Через рік, на початку серпня 1719 року, почали відбуватися чудесні зцілення після молитви перед іконою. Відомий випадок із тринадцятьма чоловіками із села з-поза Рима, які прийшли до церкви, клякнули перед чудотворною іконою і потім помазали себе оливою з лампади. Коли ж їх запитали, хто сказав їм так вчинити, то вони відповіли: «Коли ми працювали в полі місцевості Аффогалазіно (5–6 миль від Рима), гарна і велика Пані сказала нам: “Якщо хочете видужати, підіть до церкви Святих Сергія і Вакха коло Мадонна дей Монті і помастіть себе оливою з лампадки, яка горить перед іконою, що її недавно там відкрито”». Помазавшись, чоловіки відійшли втішені і ніхто їх більше не бачив. Через кілька днів після того прийшло п’ятнадцять жінок у білому одязі, та й після молитви перед іконою пішли.
15 серпня 1719 року, до церкви Святих Сергія і Вакха прийшло значне число вірних. Храм навіть був відчинений протягом усього тижня, бо кількість паломників постійно зростала. Міська влада наказала поставити перед іконою цегляний мур, щоб припинити цей людський потік. Це сталося 1 вересня 1719 року. Але навіть коли звели мур і двері церкви зачинялися, багато прочан збиралося на площі перед храмом.
Папа Климент ХІ (23 листопада 1700 року – 19 березня 1721 року) дозволив знести мур, а ікону наказав вирізати зі стіни храму й перенести до церкви для загального вшанування. Це було зроблено в ніч на 7 вересня 1719 року. Ікону перенесли і вмурували над головним престолом, де вона перебуває до сьогодні.
На стіні в захристії, де святиня була перед тим, встановлено пам’ятну мармурову плиту з написом: «Тут була ікона Пречистої Діви Марії на пасовищі, копія тієї, яку почитають в Жировичах, славна чудами в 1718 році. Її відкрито випадково під штукатуркою муру. Наступного року, того самого місяця, почав сходитися народ і так збільшувався, що з доручення папи Климента ХІ її вирізано з муру і перенесено до церкви 7 вересня 1719 року».
