LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха

Жировицька Богородиця

«Коротка і щира молитва важливіша за довгі тексти, коли розум розсіяний», ― митрополит Ігор Возьняк

Архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк наголошує, що молитва може і повинна супроводжувати людину щодня, навіть у дорозі, у звичайних життєвих обставинах.

e416c790df4fd331

«Пам’ятайте, проходите повз святиню — завжди схиліть голову і здалека скажіть: „Ісусе, вітаю Тебе!“», — нагадує архиєпископ Ігор Возьняк.

Владика підкреслює, що Ісус Христос завжди перебуває в кивоті, а кожне щире слово, сказане до Нього, не залишається без плоду.

Молитва, за словами владики, не потребує гучності чи багатослів’я. Вона має бути щирою і внутрішньою: «Не треба голосно кричати, а про себе сказати: „Боже, вітаю Тебе, дякую Тобі“. Саме такі короткі, стрілисті молитви часто є ціннішими за довгі тексти, коли розум розсіяний».

Архиєрей зауважує, що навіть добре знані молитви — «Отче наш», «Богородице Діво», Псалми — іноді промовляємо механічно, коли думки тікають у буденні справи. Тому він радить мати простий духовний «якір».

«Зробіть собі таку постанову, щоб, як розум втікає, візьміть якийсь фрагмент із життя Ісуса Христа або життя Богородиці. Коли думка відволікається, варто одразу повернути її коротким зверненням до Бога, наприклад, згадуючи євангельську подію. Петро йшов по воді і в момент, коли почав потопати, звернувся: „Господи, рятуй мене“. Не потрібно шукати багато різних образів чи історій — достатньо одного, який допомагає щоразу повертатися до молитви. Втік розум ― я навертаю словами: „Господи, рятуй мене“», — пропонує єпископ.

Таке просте духовне правило допомагає зробити молитву живою, уважною і плідною. І, як наголошує владика, у кожній молитві особливе місце має прохання за тих, хто сьогодні захищає Україну.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Папа: очікування смерті з надією воскресіння вберігає від страху зникнути назавжди

Чергова зустріч з паломниками, присвячена значенню Ісусового Воскресіння перед лицем викликів сучасного світу, яку Папа Лев XIV провів на площі Святого Петра у Ватикані, була зосереджена на Христовій Пасці як остаточній відповіді на запитання про нашу смерть.

b90fa881adcc4cb0

Очікування смерті з упевненою надією воскресіння вберігає нас від страху зникнути назавжди та приготовляє нас до радості життя, яке не матиме кінця. Так Папа Лев XIV підсумував свої роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 10 грудня 2025 року, відбулася на площі Святого Петра.

Від таємниці до табу

В черговій катехизі про значення Христового воскресіння, що є завершальним етапом ювілейного циклу «Ісус Христос — наша надія», Святіший Отець говорив про те, що таємниця смерті завжди ставила перед людиною глибокі запитання. «Вона дійсно являється найбільш природним і водночас найбільш неприродним явищем, яке тільки може існувати. Вона є природною, тому що кожна жива істота на землі помирає. Вона є неприродною, тому що прагнення життя і вічності, яке ми відчуваємо щодо себе і людей, яких любимо, спонукає нас розглядати смерть як засуд, як безглуздя», — сказав він.

Папа зауважив, що стародавні народи розвинули звичаї та ритуали, пов’язані з культом померлих, щоби супроводжувати тих, «хто ступає до найвищої таємниці». Сьогодні ж можемо відзначити протилежну тенденцію: смерть здається своєрідним табу, чимось, що потрібно тримати здалеку, про що говорити пошепки, щоб «не турбувати нашу чутливість і наш спокій». Через це також часто уникають відвідин цвинтарів, «де ті, хто випередив нас, спочивають в очікуванні воскресіння».

Свідомі й безпорадні

За словами Наступника святого Петра, лише людина ставить запитання про те, чим є смерть і чи є вона останнім словом у нашому житті. Бо лише вона «знає, що мусить умерти». І ця свідомість накладає тягар, якщо порівнювати з іншими живими істотами. «Тварини, звісно, страждають і усвідомлюють, що наближається смерть, але вони не знають, що смерть є частиною їхньої долі. Вони не розмірковують над сенсом, метою та результатом життя», — мовив Лев XIV, зауваживши, що констатація цього спонукає думати, що ми є «парадоксальними і нещасливими створіннями», не лише через те, що помираємо, але й «маємо впевненість у тому, що це станеться, хоча не знаємо, як і коли». «Ми відкриваємо для себе, — підкреслив він, — що є свідомими і водночас безпорадними. Ймовірно, саме від цього походять часті спроби заперечення, екзистенційні втечі перед питанням смерті».

Учителька життя

У цьому контексті Папа навів роздуми святого Альфонса де Ліґуорі про педагогічну цінність смерті, про те, як вона проявляється як велика учителька життя. «Знання про її існування і, перш за все, роздуми над нею, вчать нас обирати, що насправді робити з нашим життям. Молитися, щоб зрозуміти, що корисно для нас у перспективі Небесного Царства, і відпустити все зайве, що прив’язує нас до швидкоплинних речей, — ось секрет того, як жити по-справжньому, усвідомлюючи, що наш перехід на землі готує нас до вічності», — пояснив Святіший Отець, звернувши увагу не те, що різні сучасні антропологічні бачення теоретизують про безсмертя, розглядаючи продовження земного життя за допомогою технологій. Але це ставить подальші запитання: чи наука справді переможе смерть? Але чи ця наука може гарантувати, що життя без умирання буде щасливим?

Перехід до вічності

За словами Наступника святого Петра, Христове воскресіння об’являє нам, що «смерть не протиставляється життю, а є складовою його частиною як перехід до вічного життя». Христова Пасха дає нам у цьому часі, повному страждання та випробувань, відчути передсмак того, що буде після смерті. Лише нове світло Воскресіння спроможне до кінця просвітити таємницю смерті. «У цьому світлі, і тільки в ньому, стає істинним те, чого прагне і надіється наше серце: що смерть не є кінцем, а переходом до повного світла, до щасливої вічності. Воскреслий випередив нас у великому випробуванні смерті, вийшовши з нього переможцем завдяки силі Божої Любові. Так Він підготував нам місце вічного відпочинку, дім, в якому нас чекають; Він дарував нам повноту життя, в якому більше немає тіней і суперечностей», — сказав Лев XIV, підсумовуючи: «Завдяки Йому, померлому і воскреслому з любові, разом із святим Франциском ми можемо називати смерть „сестрою“. Очікування її з упевненою надією на Воскресіння вберігає нас від страху назавжди зникнути і готує до радості нескінченного життя».

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Папа: молімося разом за справедливий і стабільний мир в Україні

Завершуючи недільну молитовну зустріч з прочанами, Папа Лев XIV поновив заклик до молитви за мученицьку Україну, де численні міста потерпають від обстрілів, зокрема, цивільної інфраструктури, що несе особливу загрозу в контексті наближення зими.

e78cd16ba59e6921

«З болем стежу за новинами про обстріли, які й далі вражають численні українські міста, включаючи Київ. Вони призводять до жертв і поранених, серед яких є й діти, а також до значної шкоди цивільній інфраструктурі, залишаючи сім’ї без даху над головою в умовах настання холодів», — сказав Папа Лев XIV, промовляючи в неділю, 16 листопада 2025 року, з вікна Апостольського палацу у Ватикані до сорока тисяч паломників, які опівдні зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на молитву «Ангел Господній».

Він додав: «Запевняю у своїй близькості населення, яке зазнає таких важких випробувань. Ми не можемо звикати до війни та руйнувань! Молімося разом за справедливий і стабільний мир у мученицькій Україні».

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Папа на IX День бідних: найбільша бідність — це не знати Бога

16 листопада Католицька Церква відзначатиме 9-й Всесвітній день бідних. Напередодні цієї події запрошуємо замислитися над думками Папи Лева XIV, які він подає у своєму Посланні з нагоди цього дня. Святіший Отець наголошує, що увага до бідних — це не лише заклик до милосердя, а передусім визнання їхньої гідності та місця в серці християнської спільноти.

0efa20a21a8515b2

Перейти до тривалої надії

Папа зазначає, що слова зі псалма виходять з серця людини, пригніченої серйозними труднощами. Незважаючи на це, душа псалмоспівця відкрита і сповнена довіри, тому що він стійкий у своїй вірі та сповідує Божу підтримку. «Посеред життєвих випробувань надію оживляє тверда і підбадьорююча впевненість у Божій любові, влита в серця Святим Духом. Тому вона не засоромить» (пор. Рим. 5,5), — пише Святіший Отець. За його словами, бідний може стати свідком сильної й достовірної надії саме тому, що вона сповідується в нестабільних умовах життя, яке складається з нестатків та марґіналізації. «Він не покладається на гарантії влади і багатства; навпаки, він страждає від них і часто стає їхньою жертвою. Його надія може спочивати лише в іншому. Визнаючи, що Бог є нашою першою і єдиною надією, ми також здійснюємо перехід від ефемерної надії до тривалої. Із бажанням мати Бога як супутника, багатство маліє, бо відкривається справжній скарб, якого ми дійсно потребуємо», — зазначає Папа Лев XIV, цитуючи слова Христа про потребу збирати скарби на небі (пор. Мт. 6,19–20).

Оскільки людина потребує Бога, «найбільшою бідністю є незнання Бога». «Усі блага цієї землі, матеріальні речі, насолоди світу, економічний добробут, хоч і важливі, але недостатні для того, щоб зробити серце щасливим. Багатство часто обманює і призводить до драматичних ситуацій бідності, насамперед до того, що людина думає, що не потребує Бога і веде своє життя незалежно від Нього», — зауважує Святіший Отець. Натомість, як повчає святий Августин, потреба в Бозі, Який наповнює людину, зроджує надію на Нього. «Християнська надія, про яку говорить Боже слово, — це певність на життєвому шляху, бо вона залежить не від людських сил, а від обітниці Бога, Який завжди вірний. Саме тому християни від самого початку ототожнювали надію з символом якоря, який дарує і стабільність, і безпеку», — наголошує він.

Бідні — спонука до конкретного життя за Євангеліям

За словами Лева XIV, надія, підтримувана Божою любов’ю, «перетворює людське серце на плідний ґрунт, де може прорости любов для життя світу». Він вказує на взаємозв’язок між трьома богословськими чеснотами: вірою, надією та любов’ю, де надія народжується з віри, яка її живить і підтримує, на фундаменті любові, яка є матір’ю всіх чеснот. З іншого боку, той, кому бракує любові, «не тільки не має віри і надії, але й позбавляє надії свого ближнього».

«Бідні не можуть бути для Церкви відволікаючим фактором, а навпаки, вони є найулюбленішими братами і сестрами, бо кожен з них своїм існуванням, а також словами і мудрістю, яку виражає, спонукає доторкнутися до істини Євангелія. Саме тому Всесвітній день бідних покликаний нагадати нашим громадам, що бідні перебувають у центрі всієї душпастирської праці. Не лише її благодійного аспекту, але й того, що Церква відзначає і звіщає, — зауважує Святіший Отець. — Бог взяв на Себе їхню бідність, щоб через їхні голоси, їхні історії, їхні обличчя збагатити нас. Усі форми бідності, без винятку, є закликом до конкретного життя за Євангелієм і до дієвих знаків надії». Папа перераховує різні інституції Церкви, які є видимим проявом прийняття найслабших і потребуючих, будучи також важливими знаками для інших, щоб «струсити з себе байдужість і спонукати до участі в різних формах волонтерської роботи».

Забезпечити справедливість в суспільстві

Лев XIV зазначає, що бідні не є об’єктами душпастирської опіки Церкви, а творчими суб’єктами, які спонукають завжди знаходити нові способи жити Євангелієм сьогодні. «Зіткнувшись з новими хвилями зубожіння, існує ризик звикнути і змиритися з цим. Ми щодня зустрічаємо бідних чи злиденних людей, а інколи може статися так, що ми самі матимемо менше, що ми втратимо те, що колись здавалося надійним: дім, достатню їжу на день, доступ до медичних послуг, добрий рівень освіти та інформації, свободу віросповідання та самовираження», — зауважує він.

За словами Святішого Отця, допомога бідним — це насамперед питання справедливості, а не благодійності, оскільки Божі блага та плоди людської праці повинні бути доступними для всіх. «Тому я сподіваюся, що цей Ювілейний рік може стимулювати розвиток політики боротьби зі старими і новими формами бідності, а також нових ініціатив, спрямованих на підтримку й допомогу найбіднішим з бідних. Робота, освіта, житло, здоров’я — це умови безпеки, які ніколи не будуть забезпечені за допомогою зброї. Я вітаю ініціативи, які вже існують, і зусилля, які щодня докладає на міжнародному рівні велика кількість чоловіків і жінок доброї волі», — пише на завершення Папа Лев XIV.

«Господь поруч у нашій скорботі»

83abf7330f04b352

Всечесні й преподобні отці, преподобні сестри!
Дорогі брати і сестри!

Де провів свої дитячі роки наш Спаситель? Де Він зростав і звідки вийшов на проповідь? Євангелист розповідає про це коротко, але кожна деталь, кожне слово має глибокий сенс. Вони промовляють до нашого серця. Уявімо собі сцену. З міської брами виходить траурна процесія і прямує до кладовища. Людей багато. Похорон незвичайний: жінка-вдова проводить у останню путь свого єдиного сина. І разом із ним вона хоронить себе. Вмирає її надія на потіху в старості, на опору, на продовження роду. Коли помер її чоловік — вона померла як дружина. Тепер, коли ховає сина — вона помирає як мати. Та поруч із нею є люди. Вони нічим не можуть змінити ситуацію, бо сила смерті здається непереможною. Але вони є з нею. І це важливо.

Дорогі, ніколи не знецінюймо присутності. Інколи ми не можемо допомогти словом, бо слова слабкі. Інколи ми не можемо змінити обставини. Але можемо бути поруч, розділити тягар болю. Бо поділений біль стає легшим, а поділена радість — більшою. Хто може сказати стражденній матері: «Не плач»? Людина — ні. Але Господь може. Бо Він не говорить це як порожню втіху, але як Той, Хто має владу зупинити смерть. Євангеліє каже: Христос зглянувся над вдовою з Наїна. Він відчув її біль. Доторкнувся до мар, зупинив процесію смерті й воскресив юнака. Він віддав його матері.

Дорогі, інколи нам здається, що Господь не бачить наших сліз. Що Він мовчить, коли українські міста і села щоденно супроводжують своїх синів і дочок в останню дорогу. Але це не так. Він бачить. Як бачив сльози вдови в Наїні, так бачить сльози українських матерів, дружин, дітей. Христос прийшов, щоб позбавити смерть її влади. Так, ми помремо. Але смерть більше не є стіною. Вона стала переходом до вічного життя. Це є серце нашої віри: «Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Ми сьогодні просимо Господа: доторкнись і до нашого народу, зупини цей конвеєр смерті, що триває на нашій землі. Дай нам ту радість, якою засяяла вдова, коли знову почула голос свого сина.

Пригадую, як один італійський священник сказав мені: «Чому ви не здастеся? Підніміть руки — і війна закінчиться». Він не знав нашої історії. Він не знав, що капітуляція не принесе миру, а лише дасть ворогу охоту знищити нас остаточно. Я тоді відповів: «Отче, ви віруюча людина?». Бо віруючий знає: земне життя — не найбільша цінність. Є ще свобода, гідність, вічність.

Подивімося на святого великомученика Димитрія. Він мав владу, кар’єру, славу. Достатньо було відректися Христа — і він зберіг би життя. Але він вибрав вічність, а не вигоду. І отримав нетлінну славу. Нам бракує думки про вічне життя. Ми надто зосереджені на земному. Але Христос нагадує: «Яка користь людині, коли здобуде ввесь світ, але занапастить свою душу?» Тож нехай віра у воскресіння і вічне життя буде нашою силою.

А святий великомученик Димитрій нехай випросить для нашого народу перемогу і мир.

Амінь. Слава Ісусу Христу!

† Григорій

Молитва в облозі: досвід священника в Чернігові під час війни

3b01842d44202672

Роздумуючи про молитву, перше, що спадає на думку, що це спілкування, розмова з Богом. Молитва — це про стосунки.

Перш ніж почати ділитися досвідом молитви у прифронтовому місті, зокрема в період оточення його ворожими військами, хотів би розказати трохи про себе. Я є священником УГКЦ в м. Чернігів. Опинилися ми Чернігові зі своєю дружиною та тримісячною донечкою 8 грудня 2021 року (тобто за два з половиною місяці до повномасштабного вторгнення) за направленням єпископа для служіння у новоствореній парафії св. Юрія Побідоносця. Ця парафія існувала лише на папері, а тому ні храму, ні місця для молитви, ані навіть парафіян ми не мали. Тому першими моїми парафіянками стали моя дружина та донечка.

В Чернігові, на той момент, була ще одна парафія УГКЦ (на цей час маємо вже три парафії), якою опікувалися отці-редемптористи. Нас дуже добре прийняв отець-настоятель Роман Халус, ЧНІ, а тому починати своє служіння з нуля у новому місті було набагато простіше. Перша молитва, яку ми мали на початках, власне, і відбувалася у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, яким опікувалися отці та сестри редемптористки.

24 лютого почалося повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, і перед нами постав вибір, що робити. Відповідь прийшла у перший же день вторгнення. Коли я вийшов на вулицю і стояв біля дверей в під’їзді, то побачив хаос, який панував на вулиці. Одне молоде подружжя під’їхало до під’їзду, швиденько забігли, а через п’ять хвилин вже вибігли з рюкзаками й речами назад до машини. Багато людей просто виходили на вулиці та чогось чекали. Підійшовши до них я запитав, чи вони не чекають часом машини, щоб їх забрали, на що вони відповіли: «Ні, ми не знаємо що робити». Вони боялися, бо не знали, що робити: чекати вдома, коли щось прилетить, чи кудись тікати, але для багатьох, гадаю, не було куди тікати.

В той момент я вирішив підійти до них (був у підряснику, щоб було видно, що я священник) і запропонував їм помолитися молитву «Отче Наш», на що вони з радістю погодились. Молитва, в той момент, для тих людей давала їм надію. Серед того хаосу, тривоги, біганини, хтось сказав, що знає, де є найближче укриття, адже вже чути було вибухи, і багато хто пішов туди ховатися. Я також вирішив піти за тими людьми, бо зрозумів, що там будуть люди, яким зможу допомогти. Прибувши туди й побачивши, що там справді зібралося багато людей, я зрозумів, що цю ніч маю бути з ними. Я взяв із собою Свято Письмо і вервицю, молився, куняв, знову молився. Пригадую, в ту ніч не багато спілкувався з людьми, бо насправді не знав, що казати.

Наступні дні я вирішив ходити туди серед дня, тому що вдома ще була дружина з донечкою, і її мама з 10-літнім племінником, які приїхали до нас «погостювати» 23 лютого зі Львова. За декілька днів я розговорився з людьми, і почав пропонувати їм молитися разом. Оскільки більшість людей не були воцерковленими, тому вирішив молитися разом коротеньку молитву: «Боже, спаси нас!», повторюючи 10 разів, перед цим коротенько помолившись своїми словами. Були дуже різні люди, до прикладу, на початках, деякі остерігалися, але під кінець, мабуть, вже не було таких, які б відмовлялися молитися.

В деякий період в тому укритті було до 300–400 людей приблизно. Я переживав, тому що не міг бути завжди зі своєю родиною, і лише через два тижні, а саме 9 березня вдалося знайти спосіб, щоб вивести моїх з Чернігова. Тому опісля я залишився з людьми, і жив у тому укритті до відходу російських військ. Окрім того, що по черзі підходив до тих людей, спілкувався і молився з ними, той час запам’ятався також історіями для дітей. Перед сном розказував дітям історії зі Святого Письма, або з книжок Бруно Ферреро, і разом молилися під світлом різдвяної гірлянди, яку використовували як символічне багаття довкола якого ми зібралися.

Коли ворожі війська відступили з півночі, наступним викликом постало питання, де молитися, адже вічно користати гостинністю отців-редемптористів ми не могли. Ми молилися в тому наміренні, і одного разу, гуляючи з дружиною і донечкою у візочку, побачили вивіску «Оренда» на першому поверсі багатоповерхівки. 24 липня 2022 року була відслужена перша Літургія в цьому приміщенні. Наразі молимося тут вже протягом двох років щодня. З двох парафіянок маємо тепер близько 10–15 людей щонеділі на Святій Літургії, а також займаємося з дітками в недільній школі. Молимося про земельну ділянку і в майбутньому про свій храм.

Молитва — це не магічні заклинання і виконування бажань. Молитва — це спілкування, це ділення своїми переживаннями, радостями, це прохання, подяка, прослава, але найперше — це розуміння, що спілкуєшся з Живим, реальним Богом, Тим, хто тебе безмежно любить.

О. Роман Гридковець, настоятель парафії св. Юрія Побідоносця УГКЦ, м. Чернігів

Пресслужба Апостольського Екзархату в Італії

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі