Неділя перед Різдвом Христовим, святих Отців. Послання до Євреїв 11, 9-10.17-23.32-40
9. Вірою Авраам перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10. Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник. 17. Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18. до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19. думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ. 20. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє.
21. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23. Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу. 32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.
У неділю перед Різдвом Господнім, неділю Отців, читається уривок Послання до євреїв, в якому автор говорить про велич віри. Віра настільки могутня, що здатна творити великі, а подекуди по-людськи неможливі речі. Адже потрібно було Авраамові правдивої віри, щоби на одне лише слово Бога покинути землю, де жив, і піти оселитися у невідомий край. І в тому краю жити не у мурах міста, але в наметі, тим самим виявляючи правду про тимчасовість земного життя і прагнення майбутнього і непохитного. Потрібно було Авраамові глибокої віри, щоб узяти з собою сина на гору, де мав принести його у жертву. Це був єдиний син, народжений у чудесний спосіб на схилі літ батьків. Це був той спадкоємець, з якого Бог обіцяв вивести численний народ. Авраам настільки вірив Богові, що не запитав Його про те, як здійсниться обітниця, якщо сина буде принесено у жертву. Каже автор Послання до євреїв, що Авраам мав віру у те, що Бог може воскресити його сина і таким чином здійснити обітницю. Яка велика і гарна це віра. Віра, яка не допитується і не порушується. Авраам вірою благословив синів, знаючи, що Бог турбуватиметься про них. Вірив також і Яків, що сини Йосифа будуть благословенні Богом. Вірив Йосиф у вихід Ізраїля з Єгипту. Вірили батьки Мойсея у те, що Бог врятує їх дитину з руки фараона. Вірили Гедеон і Варак, Самсон і Єфта та інші судді, що Бог допоможе їм здолати ворогів навіть малими силами. Вірив Давид, що якщо служитиме Богу, то матиме славне царювання. Вірив, що Бог з ним і тому не похитнеться від руки ворогів. Вірили пророки, починаючи від Самуїла, що Бог є єдиним Господом, і звіщали Його слово народові, навіть якщо не розуміли говореного своїми устами. Вірив пророк Даниїл Богові і приборкав левів. Вірили три юнаки у Вавилоні в Божу силу і не були спалені вогнем. Вірили усі ті, які страждали в Ім’я Господнє і виконували Його заповіді навіть перед лицем смерті. Вірили Богові мученики Макавейські і їх подиву гідна мати. Вірив старець Єлеазар та інші числення свідки віри. А однак, каже автор Послання до євреїв, вони не осягнули обіцяного. Тим обіцяним є Царство Небесне, життя безконечне у Бозі, осягнути яке стало можливо лише зі смертю і воскресінням Господа. Саме тому, каже автор Послання, Бог зберіг нам, що живемо у часі Нового Завіту, щось краще, ніж тим, які свідчили віру перед приходом Христа. Адже ми можемо вірою увійти у Царство вже зараз, живучи на землі. Уже тут можемо стати причасниками Бога. Бог є Царством Небесним. Праведники Старого Завіту, Праотці та Отці, очікували приходу Царства. Ми ж маємо Царство серед нас. Вони очікували приходу Обіцяного, ми ж втішаємося Його присутністю.
Віра чинить великі речі, а подекуди по-людськи неможливі. Віра відкриває Царство і вводить у нього. Віра оправдує і змінює людину. Віра не прагне доказів, не шукає причин, не стремить до жодних твердих основ, окрім Бога. А жодна основа, окрім Нього, і не є основою. Але чи такою є наша віра? Чи здатна вона підбивати царства, загороджувати пащі левам, силу вогню гасити, вістря меча уникати? Чи дозволяє нам наша віра зазнавати наруг і бичів, кайданів і в’язниці, каменування і допитів, а зрештою смерті? Чи здатні ми бути збідованими, гнобленими, кривдженими, блукати пустинями, горами, печерами, вертепами? Але якщо таку віру мали ті, які ще не могли отримати обіцяного, то наскільки більше маємо мати її ми, які уже маємо обіцяне Царство?
Марія Ярема
