Неділя 18-та по ЗСД

Nedila 18 po ZSD 1

Неділя 19-та по ЗСД

Nedila 19 po ZSD 1

Свята Літургія в Остії

Ostia 1

Гості он-лайн

На сайті 439 гостей та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

Preobrazhennia 2Христос Господь, прийнявши людське тіло і природу та ставши в усьому подібним до людей, окрім гріха, не брав за звичне проявляти землянам блиск свого Божества. Так, Він творив чуда. Так, Він оздоровлював недужих та виганяв бісів. Так, Він помножував хліби, йшов по воді та заспокоював вітри. Так, Він повновладно навчав та мудрістю дивував слухаючих. Так, Христос чинив багато надзвичайного та надприродного. Але Господь також відчував голод і спрагу, також втомлювався та потребував відпочинку, також страждав та плакав. Також жив згідно з законами природи. Бог не чинив надзвичайні речі, щоб виявити свою могутність, але щоб привернути блукаючих та маловірних, щоб воздати потребуючим та щиро віруючим у Нього. Бог не вибрав пригнітити людину блиском Божества, але привернути її лагідністю та смиренністю серця.

Однак нині, коли спогадуємо славне Преображення, бачимо, що Ісус Господь привідкриває свою Божественну славу та сяяння перед трьома учнями на високій горі. Ось саме нині врешті учні страхаються від сяйва обличчя та риз свого Учителя. Скільки часу були вони з Ним і не мали страху на Нього дивитися, Його торкатися, з Ним розмовляти. А тут раптом великий страх і трепет. Так що годі було підвестись від землі та підняти обличчя, щоб оглядати таїнство Преображення. Ось саме нині дано було їм благодать хоч трохи осягнути розумінням, що Бог насправді великий і дивний у потузі, страшний у величі, що одягається у світло як у ризу, що володіє живими і мертвими, що владарює над часом і простором. А водночас є їхнім Учителем та розділяє з ними труди і болі земного життя.

Христос приводить своїх учнів на гору та преображається перед ними не для того, щоб вони воздавали Йому честь чи розголосили поміж іншими Його силу. Але щоб зрозуміли Його добровільне пониження, Його милостиве сходження до людської немочі, Його вільну страсть та смерть, що зближалися, Його повноту любові. Привідкривши сяйво Божества, Господь знову огортає себе тихістю людського образу, щоб віддати себе за життя світу. Спускається з Тавор-гори, щоб вийти на гору Голготу. Сяє на Таворі, щоб засяяти на хресті. І це останнє сяяння не є меншим від першого. І Тавор, і Голгота являють Бога, великого і всемогутнього, лагідного і тихого, величного у сяянні Божества і предивного у темряві смерті. І не змаліло сяйво Божества у знемаганні плоті на Голготі. І не стала Голгота запереченням Тавору. Але ж навпаки. Яке велике це таїнство бачити на хресті Бога, що приховує сяйво Божества, щоб дати творінню життя! Яке велике це таїнство настільки применшити себе самого, щоб вознести сотворених власною рукою! Яке велике це таїнство винести Таворське сяяння на хрест!

Нехай засяє нам грішним світло Твоє повсякчасне, Господи, щоб просвічувані Тобою ми хоч трохи жили любов’ю, якою Ти полюбив нас. Щоб хоч трохи сповнилися видінням Тавору та жертвою Голготи.

Марія Ярема

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia