Від моменту, коли у 1613 році ігуменом Жировицького монастиря став священномученик Йосафат, розпочинається нова віха в історії обителі. Монахи-василіани відродили монаше життя в Жировичах і поширили культ чудотворної ікони на всю територію Речі Посполитої та за її межі.
У 1622 році чернець жировицької василіанської обителі, ієромонах Теодосій Боровик, написав книжку «Гистория, або повість людей розных, віры годных о образі чудовном Пренасвятейшой Дівы Маріи жировицком в повіте Слонимском, вовсім згодливая, коротко выписаная и немалою працою и старанием собраная през много грешного отца Феодосия». Вона є головним джерелом найдавніших відомостей про чудотворну ікону, спорудження на місці її об’явлення церкви і заснування монастиря.
У 1653 році ієромонах Йосафат Дуб’янецький, ЧСВВ, написав ще одне дослідження про жировицьку святиню: «Вобраз цудатвоны Найсьвятой Багародзіцы у Жыровіцах». У цій праці описані чуда, які сталися з різними людьми під час молитви перед цією іконою.