У свято Успення Пресвятої Богородиці, 28 серпня 2017 року, Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі звершив Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії. Після читання Євангелія Владика Діонісій звернувся до присутніх у храмі молільників із проповіддю:
«І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена у сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок»
(Одкровення 12, 1).
Дорогі брати і сестри!
У цьому тексті з Книги Одкровення, який ми щойно почули, церковна традиція вбачає не лише безпосереднє відношення до особи Богородиці, але також і до Церкви. Заглиблюючись у суть сьогоднішнього празника, ми можемо спостерегти аналогічну паралельність, адже подія Успення може мати відношення не лише до самої Богородиці, але також і до Церкви, а тим самим і до кожного з нас.
Незважаючи на те, що у Святому Письмі немає ані слова про факт успення Богородиці, то все ж над цим таїнством нам треба глибше призадуматися саме у світлі Божого Слова. Коли ми ретельніше заглибимось у книги Святого Євангелія, і не лише в буквальний його зміст, а поринемо зокрема в Євангельський дух або в так звану Євангельську логіку, то неодмінно зрозуміємо, що Богородиця не вмерла, а заснула.
Папa Венедикт ХVІ окреслював празник Успення Богородиці як свято «радості та надії».
Чому радості та надії?
Смерть принесла у світ «перша Єва» за те, що послухала змія, замість Бога; за те, що захотіла стати на місце Бога, щоб «як Бог» мати «знання добра і зла», бути незалежною. Однак, задум Творця був іншим: щоб Його творіння були сопричасними. Тобто Бог створив світ так, щоб усе, що існує, завдячувало своє існування комусь іншому. Це добре помітно навіть в природі. Візьмімо до прикладу воду. Її існування залежить від єднання трьох атомів: двох воднів і одного кисню. І в свою чергу все, що живе, потребує води. Схожа взаємозалежність простежується зі всім існуючим на Землі. Тому Єва, порушивши цей закон, на біблійній мові «з’ївши заборонений плід», і даючи його Адамові, порушує Богом створену гармонію, і вносить у світ терпіння і смерть.
Одначе первинна гармонія відновлюється завдяки «другій Єві» – Діві Марії, Яка є в абсолютній гармонії з Богом. Звучить Її непорочне «Так!» Богові в усьому! Вона слугиня Господня – вільний простір для Божого діяння. Споконвічне Слово Боже може вільно діяти в Ній, воплотитися і замешкати між нами назавжди.
І саме Слово Боже, що споконвіку було з Богом, єдинородний Син Божий, завдяки цьому «Так!» Діви Марії, стає нашим первородним братом і показує нам дорогу до Життя і своєю смертю перемагає смерть, яка увійшла через гріх у світ. І ця перемога є раз і назавжди!
Отож Та, через Яку прийшло Світло життя у світ, сама Вона є першою учасницею перемоги над смертю. Вона заснула, бо є в гармонії з Богом, зі всіма людьми та з усім створінням. Вона, засинаючи, пішла в обійми Бога Отця, на зустріч до свого Сина. Смерть над Нею більше не має сутності. Богородиця допомагає зрозуміти нам, що смерть перш за все є справою душі, а не тіла. З одного боку, хоч ми і констатуємо феномен вмирання тіла, коли серце перестає битися, то все ж, з іншого боку, спостерігаємо премудрий задум Творця, за яким кожне тіло є перехідне, постійно перетворюється. Програма Божого творіння закладена так, щоб усе постійно відновлювалося, щоб старе залишало місце для молодого, щоб одні відходили, а другі приходили. Такою Бог створив і людину, щоб «перейшла» через земний рай до вічного. Тому, хто по-справжньому вірить у Христа, не вмирає, а засинає. Тіло перемінюється у порох, переходить в інший вид матерії, подібно як водень і кисень стає водою. Земля, в яку повертаємося, є неначе мамою, що приймає знову нас у своє лоно. Дух же людини, яка скінчила свою туземну мандрівку, йде на зустріч з новим видом життя, переходить в інший вид гармонії, засинає на один спосіб життя, переходячи в інший. Отож, те, що видається нам «привілеєм» Богородиці, стане так само привілеєм кожного християнина, що повірив і пожив згідно зі своєю вірою. Треба заснути для життя у світі, щоб прокинутися для життя вічного. Тому празник Успення, як сказав Папа Венедикт, є «радістю та надією» для кожного з нас.
Коли людина помирала, наші предки, утверджені у християнській вірі, не говорили, що помер той-то і той-то, а казали старослов’янською «успє», тобто заснув. Так само і в нашій церковній традиції смерть християнина ми називаємо «преставленням», тобто переходом із земного, тимчасового, у життя вічне.
Вслід за Богородицею треба і нам переживати нашу віру щиро та смиренно. Богородиця, Божої благодаті повна, є такою, бо є смиренною слугинею; повна Божої благодаті, тому що мала порожні руки і серце, як Вона і сама співає: «Величає душа моя Господа, бо зглянувся на покору слугині своєї; ось бо від нині ублажатимуть мене всі роди. Він розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підніс угору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк 1, 48-53). Богородиця в смиренні вміла сприймати мечі болю і такою життєвою дорогою дійшла до слави, заснула у Бозі. Марія є в небо взята, проте залишається надалі недалеко від нас. Треба було Їй відійти, щоб бути ще ближче до всіх нас. Покриваючи нас своїм Материнським омофором з небес, Вона перебуває разом з усіма нами, Вона є нашим взірцем, щоб ми прийшли до цієї самої мети.
«І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена у сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок».
І наша життєва зірка згасне на землі, проте появиться друга на небі, де разом зі всіма іншими небесними зірками, буде прославляти незаходиме Сонце Христа.
Тому тим, що вірують в Ісуса, сьогоднішнє свято Успення Богородиці, є святом надії та радості.
