Середа, 1 червня 2022 року
День шостий – «Особиста відповідальність» (Єв. від Івана 16, 15–23).
Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він пробував їх підготувати до цього: «Ще трохи, і ви не побачите Мене більше, і знову ще трохи, – і побачите Мене: Я бо йду до Отця» (Ів. 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «Христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія – якщо не по всьому світі, то принаймні там, де ми живемо. Бути учнями Христовими означає бути «такими, як Христос», як це гарно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Отже, ми повинні всі наші дані Богом дари, чи природні, чи надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви.
Роздуми в час війни. Ми згадували раніше, що великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо тяжко переносять цю втрату їхні рідні. Проте на цій російсько-українській війні гинуть не лише військові. Ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити саме в мирне населення для того, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад двісті діточок були вбиті російським агресором. Багатьох дітей, особливо сиріт, примусово вивезли до росії. Ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого не мали бачити: смерть, ґвалт, розруху і війну. Вони пережили те, чого не мали переживати. Бог миру не бажає смерті людини, а хоче подарувати дітям і нам спокій та силу витривалості. Він визволяє нас від страху, який паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зцілює її серце своєю батьківською любов’ю. Він стає духовним опікуном цих дітей і надихає людей доброї волі усиновити і вдочерити сиріт. Кожен із нас може стати їх молитовним опікуном і, можливо, у наших сім’ях з’явиться бажання взяти на себе відповідальність і всиновити чи вдочерити дитину, прийняти її у свою сім’ю.
Молитовний намір: За дітей, які втратили батьків під час війни чи стали жертвами насилля, і за те, щоб добрий Бог зцілив їхні серця своєю любов’ю.
