Неділя перед Різдвом Христовим. Послання до Євреїв 11,9-10.17-23.32-40
8. Вірою Авраам... 9. … перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10. Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник. 11. Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю. 12. Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа. 13. У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони «чужинці на землі й захожі».
14. А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15. І якби вони пам'ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. 16. Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто. 17. Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18. до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19. думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ. 20. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23. Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу. 24. Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25. волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 27. Вірою він покинув Єгипет, не побоявся царського гніву, бо стояв твердо, як той, що Невидимого бачить. 28. Вірою відсвяткував Пасху й скроплення кров'ю, щоб губитель не торкнувся їхніх первородних. 29. Вірою перейшли Червоне море, як по суходолі, що спробувавши єгиптяни, потопились. 30. Вірою єрихонські мури по семиденнім обході впали. 31. Вірою Рахав, блудниця, прийнявши мирно вивідувачів, з невірними не загинула. 32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.
Послання апостола Павла до євреїв є одним із специфічних листів автора, оскільки часто використовує образи та аргументи, котрі фактично достеменно розуміли садукеї та фарисеї, можна сказати тогочасні богослови.
Сьогоднішній уривок присвячений поглибленню теми віри, котру багато адресатів Павла розуміли досить специфічно – ніби вона є лише інтелектуальним чи духовним кредо певної особи, абстрагуючись від конкретних вчинків (згодом в цю пастку попали протестантські богослови). Саме тому увесь уривок розповідає про конкретні вчинки та постави патріархів та пророків, не зупиняючись на їх кристалізованій у словах кредо-вірі. Павло наголошує на силі людської віри, котра спонукає людину до конкретних вчинків, які часто можна сприйняти як нерозважні, особливо коли людина, що дивиться на них іззовні, не має віри.
Отже віра спонукала 75-річного Авраама залишити спокій свого родинного дому та піти в землю, обіцяну Богом, котру успадкують і його предки.
Також і Сара, дружина Авраама, є не просто «героєм другого плану» – вона також є повною віри, і саме ця віра стала причиною того, що вона отримала в дар сина, котрогось зачала у своєму зів’ялому лоні.
Саме віра стала основою рішення Авраама принести свого сина у жертву на вимогу Бога – Авраам вірив у те, що оскільки сам Бог пообіцяв йому, що із його сина Ісаака народиться велике потомство, то значить Бог може і воскресити Ісаака після жертвопринесення, щоби виконати свою обітницю.
Саме віра стала причиною рішень Ісаака, Якова, Йосифа, Мойсея, ізраїльських суддів, царів, пророків...
Віра є щедрим даром доброго Бога, котра відкриває наші очі на дійсність, на її глибину, правдивість та трагічність. Коли ж ми бачимо усе по-іншому, а зокрема очами віри, відповідно змінюється і наша поведінка; якщо ж ми говоримо про вартість чогось у нашому житті, а потім не наважуємося навіть пальцем поворухнути, щоби здобути це благо, то значить ми не віримо, що щось є справжньою цінністю.
Апостол Павло нам пригадує зв’язок віри та вчинків, які є настільки тісні, що із вчинків можна побачити віру людини. Нехай, отже, ми будемо відважні у дослідженні та відкритті нашої віри на основі наших вчинків та, побачивши наші недосконалі вірування, нехай будемо готовими до сердечного навернення, тобто зміни життя, зміни нашого мислення.
