Кожен з нас є тією заблуканою вівцею, котру невтомно шукає Господь. Дехто з нас дозволяє себе знайти швидше, а декого потрібно шукати довгими роками. Дехто блукає, але не знає цього чи не хоче бачити цього, бо ж бачить себе поміж тими дев’яносто дев’ятьма, що не заблукали. Дехто ж бачить усіх інших дев’яносто дев’ять блукаючими, а лиш себе незаблуканим.
Як би там не було, але на місці нашого блукання нема світла і нема його плодів. На місці блукання не шукаємо того, що Господеві подобається, а лиш беремо участь в безплідних ділах темряви. І нам якось незручно виходити на світло, бо ж все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Якось не завжди нам хочеться бути знайденими, адже легше поводитися як немудрі, аніж як мудрі. Легше бути сплячими, аніж бадьорими. Легше марнувати дні і час, аніж на них зважати і використовувати.
Та коли раптом стаємо знайдені і бачимо як наш Господь щиро радіє нами, просвічує та приводить до тих, що не блукають, то невимовна таємниця діється: ми сповнюємося Духом і починаємо веселитися світлом, дивуючись, як то можна було блукати у темряві. Бачачи у світлі світ і все, що в світі, дивуємося, що могли насолоджуватися темрявою. Відчуваючи себе на руках Пастиря, чудуємося, що від Нього ми втікали у нікуди.
Це Дух Святий животворящий і дивотворящий дозволяє нам у нашому знайденні Пастирем після короткого чи тривалого блукання не відсахнутися від Нього, не втікати дальше, не противитися, щоб Він увів нас до овець вибраного свого стада. Це Дух Святий допомагає нам у немочі нашій; …сам Дух заступається за нас стогонами невимовними (Рим 8, 26).
Дух заступається за нас, Син шукає, Отець приймає у Царство світла. Триєдиний Бог возлюбив нас безконечно і Йому від нас належить усяка любов і поклоніння, усяке намагання жити у світлі та не блукати у темряві, усяке бажання не губитися, а якщо раптом загубилися, то відчайдушне прагнення бути знайденими.
Марія Ярема
