології, не про те, що ми маліємо в наших територіях, не про те… Мова про інше. Про нашу любов до України. Про наш патріотизм. Про наше ставлення до Батьківщини. Наше, а не когось там, хто на нашу думку зраджує національні інтереси.

Так от мова про те, як ми любимо свою Україну. Ми так радо заявляємо, що є патріотами. Ми так легко вигукуємо: «Слава Україні!» Ми з такою невимушеністю і гордістю співаємо наш гімн. Ми так радо вбираємося у вишиванку та так щиро декларуємо свою «українськість». Ми так непримиренно боремося з інформаційною пропагандою ворожих народів. Ми такі правдиві українці, що ні в кого не може виникнути й сумніву. Та чи так є насправді? Чи така наша поведінка є любов’ю до України чи є чимось просто іншим?

Що це за патріотизм, якщо я дозволяю собі на хабар, бодай найменший і найнезамітніший, і найбезвинніший? Що це за любов до народу, якщо я тим паче вимагаю хабар чи його пропоную? Що це за любов до України, якщо я не хочу допомогти конкретному українцеві, що має потребу? Що це за така любов, якщо я замість того, щоб вчитись, шукаю способу отримати оцінку? Що це за такий національний дух, якщо я краду із робочого місця те, що можна звідти вкрасти (покриваючись твердженням, що держава мені «винна» чи що я забираю те, що мені не доплатили)? Що це за таке дбання про народ, якщо я використовую різні маневри, щоб уникнути законної оплати певних послуг? Що це за таке відношення любові, якщо я маніпулюю людьми, становищем, а зрештою, народом, щоб отримати мені необхідне?

Що це за патріотизм, якщо я не знаю історії України, а більше того, не цікавлюсь нею? Що це за патріотизм, якщо я не прагну володіти чистою своєю мовою, не домішуючи до неї суржик і новітній сленг? Що це за патріотизм, якщо я мрію за будь-якої сприятливої нагоди оселитися десь за багатими кордонами? Що це за патріотизм, якщо я, будучи науковцем, митцем, дослідником і т.д., не хочу працювати в Україні, залишаючи її межі лише тому, що зарплата мені видається мене недостойною? Що це за такий патріотизм, якщо через необґрунтовані матеріальні інтереси я залишаю свою Батьківщину, будучи переконаним, що у ній жити неможливо?

Не вистачить слів і терпеливості, щоб описати таку нашу любов до України. Її усю однак можна добре зобразити одним епітетом – фальшива. Так, це фальшива любов до народу, якщо я вигукую: «Слава Україні!» – але не готовий нічим, ну зовсім нічим, бодай найменшим чимось, жертвувати для її добра і слави. Це неважко вигукувати патріотичні гасла, для цього непотрібно надзвичайних зусиль у нормальних умовах, але зовсім іншою справою є жити відповідно до тих гасел.

Вважаю, що ніхто з тих, що беруть і дають хабарі, не має морального права вимовляти слова: «Слава Україні!» Вважаю, що ніхто з тих, хто краде із заводів, фабрик, ферм, тобто із будь-якого робочого місця будь-яку річ, не має морального права називати себе патріотом. Вважаю, що ніхто з тих, що у будь-який спосіб обманює державу (не сплачує податків, ухиляється від оплати проїзду чи інших послуг і т.д.) не має морального права стверджувати про свою любов до народу. Вважаю, що ніхто з тих, хто залишив територію України, будучи їй потрібний як визначний науковець чи митець, чи спеціаліст будь-якої галузі, шукаючи по світі кращої слави і заробітку, не має морального права називати себе любителем рідної землі. Вважаю, що ніхто з тих, що не мають навіть базового рівня знання історії України, не володіють бодай базовим рівнем української мови і не прагнуть активно змінити це становище, не має морального права декларувати свою відданість нашій землі чи якимось національним ідеям.

Бо як можемо ми вважатися патріотами України, якщо чинимо це все безчинство на її святій землі? Як можемо ми зватися українцями поряд із тими, хто віддали і віддають за Україну життя, якщо ми навіть нездатні змінити своє щоденне життя на її добро і славу? Ну як можемо ми зватися українцями, якщо Україна і її народ не існує для нас як цінність, а існують зате лише власні меркантильні інтереси?

Страшним самообманом є думати, що це влада винна у тому, що ми такі деморалізовані. Великою неправдою є твердження, що ми мусимо жити так, як живемо, інакше не виживемо. Лукавою наївністю є покладати відповідальність на іншого. Якщо це інший винний у тому, що в державі діється те, що діється, то нехай я ніколи не називаю себе українцем. Якщо ж називаю себе українцем, то мушу визнати, що це моя вина, що в державі діється те, що діється. Бо це моя байдужість і моя поверховість, моє самолюбство і мій фальшивий патріотизм.

Будьмо чесні самі з собою. Якщо любимо Україну, то любімо її правдивою і довершеною любов’ю. Якщо ж ми любимо лише себе і свої інтереси, будьмо готові зняти з себе вишиванку, прибрати національну символіку з свого автомобіля, забути державний гімн і патріотичні гасла та перестати називати себе українцями. Вибір стоїть або-або. І-і не може бути.

Нехай всемилостивий і великий Бог наш змилується над нами та над нашим многостраждальним народом і дарує нам любов чисту, істинну, святу і незмінну. Нехай щедро благословить Україну, щоб усяка фальшивість була викорінена з її терен та щоб привернута була їй соборність та мир.

Слава героям України! Слава тим, хто любить Україну у чистоті серця!

Марія Ярема

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia