Вхід Господній в Єрусалим. Послання Апостола Павла до Филип’ян 4, 4-9
4. Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! 5. Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! 6. Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. 7. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. 8. Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, – про те думайте! 9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами.
Однією із спокус, котрі переживають християни, що довший час намагаються жити вірою, є усвідомлення того, що попри їхні старання берегти всяке добро та його примножувати, все у світі продовжує прямувати своїми дорогами: природа живе своїми циклами, а люди, які були, такими й залишаються (більше того, завдяки вірі, котра відкриває правдиві блага, яскравіше видно зло та його наслідки – тож починає здаватися, що навколо з’явилося ще більше зла). До таких християн апостол Павло пише своє послання, намагаючись зміцнити тих, хто почав хитатися та сумніватися.
Сьогоднішній уривок, лист втіхи, починається закликом апостола до радості: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!» Радість, до якої заохочує апостол Павло, не є поверхневою зміною настрою і не полягає в тому, що християни при будь-яких труднощах мають змушувати себе посміхатися та силою витискати із себе штучну радість, але суть її в тому, що християнин в глибині серця завжди залишається з’єднаним із Богом, завжди знаходиться в Його благодаті, котра є незмірним благом. Іншими словами, як відповідь на «згіршення світом» Павло пропонує не зосереджуватися на гріхах та слабостях інших людей, але пробувати ставатися все ближчими до Бога, що своїм наслідком, своїм плодом має радість.
Коли ми зустрічаємо зло, то це стає для нас викликом передусім до того, щоби і надалі приймати «сторону добра», і відповідно, по можливості, старатися розповсюдити це добро в даній конкретній ситуації. Саме Бог, а не наші зусилля стають джерелом впевненості у важких ситуаціях: «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі».
«Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, – про те думайте!»
