LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці

Жировицька Богородиця

Мт 9,27-34: Оздоровлення двох сліпих та німого біснуватого

Оздоровлення двох сліпих та німого біснуватого
Мт 9, 27-34

 

27. І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!»
28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» – «Так, Господи!» – кажуть йому ті.
29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!»
30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це».
31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.
32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий.
33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!»
34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!»

I. Читання (Lеctio)

27. І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!»

Ісус відходив звідти. Ісус відходив з дому начальника синагоги, де воскресив його померлу дочку.

Два. Ісус вже був оздоровив двох гадаринських біснуватих, тепер оздоровляє двох сліпців. Це означає, що коли розповідатимуть про чудо, взаємно зможуть засвідчити і підтвердити те, що відбулося. Також згідно з вимогами Старого Завіту лише те, що стверджується двома свідками, приймається правдивим (пор. Втор 19, 15).

Два сліпці йдуть за Ісусом, кричачи. Правдоподібно до них дійшла слава про те, що Ісус зробив (воскресив померлу дочку начальника синагоги) і це оживило їхню надію на оздоровлення.

Помилуй нас. В своєму благальному зверненні до Ісуса не просять явно і безпосередньо про зір. Просять про змилування. Якщо Ісус звернеться до них з помилуванням (співчуттям), то будуть також звільнені з своєї сліпоти. Головним і вирішальним є те, що Ісус схиляється до них із співчуттям (помилуванням).

Сину Давидів. Титул «Син Давидів» перший раз в Євангелії від Матея вживається на початку самого Євангелія в родоводі Ісуса Христа: «Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама» (Мт 1, 1). Не випадково, що два сліпці розпізнають те, що було приховане для чисельної маси тих, які бачили. Сліпці не бачили чуд, не могли, як всі інші, власними очима бачити те, що відбувалося. Однак внутрішнє світло віри засяяло в їхніх серцях і в цьому світлі розпізнали Христа таким, яким Він є: сином Давида, тобто Месією. Таких людей Ісус пізніше назве щасливими (блаженними): «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо 20, 29).

28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» – «Так, Господи!» – кажуть йому ті.

Ісус чує їх і випробовує. «Чи віруєте, що я можу це зробити?» В попередніх двох випадках (оздоровлення кровоточивої та воскресіння дочки начальника пор. Мт 9, 18-26) не було випробування. Віруючі своїми жестами і словами виявляють свою віру і немовби змушують Ісуса вчинити за їхньою вірою. Сліпці проходять випробування, підтверджуючи це наступними словами: «Так, Господи!» Бачимо, що у цих двох сліпців відбувається перехід від визнання присутності в Ісусі сина Давидового до визнання Господом. Перехід дуже значний, адже є це перехід від Старого Завіту до Нового. Сліпці показали, що хоч мають проблеми з очима тілесними, здатні бачити очима віри. Сліпці проходять певне переосмислення: якщо це Ісус воскресив померлу дівчину, то Він не може бути лише сином Давида, одним з багатьох царів, спадкоємців Давида, але обов’язково мусить бути Господом – єдиним володарем життя.

29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!»

Перед таким простим і глибоким визнанням віри Ісус починає діяти, доторкається до їхніх очей і каже: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» Така поведінка з боку Ісуса відкриває перед нами один глибокий секрет: якщо віруючий виявляє свою віру, Бог не може вчинити нічого іншого, як відповісти на неї. І дійсно, чи могла б якась мама не втрутитися, коли дитина наполегливо просить її про допомогу і з великою довірою кидається їй на шию, очікуючи від неї відповіді?

30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це».

«Глядіть, щоб ніхто не знав про це». Євангелист Матей, говорячи про те, що Ісус суворо наказав не розповідати про те, що сталося, хоче підкреслити дві важливих правди: 1) першорядним завданням Ісуса не було творення чудес, тому Ісус робить все, щоб Його місія не була неправильно сприйнята; 2) вся слава повинна бути спрямована до Бога.

31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.

Ісус суворо наказує двом оздоровленим сліпцям нікому про це не розповідати: те, що сталося, повинно залишитися між ними і Богом. Ці двоє не слухають Ісуса, більше того, роблять все навпаки: «розголосили про нього чутку по всій країні». Чому? Сліпці отримали від Ісуса дар світла. Як могли вони ним не світити? Адже сам Христос казав, що не запалюється світильник для того, щоб покласти його під стіл, але ставиться на свічник, щоб світив усім (пор. Мт 5, 15).

32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий.

Cлава про оздоровлення двох сліпців приводить також німого до Христа. Німота – неможливість вимовити слово – виліковується вірою, яка розв’язує уста, щоб свідчити правду.

33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!»

Вигнав біса. Біс, будучи темрявою, втікає від Христа – Світла, як ніч уступає місце дню.

Німий почав говорити. Почав говорити про чудо, яке діткнулося його життя. Слова німого – негайна проповідь Христа, наче місійна діяльність серед народу.

Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі. Народ дивується здійсненню обітниці на їхніх очах.

34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!»

Німий у присутності Слова починає говорити. Реакція на це чудо може бути подвійною: дивуватися тому, що Бог діє серед свого народу і відкидати факт чуда, здійсненого Божою силою. Це постійна боротьба людства між вірою і невірою, світлом і темрявою, німотою і словом.

 

IІ. Розважання (Meditatio)

Кожен з нас хотів би мабуть опинитися у цій євангельській події на місці двох сліпців, що отримали чудо, про яке просили – Боже змилування. І справді нема ні одної людини, що його б не потребувала. І так само тоді не лише двоє сліпців, але безліч людей, а радше всі, які там були, потребували Божого змилування. Усі потребували, але лише окремі люди отримали. Бо не усі просили, а якщо просили, сумнівались у своїм серці, що отримають. «Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. […] Ви не маєте, бо не просите. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи», – каже у своєму посланні апостол Яків (4, 2-3). Таким чином наше прохання і наша віра в Боже змилування здатні зробити для нас чудо, яке Бог хоче нам дати, як хотів відкрити очі сліпцям. І вчить нас Христос непохитним серцем вірити Йому як Тому, Хто є Джерелом добра для нас. Вчить водночас при отриманні Божого змилування не приписувати заслугу собі, тобто своїй особливій близькості до Бога чи своїй особливій молитві, але дякувати Богові, що у своєму великому милосерді прихиляється до нас, щоб вислухати, відкрити очі, повернути мир і благодать.

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі