Христос Господь, прийнявши людське тіло і природу та ставши в усьому подібним до людей, окрім гріха, не брав за звичне проявляти землянам блиск свого Божества. Так, Він творив чуда. Так, Він оздоровлював недужих та виганяв бісів. Так, Він помножував хліби, йшов по воді та заспокоював вітри. Так, Він повновладно навчав та мудрістю дивував слухаючих. Так, Христос чинив багато надзвичайного та надприродного. Але Господь також відчував голод і спрагу, також втомлювався та потребував відпочинку, також страждав та плакав. Також жив згідно з законами природи. Бог не чинив надзвичайні речі, щоб виявити свою могутність, але щоб привернути блукаючих та маловірних, щоб воздати потребуючим та щиро віруючим у Нього. Бог не вибрав пригнітити людину блиском Божества, але привернути її лагідністю та смиренністю серця.
Однак нині, коли спогадуємо славне Преображення, бачимо, що Ісус Господь привідкриває свою Божественну славу та сяяння перед трьома учнями на високій горі. Ось саме нині врешті учні страхаються від сяйва обличчя та риз свого Учителя. Скільки часу були вони з Ним і не мали страху на Нього дивитися, Його торкатися, з Ним розмовляти. А тут раптом великий страх і трепет. Так що годі було підвестись від землі та підняти обличчя, щоб оглядати таїнство Преображення. Ось саме нині дано було їм благодать хоч трохи осягнути розумінням, що Бог насправді великий і дивний у потузі, страшний у величі, що одягається у світло як у ризу, що володіє живими і мертвими, що владарює над часом і простором. А водночас є їхнім Учителем та розділяє з ними труди і болі земного життя.
