Кожен із нас повинен відповісти собі, ким є Христос для мене
«Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
Сьогодні Церква Христова святкує дуже велике свято – свято Входу Господнього в Єрусалим. У чому зміст сьогоднішнього свята? Ми з упевненістю можемо сказити, що ми святкуємо пам'ять історичної події. Мабуть, останнього тріумфу, який пережив ізраїльський народ у місті Єрусалимі. Ми знаємо, що тріумф – це урочисте повернення царя-переможця до своєї столиці. Тріумф є знаком всенародної радості, радості через перемогу, яку приносить переможець-цар до свого престольного граду.
І ось сьогодні ми бачимо євангельський опис такого тріумфу. Господь Бог наш Ісус Христос сідає на молоде осля. Це глибокий літургійний жест, тому що тим жестом Ісус Христос показує себе спадкоємцем царського роду царя Давида. Давид був першим царем, який завоював місто Єрусалим і зробив його своєю столицею. Христос показує себе спадкоємцем всіх обітниць, всієї Божої дії, яку Господь Бог вчинив по відношенню до дому Давида. Він є сповненням обіцянки майбутньої слави Давида.
Однак з якою перемогою сьогодні Ісус Христос входить у Єрусалим? Варто зауважити, що донині збереглися ворота, через які Христос входив до свого міста. Ця перемога, яку сьогодні урочисто святкують люди Єрусалима, є перемогою Ісуса Христа над смертю. Безпосередньою причиною радості і зворушення була подія, яка сталася день перед тим. Ми сьогодні чуємо в Євангелії, як Ісус Христос перед тим як увійти в Єрусалим воскресив свого померлого друга Лазаря, який чотири дні пролежав у гробі. Нараз, на голос свого Творця, як каже наша Літургія, «на голос Того, який дає дихання, бездиханний встав повний життя». Це те, що сьогодні є причиною тієї урочистої зустрічі. Бачимо, що Той, хто входить у Єрусалим, не є якийсь просто земний володар, не є просто людиною. Бог приходить до свого народу. Сам Господь навідується до своїх людей. Він є переможець. Він є Спаситель. Він є сповненням надії, якої так шукали люди з усього римського світу в той день у тому місті.
«Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
Хто є ці люди, які сьогодні співають оцю глибоку євангельську пісню? Найперше це молоді люди, єрусалимська молодь, яка шукає відповіді на важливі життєві запитання. Дуже багато людей прийшло того дня до Єрусалима, тому що кожного року на свято Пасхи тисячі паломників не лише з Єрусалиму, Юдеї, Галилеї, але з усього тогочасного римського світу приходили святкувати Пасху в Єрусалим. Ось звідки взялося так багато людей того дня. Однак всі ті люди приходили для того, щоб знайти надію.
Можна умовно поділити сподівання тих людей на три групи. Найперше були ті, які хотіли зупинити те, що діється. Ми знаємо, що фарисеї і книжники прийшли до Христа і кажуть Йому: «Учителю, заборони їм Тебе вітати». А Христос вказуючи на тих дітей, каже: «Якщо вони замовкнуть, то каміння кричатиме». Була також друга група людей, які очікували нового політичного лідера, який би мав відбудувати державу, вигнати римську владу з обітованої землі і відновити царство царя Давида. Але були також інші, які бачили в Ісусі Христі довгожданого Месію, вони розуміли, що в даний момент, який вони переживають, їхня найглибша надія, яку вони шукають – це звільнення від смерті. Вони бачили, що сьогодні кожна людина є заручником смерті, приречена на такий кінець. Кожен з нас, рано чи пізно, стане перед обличчям смерті. Вони сьогодні вітають однодушно Того, Хто сповняє їхні очікування і надії.
Ми сьогодні чуємо, що юнаки тримають в руках пальмові гілки, які є знаком і символом перемоги. Багато людей знімають свою одіж, стелять перед Ісусом Христом, бо бачать, що Він є Той, Який звільнить їх з рук смерті і покладе початок новому виходові Ізраїля в обітовану остаточну землю, якою є Боже Царство.
Але за кілька днів люди, котрі вітали Ісуса Христа як царя, Месію і Спасителя, переживатимуть глибоку кризу. Ісуса Христа буде засуджено на смерть і буде розіп’ято. І ті, що сьогодні вітають Його «Осанна!», через кілька днів кричатимуть: «Розіпни Його». Ті, які бачили у Ньому сповнення своїх мрій і сподівань, скажуть: «У нас немає царя, окрім римського кесаря». Навіть Його учні, які переживають славу свого Вчителя, утечуть від Нього.
Але Ісус Христос входить у Єрусалим, щоб у ньому померти й воскреснути. Те воскресіння, яке Він дарував учора Лазареві, завтра є дійсністю, яка торкне кожного з нас. Ось яку надію сповнює сьогодні Ісус Христос, зустрічаючи свій народ у Єрусалимі.
«Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
Ми можемо з певністю сказати, що кожна людина сотворена для зустрічі. Сьогодні ми особливо молимося за нашу молодь, і хто як не вони, молоді дівчата і хлопці, знають, як це важливо зустріти у своєму житті цю єдину особу, в якій сповняються життєві мрії і бажання про краще завтра. З релігійної сторони ми кажемо, що людина сотворена для остаточної і повної зустрічі зі своїм Богом. Лише тоді, коли ми зустрінемо особисто нашого Живого Спасителя, присутнього між нами, ми отримаємо сповнення нашої надії. Сьогодні Він є між нами, Цей Єдиний, задля Якого Господь Бог покликає нас до життя, і Єдиний, Який є нашим Спасителем, адже слово «Осанна», яким вітали Ісуса, означає «спаси нас».
Ми, українці, сьогодні так гостро відчуваємо, що потребуємо Спасителя, потребуємо переможця, який би нас врятував, захистив, дав певність у завтрашньому дні, звільнив нас від тенет смерті, яка сьогодні сіється на нашій землі. Тому сьогодні кожен з нас покликаний відповісти на питання тих, які зустрічали Христа в Єрусалимі: Хто є цей Христос для мене? Ким Він є для мене?
Сьогодні єрусалимська молодь кличе нас впізнати в Ісусі нашого Спасителя. Галузки, які сьогодні посвячуємо, є знаменом перемоги – перемоги, яка є з нами в особі нашого Спасителя, Якого хочемо зустріти сьогодні! Те, що народ знімав верхню одежу, означає сьогодні для нас, що ми повинні прийняти Його до себе і в Ньому знайти запевнення нашої перемоги.
Що означає святкувати Пасху серед війни? Це означає в померлому і воскреслому Ісусові Христі побачити нашу перемогу.
Я бажаю усім вам, зокрема молодим людям, пережити особисту зустріч із нашим Спасителем Христом, не втратити надії, але тримати її завжди в руках, бо наша Перемога сама сьогодні приходить до нас. Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (5.04.2015). Відеозапис
Сьогодні є цей день, коли Бог приходить до кожної людини, яка потребує Його близькості
«Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
[…]
Сьогодні Христова Церва святкує велике свято – свято Входу Господнього в Єрусалим. У Священному Писанні сказано, що перед тим, як померти в Єрусалимі та воскреснути третього дня, шість днів перед тим, Ісус Христос урочисто, тріумфально входить у це місто. Цього дня мабуть чекав старозавітній Ізраїль усю свою історію. Пророк Захарія навіть описав, як мав виглядати цей торжественний, тріумфальний вхід Месії і Царя до Його столиці. Захарія каже: «Радуйся, дочко сіонська, ось Цар твій іде, сидячи верхи на осляті». Але чому так раділи діти і молодь того дня?
Ми знаємо, що коли Христос приходить до Своєї столиці, вона є в чужих руках, народ цей є у рабстві, не має свого царя, духовне життя надломлене, ніхто не може визволити народ Ізраїля із того стану, в якому перебував. І ось діти починають кричати: «Осанна в вишніх!» Ми може до кінця не розуміємо сьогодні цього оклику. Осанна означає «Спаси нас, рятуй нас, Ти, що приходиш з висот». Діти впізнали в Ісусі Христі не просто якогось тріумфального переможця, але Бога Ізраїля, Бога, Який оживляє, Який дає життя. Адже вчора люди бачили, як Ісус воскресив померлого Лазаря, який вже чотири дні лежав у гробі. Крім Бога ніхто не може воскрешати померлих! Тільки Бог дає життя! І ось тому сьогодні ввесь народ, побачивши Ісуса, Який вчора переміг смерть, а сьогодні на осляті входить в місто, упізнали в ньому свого Спасителя, Якому кличуть: «Рятуй нас! Ти, що приходиш з висот». Ті, що вітали Його зеленими пальмовими галузками, вітали Його подібно як колись царя Давида, який входив у свою столицю з тріумфом, тому що оці зелені галузки, які ви тримаєте в руках, означають свято перемоги.
На знак того, що Єрусалим приймає свого Царя, народ не просто глядить на Нього, але приймає Його як Свого особистого визволителя: багато-хто знімає свою одіж і стелить під ноги осляти, на якому урочисто в’їжджає Ісус Христос до свого міста. Яка радість мабуть панує тоді, коли нарешті хтось знайшов рятівника, спасителя, в якому може сповнитися вся надія, якої в той час ізраїльський народ не мав у земному царі. «Не надійтеся на князів і синів человічеських, бо в них немає спасення», – так ми співаємо сьогодні на Божественній Літургії. І ось сам Бог навідується як Спаситель до свого народу, і молодь Єрусалиму сьогодні Його вітає.
«Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
Коли людина страждає, перебуває в небезпеці чи переносить важкі моменти свого життя, то часом відчуває, що нібито Бог її покинув, неначебто Бог є далеко. Сам пророк Давид у псалмі каже так: «Боже, Боже мій, чого Ти мене покинув?» З цими словами на устах Ісус Христос буде вмирати на хресті, розп’ятим за спасіння людського роду. Мабуть така людина, яка відчуває, що Бога поруч неї начебто нема, і чекає на Нього, є подібною до того Єрусалиму, який сьогодні вітає свого Царя. Ця людина є в стані очікування спасителя, рятівника; і як мабуть така людина радіє, коли той, на кого вона чекає, ось приходить. Сьогодні є цей день, коли Бог приходить до кожної людини, яка потребує Його близькості. Сьогодні є день приходу Бога до страждаючої і очікуючої на Нього людини. Тому сьогодні ми радіємо, але коли приходить Спаситель, коли Бог навідується сьогодні до нас, є дві можливості, як ми можемо діяти. Одна можливість – це відкинути Його, не розпізнати час Божих відвідин, так як це роблять книжники і фарисеї. Сьогодні люди вітають Христа, кажучи: «Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів», а буквально за кілька днів ті самі люди, підбурені тогочасними ідеологами, будуть кричати уже щось цілковито іншого. Вони скажуть Пилатові: «Розіпни Його!» І саме за те, за що вони сьогодні Його прославляють, засудять на смерть і на хресті напишуть засуд «Ісус Назарянин, цар юдейський». Якщо сьогодні ми, які очікуємо Спасителя, не приймемо Його в нашу душу, у наше життя, то можемо назавжди залишитися в темряві тривоги, зневіри і ніколи не отримати дару спасіння.
Другою можливістю є прийняти Христа як Царя. Якщо ми сьогодні, подібно до єврейських дітей, приймемо Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, тоді будьмо певні, зможемо радикально змінити наше життя. Те спасіння, та сила з висот, яка сьогодні в Христі входить у Єрусалим, увійде в наше серце, у наше життя. Так важливо сьогодні нам повторити оцей жест, а саме відкрити свою душу, зняти свій одяг, який може є сповнений усякої нечистоти, і покласти до ніг Ісуса, а разом з ним усе своє життя, і тоді Христос увійде не просто у якесь місто на земній кулі, але увійде у наше серце, спасе, оновить і дасть надію.
«Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
Як по-особливому звучать ці слова у вухах українця тепер, коли ми сповнені тривоги, отримуючи різні вістки зі східної України, зокрема з Донеччини […] Скільки тривоги сьогодні в нашого народу! Можливо хтось почувається далеким від Бога, може думає, що Бог покинув свій народ. Але ні, Він сьогодні приходить до нас, Він сьогодні входить у місто Київ, який є «новим Єрусалимом». Однак важливо, щоб ми, як народ, прийняли Ісуса Христа сьогодні, визнали Його нашим Рятівником і Спасителем. Важливо, щоб у час Великодніх свят кожен відклав зброю, якою хотів когось силою переконати чи змусити бути своїм братом. Лишімо це все. Дозвольмо нашому Спасителеві Христові ввійти в наш край, у нашу землю, у наші міста й села і зробити нас спасенним єдиним народом, християнським народом, у якому панує єдиний Цар – Бог, єдиний Господь у трьох Особах: Отець, Син і Дух Святий.
Вітаю вас з цим святом, тіштеся, тому що є спасіння, приходить Спаситель, навідується сьогодні до свого народу. Разом Йому співаймо сьогодні: «Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, Цар Наш». Амінь
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (13.04.2014). Відеозапис
Господь приходить в Єрусалим, щоб Своєю кров’ю нас, грішних і неправедних, зробити справедливими і святими
[…]
Сьогоднішнє свято – одне з дванадцяти найбільших свят у році, яке ми називаємо Святом урочистого, тріумфального входу Ісуса Христа у місто Єрусалим, те місто, де Він помре, розп’ятий на хресті, але третього дня воскресне у славі. Але чому ця подія входу в Єрусалим є така важлива, що ми з вами сьогодні її святкуємо в такий урочистий спосіб? Що ця подія означає для нас, християн нового часу, які сьогодні це свято разом переживаємо […]?
У Святому Письмі маємо різні символи, якими Божественне Одкровення нам говорить про нашого Бога. Таким символом є символ Божої десниці. Пророк Давид співає так: «Десниця Твоя, Господи, прославилася у силі і права рука Твоя сокрушила ворогів. Під множеством слави Твоєї стер єси супротивників». Якраз, коли Господь Бог такою силою визволяв своїх людей, цією божественною силою давав їм свободу, захищав їх від зла, відновлював справедливість, тоді народ Ізраїля пізнавав свого Бога і відчував, що Він є разом з ними.
Пророк Захарія говорить про те, що мав настати якийсь момент, коли ця Божа правиця, ця сила Господня мала об’явитися в найвищій мірі, у найвищому ступені. У дев’ятому стишку дев’ятої глави Книги пророка Захарії читаємо такі слова: «Радій, дочко сіонська, викликуй, дочко єрусалимська, ось Цар твій іде!» А відтак пророк вираховує чотири ознаки такого Царя. Він каже, що цей Цар буде справедливий, буде переможний, але буде покірний і прийде, сидячи верхом на осляті. І ось, коли Ісус Христос, сівши на осля, входить в Єрусалим, увесь народ, а перш за все єврейська молодь, згадали ті слова пророка Захарії і побачили саме в особі Ісуса Христа той вияв Божественної сили, який мав принести справедливість і перемогу Божому народові. Тому вони викликують Йому: «Осанна!», що означає: «Спаси нас, Сину Давидів!» Бо так, як цар Давид, завоювавши колись Єрусалим, зробив його столицею свого царства, так вони сьогодні побачили, що саме на Ісусі Христі, Який входить в Єрусалим, сповняються старозавітні пророцтва. Справедливий Цар приходить, тому що вони чули, як протягом трьох років Ісус Христос навчав, як чинити справедливість. Буквально вчора вони бачили перемогу Христа над найбільшим і найтяжчим ворогом – над смертю, бо вчора Він воскресив, підняв із гробу мертвого чоловіка, який чотири дні перебував у гробі, свого друга Лазаря. Але вони сподівалися, що Його царство і цей тріумф буде перемогою над політичними ворогами Ізраїля, що ось цей Месія дозволить їм на кінець запанувати над цілим світом. Як швидко вони розчарувалися! Буквально за кілька днів ті самі люди, які сьогодні вітають Христа і стелять свою одежу під Його ноги, будуть кричати: «У нас немає царя, крім римського кесаря!»; казатимуть Пилатові: «Розіпни Його!»
Але ми, християни, разом з Христом, Який входить у Єрусалим, входимо у час Страсного тижня, тижня, який впроваджує нас у Таїнство Його страстей, розп’яття, смерті і воскресіння. Ісус Христос об’являє нам Божу силу в якийсь надзвичайний спосіб, це було щось, що перевершувало сподівання, очікування і уяву тогочасного Єрусалиму. Цей Цар є справедливий не тому, що Він засуджує грішника, але тому, що робить його праведником. Він приходить в Єрусалим, щоб Своєю кров’ю нас, грішних і неправедних, зробити справедливими і святими. Він є переможний Цар тому, що в цих днях Він сам ввійде в смерть для того, щоби воскреснути, раз і назавжди перемогти нашу з вами смерть, відкривши нам дорогу в життя, і остаточно перебороти усяке зло у цьому світі. Він є покірний Цар тому, що на хресті зазнає найглибшої зневаги і упокорення. Син Божий, упокорюючись перед людиною, будучи покірним волі Отця аж до смерті хресної, як каже нам апостол Павло, навчить нас, як нам знайти дорогу до Царства Небесного і до перемоги над найбільшим злом, яким є смерть, до перемоги у цьому світі над злом усякого виду. І ось цей Цар сьогодні сідає покірно на осля, щоб увійти в Єрусалим.
Дорогі в Христі брати і сестри, багато з вас тримають у руках зелені галузки. Це є символ перемоги. Для того, щоби вітати Царя у тріумфі, старовинний Ізраїль робив той самий жест, що й ви сьогодні: беручи молоді галузки, єднався з цим Царем у Його славі. Але і сьогодні той самий Христос, Боже Слово, у силі приходить до кожного з нас. Тому сьогодні ми так урочисто святкуємо це свято. Він приходить у наше життя і закликає нас, щоб ті галузки означали усе те добре, що ми сьогодні можемо принести Йому як підсумок Великого посту. Сьогодні Він запрошує нас впустити ту Божу силу у своє власне життя і завдяки Його силі стати чесною людиною, істинним християнином, бути учасником Його перемоги над злом, яке так часто нам докучає, над тим злом, якого так багато є довкола нас у нашому родинному, сімейному, суспільному, а навіть церковному житті. Він сьогодні приходить, щоби зцілити нас від нашої власної гордині, показуючи, що якщо сам Бог упокорюється переді мною, то і я маю поступати так щодо мого ближнього. Сьогодні Христос приходить до нас з вами і хоче, щоб ми Його прийняли і згідно з тією силою жили, а відтак разом з Ним подорожували Страсним тижнем, бачачи Його упокореним, розп’ятим, а згодом воскреслим, Який дає остаточну перемогу кожному, хто у Нього вірує. Тому сьогодні святий Андрей Критський запрошує усіх нас взяти участь у тих подіях з життя Ісуса Христа, запрошує нас сьогодні заспівати Йому: «Осанна на висотах! Благословенний, хто йде в ім’я Господнє!» Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (28.04.2013). Аудіозапис
Христос – Мир, Істина та Справедливий Суд
«Тому то і ми, як юнаки єврейські, сьогодні Тобі, переможцеві смерті, співаємо: Осанна на висотах, благословен, хто йде в ім’я Господнє!»
Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у цю неділю, яка безпосередньо попереджає неділю Пасхи – неділю Господнього Воскресіння, Христова Церква святкує одне з дванадцяти найбільших свят у нашому літургійному році і називається воно: Вхід Господній в Єрусалим.
Але в чому полягає зміст цього свята? Чому так урочисто ми його сьогодні святкуємо?
У той день, шість днів перед Пасхою, Господь входить в Єрусалим і єрусалимська молодь, юнаки єврейські, привселюдно проголошують Його Царем. Не влада, не священики, навіть не старці, але як каже пророк: «З уст младенців і сущих я сотворив собі хвалу». Для того, щоб ми сьогодні зрозуміли, чому молодь того дня так зворушилася Христовою присутністю, нам потрібно послухати слова Священного Писання. Хто такий був цар в Ізраїлі? Боже Слово каже нам, що ізраїльським царем був той, хто забезпечував життєвий простір для своїх людей, хто був посередником між Богом і людиною. Адже у цьому світі лише добрий цар може дати можливість вижити людині, як ми кажемо сьогодні, створити необхідні умови, щоби жодний загарбник не забрав землю і життя, щоби спосіб життя і порядок самого народу дав можливість жити і існувати кожному, хто є членом того народу. Отож, влада царя походила від Бога, він був Божим помазаником, тому що у своєму служінні мусів віддзеркалювати певні прикмети, які належали виключно Богові. І таких було три найважливіших прикмети, а саме: мир, істина та справедливий суд. У той час, коли Христос входив в Єрусалим, там не було ані миру, ані істини, ані справедливого суду. Був цар – васал римської імперії, але народ жив у рабстві, не мав незалежності, не цар установлював закони, згідно з якими треба було жити, але чужий загарбник йому їх диктував. І тому-то роками народ ізраїльський, який на Пасху приходив до Єрусалиму, чекав на прихід Месії. Кожного разу, коли сходилися люди зі всієї тогочасної Римської імперії і з її околиць та найближчих країн у Єрусалим на Пасху, вони вдивлялися один в одного і питали себе, хто серед них є Месія, може саме того року нарешті він прийде, щоб дати нам мир, істину та справедливий суд. І ось в один такий момент прийшов Ісус до Єрусалиму, а день перед тим Він воскресив Лазаря з мертвих, показавши себе переможцем самої смерті. Сьогодні Він сідає на осля і входить до Єрусалиму. Христос виконує той самий жест, який свого часу був виконав цар Давид, і юнаки бачать Його як Царя миру. Не завойовник їде на коні, але Цар на убогому ослі. Цар миру, Який входить в місто миру, бо Єрусалим означає «місто миру». Юнаки єврейські побачили і відчули, що саме Христос є Царем Ізраїля, саме Він може їх захоронити і спасти, дати їм можливість жити. Вчора Він переміг смерть, Він є Істина.
Цього тижня ми побачимо Христа на суді перед Пилатом. Пилат – цей римський намісник – питатиме Його: «Чи Ти є цар Ізраїля?» А Христос йому скаже: «Я прийшов у цей світ, щоби свідчити про істину». А Пилат запитає: «Що таке істина?» І розмова переривається. Адже істина не є «щось», Істина є «хтось» – Особа Божа, Яка сьогодні входить в місто Єрусалим.
Ісус Христос іде, щоб стати на суді як підсудний, хоч сам є Той, Хто буде судити світ, живих і мертвих. Він стане на суді і буде тим судом несправедливим засуджений на смерть. Так і напишуть на Його хресті вирок: «Ісус Назарянин, цар юдейський, цар Ізраїля».
Дорогі в Христі брати і сестри! Ми сьогодні переживаємо цікавий день і цікавий символ. Багато з вас тримають в руках лозу, щоб її освятити. Чому сьогодні Церква нам усім, а особливо молоді, якій є присвячений цей день, дає її в руки? Що ми сьогодні хочемо заманіфестувати світові, несучи в руках освячену лозу? Я би сказав, що ми хочемо сказати всій Україні та всьому світові, що ми прагнемо сьогодні будувати християнську Україну, щоби мир, істина та справедливий суд були правилами і засадами нашого життя. Лише тоді ми матимемо життєвий простір в Україні, де можна не просто виживати, але жити у повноті і гідності людини. Сьогодні часто я чую: «Чому християни втручаються у суспільні справи? Чому Церква має свою соціальну доктрину? Чому ви, християни, так переживаєте про те, що існує вибіркове правосуддя, що замість правди говориться кругом неправда, а насилля пропонується як спосіб розв’язання соціальних і політичних проблем у суспільстві?» А ми сьогодні з цими освяченими гілками кажемо: «Для нас, християн, мир, істина та справедливий суд не є якоюсь гарною ідеєю чи побожним бажанням, але Миром, Істиною та Справедливим Судом є Наш Спаситель Христос. Сьогодні ми хочемо Христа впровадити у наше суспільство як єдиного істинного Царя, у Якому є наше спасіння, життя тимчасове, а відтак і вічне.
«Осанна во вишніх» – це клич спасіння, адже «осанна» означає «Спаси нас». Ми сьогодні молимося до Нашого Спасителя, Який у цю неділю приходить до кожного з нас. Він хоче увійти у столицю України, в кожну нашу домівку, до кожного нашого серця і принести мир, істину та справедливий суд. Ми кажемо Йому: «Спаси нас! У Тобі є наше життя! Ти є Той Єдиний, Кому підкоряємо наші думки і свої прагнення».
Нехай сьогоднішній день для усіх нас буде справді доброю нагодою, щоб потім, коли ми вийдемо з храму і зануримося у щоденне життя, впізнати нам на київських дорогах і дорогах України Христа, Який кличе до миру, істини та праведного суду. Щоб з нами не сталося так, як з тими ізраїльтянами, які сьогодні вітають Христа, возвеличують Його, співають «Осанна», а за кілька днів скажуть Пилатові: «В нас не має царя крім кесаря; розіпни Його». Щоб ми, християни, які так хочемо будувати Україну на християнських засадах, завтра тих засад публічно не відреклися, в черговий раз не засудили на розп’яття Нашого Спасителя, присутнього у житті нашого народу.
Нехай Наш Спаситель, Якого вітаємо сьогодні символом перемоги, буде запорукою того, що мир, істина та справедливий суд є всеперемагаючими, хоча часом здаються дуже складними розв’язками питань. Нехай Христос буде Єдиним, Кому скажемо: «Ти єси Цар Ізраїля». Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (08.04.2012). Аудіозапис
Визнати Бога єдиним Господарем свого життя, своїм Царем
Сьогодні Христова Церква святкує велике свято. Одне з дванадцяти найбільших свят у нашому літургійному році. Свято, яке нас безпосередньо спроваджує у тайну Пасхи Господньої, у Страсний тиждень, який ми завтра будемо починати.
Але в чому полягає зміст цього свята? Чому Церква так акцентує увагу на тій події, яка сталася безпосередньо перед смертю і воскресінням Ісуса Христа?
У Євангелії від Івана (12, 1-18) наголошується на одній дуже важливій складовій цієї події.
Спочатку євангелист нам розповідає про помазання Сина Божого, яке відбулося шість днів перед Його смертю, у Витанії, в домі Лазаря, якого він вчора воскресив із мертвих. Це помазання виявляє істоту Ісуса Христа, як Того що є Месією, Помазаником Божим. Він був помазаний Духом Святим в лоні Отця ще перед сотворенням світу. І Бог-Син приходить сьогодні як Той, на Кому сповняється царськість усіх царів Ізраїля. Це помазання виявляє царську гідність Ісуса Христа, а з іншого боку, готує Його на смерть. Все те, що діється після цього царського помазання в домі Лазаря, якраз і виявляє те, що сталося напередодні.
Христос входить до Єрусалима як Цар. Те, що сьогодні ми святкуємо, це тріумфальний вхід Ісуса Христа до Його столиці – стольного града Єрусалима. Він входить як переможець. Це є справжній тріумф царя. Виведення Христом чотириденного свого друга Лазаря із неволі гробу є перемогою над смертю. І тому єврейські юнаки і діти зустрічають Його пальмовим гіллям як визволителя, як спасителя Ізраїлю. В тому часі цар, земський володар, вважався спасителем народу. Тому що від сили і влади царя залежало життя, добробут, певність жителів того чи іншого краю. Якщо не було царя або цар був слабким, то люди всього краю були рабами інших народів; цар був їхнім запевненням, – запевненням їхньої свободи, їхнього життя, для них і для їхніх дітей.
Христос сповняє ще один старозавітний знак царя Давида: Він сідає на осля і входить до Єрусалиму як Цар миру, сидячи на осляті, подібно як цар Давид. Господь входить в це місто, що зветься ירושלים (івр.) «місто миру».
«Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїля».
Але хто є насправді царем Ізраїля? Якщо ми розкриємо Старий Заповіт, то знайдемо, що єдиним Царем ізраїльського народу був його Бог. Той Бог Отців, Який його сотворив, Який його вивів з єгипетської неволі, Який дав йому цю землю, на Якому це царство єдине могло існувати. Але в певний момент історії Ізраїля царі ізраїльські стали приходити до людей в людській подобі.
Ми читаємо в першій Книзі пророка Самуїла, що ізраїльські мужі прийшли до пророка Самуїла, кажучи: «Настанови… царя над нами, щоб правив нами, як воно діється в усіх народів» (1 Сам. 8,5). Пророк Самуїл збентежився. Помолився до Господа Бога, намагаючись зрозуміти що йому робити. Якого царя помазати цьому збунтованому людові? Тоді Господь Бог, відповідаючи пророкові, відкриває важливу істину. Бог каже до пророка: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули; ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними» (1 Сам. 8,7) І тоді Самуїл іде і помазує першого в історії Ізраїля царя-людину – царя Саула.
«Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїля».
Сьогодні Бог Ізраїля, Ісус Христос, Син Божий, воплочений Бог, приходить до свого народу, щоби самому зацарювати серед нього. Народ тішиться, вітає Його. Але що станеться згодом?.. Станеться те саме, що в часи пророка Самуїла: люди відкинуть Бога-царя і захочуть мати царя, як в інших народів. Буквально за чотири дні люди, які сьогодні вітають Христа як свого Царя, відречуться від Бога Ізраїля і скажуть перед Пилатом: «У нас немає царя, окрім кесаря» (Ів. 19,15). Своїм царем вони проголосять римського імператора, цього поганського ідола, а Ісуса, Якого сьогодні приймають, віддадуть на розп’яття. І на вічну згадку про це відречення від єдиного Бога – царя Ізраїля – буде надпис на Хресті, який напише Пилат, кажучи: «Ісус Назарянин, цар Юдейський».
«Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїля».
Ми сьогодні, християни нового часу, які святкуємо це свято, спитаймо себе: «А хто є моїм царем? Від кого, на мою думку, залежить моє життя, теперішнє і майбутнє? Хто може запевнити мені належний суспільний і культурний розвиток? Хто може бути єдиним царем мого особистого життя? Навіть більше: кому сьогодні я можу довірити свій порятунок від усіх тих непевностей і тривог сучасності, в яких живу? Кому сьогодні співати Осанна, що означає Спаси мене?»
Сьогодні Церква Христова на це дає нам відповідь. Церква закликає нас приєднатися до єрусалимських дітей, що з пальмовим вітям виходять назустріч Спасителеві, і визнати Бога єдиним Господарем свого життя, своїм Царем. Бо від Нього походить моє життя. Він єдиний може дати мені життя – теперішнє і майбутнє. Тільки в Ньому є моє спасіння.
«Не надійтеся на князів, синів человічеських, в них бо немає спасення» (Пс. 145,3), – співає цар і пророк Давид. Отож бо, йдімо за тими юнаками і дітьми, які сьогодні спонтанно знімають одяг свій перед Христом, що є символом оцього світського життя, нашого місця в суспільстві, яке займаємо, і кладімо під ноги єдиному істинному Цареві, Який тріумфально входить сьогодні до нашого життя. В цей день ми зустрічаємо Його зеленими галузками, що знаменують плоди нашого великопосного подвигу, нашої боротьби з гріхом. Цими символами пробудження нашої душі під променями божественної благодаті, ми знаменуємо перемогу: перемогу нашого Переможця-Христа над гріхом і смертю.
У цих днях, які на нас чекають, розпізнаймо Його, нашого царственного Спасителя тоді, коли Його будуть зневажати і розпинати! Не біймося визнати Його своїм Царем серед нашого щоденного життя тоді, коли інші будуть Його зневажати, заміняти Його світськими ідолами і можновладцями. У Ньому Єдиному знайдімо своє спасіння!
«Благословен, хто йде в ім’я Господнє»...
[…]
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві (17.04.2011).
