Слово преподобного Єфрема Сирійського на Преображення Господа і Бога Спасителя нашого Ісуса Христа

Нива веселить нас жнивами, виноградник – плодами для споживання, а Писання – життєдайним вченням. Але в один лише час року бувають на ниві жнива і в один лише час року у винограднику збирається виноград; Письмо ж, коли читається, завжди виділяє життєдайне вчення. Нива після закінчення жнив не та вже, що була раніше; виноградник, після збору винограду втрачає свою ціну, в Писанні ж щодня збираємо жнива, і не бракує в ньому колосків для дослідників; щодня збираємо виноград, і грона надії, які знаходимо в ньому, не вичерпуються.

Отже наблизимося до цієї ниви, щоб насолодитись тим, що виростає на цих життєдайних борознах; пожнемо на ній колоски життя, слова Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав своїм учням: Є деякі між тут присутніми, що неJefrem Syrijskyy зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у славі своїй. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло (Мт 16,28; 17,1-2).

Прийди, благочестиве зібрання, святкуймо нині свято, прийди, восторжествуємо нині з вишніми Силами. Прийдіть слухняні на поклик пророка Давида, заспіваймо Богові нашому, заспіваймо Цареві нашому, заспіваймо: Бо цар усієї землі – Бог, співайте якнайкраще (Пс 47, 8). В нинішній день на Таворі очима людськими було видно невидиме: видно було тіло земне, сяюче Божественним світлом, тіло смертне, що виливає славу Божества. Нині слухом людським чути було нечуване: бо ж Той, Хто являє Себе людиною, об’являється від Небесного Отця Сином Божим, Єдинородним, улюбленим, єдиносущним. Нині Творець і Господь всього з любові до рабів, зодягнувшись в образ раба і ставши по єству і за образом людиною, – саме нині являє в цьому образі красу Свою.

Прийдіте, позаздримо і ми послуху апостолів, підемо з готовністю на голос Христовий, визнаємо непостидно Сина Бога Живого, зійдемо на гору чеснот – і ми побачимо славу і почуємо невимовні тайни: бо воістину блаженні очі, які бачать, і вуха, які чують те, що багато пророків і царів бажали бачити і чути, але не отримали бажаного (пор. Мт 13, 16-17). Отже, прийдіте і ми, пояснивши по можливості слова Божественного Писання, запропонуємо вечерю вам, добрим гостям, приправлену благодаттю Того, Хто недорікуватим дарував легкий і ясний для мови язик.

Христос, «Світло тихе святої слави Отця Небесного», «Отче Сяяння», взяв трьох своїх учнів, «рибалок людей», щоб вийти з ними на гору. А вийшовши, преобразився перед ними, привідкриваючи завісу свого тихого Божества. І лик Його, і одежа являли дивне преображення, і Отець свідчив Йому у присутності старозавітних праведників: Мойсея-законодавця, образу померлих, що живуть у Бозі, та Іллі-пророка, образу живучих.

І добре було їм там бути, за словом апостола, хоча мова, що її вів Богочоловік у дивному преображенні з двома праведниками Старого Завіту, віщувала не світло Тавору, а темряву Голгофти.

Чому Христос переобразився перед своїми учнями? Чому бажав привідкрити своє скрите Божество лише їм кільком, а не світові? Чому страждання Його добровільні були глумом багатьох, а славне Преображення та світле в сяйві Воскресіння – видінням лише декількох? Чи не тому, що Він є «Світлом тихим»? Чи не тому, що лик Його сяє у молитві, а не у возвеличенні земної слави?

Бог, будучи Богом, став Людиною і тихо привідкриває своє Божество, щоб утвердити людей у вірі, а не вразити їх своєю потугою. Славно і дивно преображується, щоб їх преобразити. Преобразити, зробивши їх сприйнятливими на Світло тихе. Преобразити, щоб з Тавору вони з Ним могли йти на Голгофту. «Тож нехай засіяє і нам світло Його повсякчасне», щоб переображені у Господі ми переображували Таворським сіянням світ навколо.

Марія Ярема