Оздоровлення розслабленого
Мт 9,1-8
1. Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.
2. І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються».
3. Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить».
4. Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших?
5. Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, – чи сказати: Встань і ходи!
6. Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати», – каже розслабленому: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому».
7. Встав той і пішов до свого дому.
8. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.
I. Читання (Lеctio)
1. Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.
І прибув у своє місто. Капернаум є містом Христа, адже там Він збирає учнів і там часто проповідує та діє.
2. І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.
І от принесено до нього. Розслаблений є принесений до Христа якимись людьми, він не може сам прийти, щоб просити оздоровлення. Тут бачимо певну співвідповідальність людей один за одного. Хтось інший є тим, хто веде нас до Іншого, тобто до Бога.
Розслабленого. Гріх блокує рух людини, чинить її розслабленою. Рух є життям, тоді як нерухомість є знаком смерті.
Що лежав на ношах. Людина знаходиться на ношах, на ложі тоді, коли страждає або відпочиває, коли себе погано почуває або коли вмирає. Параліч прикріпляє розслабленого до ложа, його хвороба є причиною такого постійного лежання.
Побачивши їхню віру. Віра є джерелом чудес, сопричастям з Богом, скарбницею благ.
Бадьорися. Віра є сміливістю супроти неможливого, уводить нас у сопричастя з Тим, для Якого нема нічого неможливого (Лк 1, 37).
Сину. Незважаючи на те, чи людина приймає чи ні той факт, що вона сотворена Богом, Бог має до неї батьківські відчуття, називає її «сином», «донькою». Батьківська любов є водночас джерелом прощення.
Твої гріхи відпускаються. «Відпускати» означає «віддаляти». Бог віддаляє від нас наші упадки, про які ми постійно згадуємо, віддаляє від нас усе негативне що ми зробили і що носимо у собі. Простити є важко, а навіть по-людськи неможливо: це дія Бога. Прийняти прощення натомість є найвеличнішою людською дією: робить нас тими, ким ми є – любленими дітьми Божими. Кому прощено, той має прощати. А хто не прощає, той ще не прийняв прощення (Мт 6, 12; 18, 35) і не знає Господа (Єр 31, 34). Гріх руйнує відносини людини з Богом, які можуть проте бути відновлені у прощенні. Бо там, де збільшується гріх, зростає благодать (пор. Рим 5, 20). Але не можемо тому грішити, щоб збільшувати благодать (Рим 6, 1. 15; 3, 8), зате в нашому грісі можемо збагнути, яка є ширина, довжина, висота і глибина (Еф 3, 18) любові Отця до нас у Христі, від якої ніщо не зможе нас відділити (Рим 8, 39).
3. Та тут деякі з книжників заговорили між собою: Він хулить.
Деякі з книжників заговорили між собою. Те, що книжники заговорили між собою, означає, що вони перервали діалог, замість того, щоб виявити свої слова, вони їх використовують для прихованої атаки.
Він хулить. Прощати гріхи може лише Бог (Вих 34, 6 і далі; Пс 25, 18; 32, 1-5). Прощення Боже наступає, згідно з Законом, лише посередництвом принесення жертви (пор. Лев 4-5). Христос прощає, а отже є Богом. І прощає без приносу жертви, а отже Бог є інакшим, ніж ми собі Його уявляємо. В тому власне полягає подвійне звинувачення Христа у богохульстві: що Він прощає як Бог і що робить це без принесення жертви.
4. Ісус, знавши їхні думки, каже: Чого лукаве думаєте в серцях ваших?
Знавши їхні думки. Господь знає думки і помисли серця людини (пор. Пс 139, 1 і далі).
Чого лукаве думаєте в серцях ваших? Найбільшим лукавством є сприймати Бога як Закон, що засуджує, а не як любов, що оправдує і прощає.
5. Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, – чи сказати: Встань і ходи!
Що легше сказати… Для нас є неможливо ані підняти своїм словом розслабленого, ані відпустити його гріхи. Для Христа ж натомість зовнішнє чудо (оздоровлення) є знаком здійснення внутрішнього чуда (відпущення гріхів).
6. Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – каже розслабленому: Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.
Та щоб знали. Здійснене чудо мало своїм мотивом виявлення сили Божої, що є у Христі. Лише у цьому уривку Ісус вказує мотив здійснення Ним чуда.
Син Чоловічий – так іменує себе Христос, Який однак є водночас і Сином Божим.
Має владу на землі гріхи відпускати. Влада є ознакою Божества: лише Бог є всемогутнім і Його владі нічого не може протистояти. Христос має владу на землі, рівну тій, що є владою Бога на небі. Бог своєю владою відпускає гріхи, що є наче Його «обов’язком», тим «обов’язком», що приведе Його на хрест.
Встань. Прощення Боже завжди є закликом встати, перейти від смерті до життя.
7. Встав той і пішов до свого дому.
Те, що розслаблений встав, є його воскресінням, знаком прощення його гріхів, його дорогою до свого дому – до Отця.
8. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.
Настрахався і славив Бога. Це святий страх, благовоління, страх перед Божеством, що спонукає до прослави.
Що дав таку владу людям. Христос прийшов на землю, щоб дати владу Бога людям: владу прощати братам. Церква, як і кожен з нас зокрема, має владу прощати, оскільки ми є прощені, владу любити, оскільки ми є люблені.
IІ. Розважання (Meditatio)
Кожен з нас носить у собі свої «розслабленості». Деколи розслабленість паралізує нас так, що не можемо уже і ходити, а лише лежати на ношах. Деколи ми пориваємося вийти зі стану розслабленості, відчайдушно намагаємося встати з ложа гріха, прагнемо відчувати себе живими. І тоді Ісус з Назарету, бачивши нашу віру чи віру тих, хто просить за нас, віддаляє від нас нашу розслабленість. А деколи ми зовсім не бачимо своєї розслабленості і звісно не намагаємося від неї звільнитися. Ми зате добре помічаємо таку розслабленість в інших: в їхній вірі, в їхній поведінці, в їхній мові, в їхніх рухах, а навіть в їхніх думках. І тоді Ісус з Назарету залишається з тими розслабленими, хворобу яких ми бачимо, але не наближається до нас. А деколи ми, навпаки, добре бачимо і розуміємо розслабленість свого духа, але не готові почути «Встань і ходи!» Нам здається, що це занадто складно, що це не для нас, адже і так, у розслабленому стані, можемо жити. І тоді Ісус з Назарету не змушує нас, але відступає від ложа наших хвороб. І потім ми кажемо: Бог несправедливий, Він одних звільняє з їхніх недуг, а іншим дає відчути тяготу розслаблення протягом цілого життя. Одним Він подає свою благодать, а серце інших робить твердим, очі незрячими, вуха нечулими. Чи так це? Чи Бог несправедливий тому, що не змушує людину прийти до Нього?
Христос каже кожному з нас: «Прощаються тобі твої гріхи. Встань і ходи!» Але не кожен з нас це чує. Чує лише той, хто вважає себе грішником і розслабленим. Не чує той, хто вважає себе праведним і здоровим. І це не несправедливість Божа це чинить, а людська воля.
