Христос, «Світло тихе святої слави Отця Небесного», «Отче Сяяння», взяв трьох своїх учнів, «рибалок людей», щоб вийти з ними на гору. А вийшовши, преобразився перед ними, привідкриваючи завісу свого тихого Божества. І лик Його, і одежа являли дивне преображення, і Отець свідчив Йому у присутності старозавітних праведників: Мойсея-законодавця, образу померлих, що живуть у Бозі, та Іллі-пророка, образу живучих.
І добре було їм там бути, за словом апостола, хоча мова, що її вів Богочоловік у дивному преображенні з двома праведниками Старого Завіту, віщувала не світло Тавору, а темряву Голгофти.
Чому Христос переобразився перед своїми учнями? Чому бажав привідкрити своє скрите Божество лише їм кільком, а не світові? Чому страждання Його добровільні були глумом багатьох, а славне Преображення та світле в сяйві Воскресіння – видінням лише декількох? Чи не тому, що Він є «Світлом тихим»? Чи не тому, що лик Його сяє у молитві, а не у возвеличенні земної слави?
Бог, будучи Богом, став Людиною і тихо привідкриває своє Божество, щоб утвердити людей у вірі, а не вразити їх своєю потугою. Славно і дивно преображується, щоб їх преобразити. Преобразити, зробивши їх сприйнятливими на Світло тихе. Преобразити, щоб з Тавору вони з Ним могли йти на Голгофту. «Тож нехай засіяє і нам світло Його повсякчасне», щоб переображені у Господі ми переображували Таворським сіянням світ навколо.
Марія Ярема
