Неділя, 29 травня 2022 року

День третій – «З нами Бог – ми Божі!» (Єв. від Івана 17, 1–11). 

Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти, яка береже ті самі цінності: для родини, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона таки прагне автентичного персонального зв’язку з іншою людиною. Найбільш особливим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я – твій», «я – твоя» або «ти – мій», «ти – моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя – «і все моє – Твоє, Твоє ж – моє» (Ів. 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя або мені втручатися в Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «...те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло Моє. Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту...» (Мт. 26, 26–28). Христос каже людині: «Я – твій, а ти – Моя», а людина каже Христу: «я – Твоя, а Ти – мій».

Роздуми в час війни. Бог ніколи не покидає своїх дітей. Ще будучи немовлям, Син Божий став вимушеним переселенцем і біженцем у чужі єгипетські краї. Він добровільно взяв на себе статус біженця, щоб виявити солідарність з усіма людьми, які мусили втікати від жахіття війни, рятувати своє життя і покинути власні домівки, щоб знайти притулок у безпечніших краях. Бог розуміє людину навіть тоді, коли їй видається, що всі від неї відвернулися. Він показує людині, що найкраща її вітчизна – це Його Царство, дім, у якому є достатньо місця для кожної Божої дитини. Бог відновить справедливість щодо кожного скривдженого: нечестивців покарає, а праведникам дасть нагороду. Син Божий назвав блаженними тих, хто плаче, бо Він утирає їхні сльози і втішає їх. Через вимушене переселення Бог дає також внутрішню місію: кожному біженцеві відкривається нагода пізнати щось нове в іншому регіоні України (на Закарпатті, Львівщині, Волині тощо) чи в іншій країні (у Польщі, Італії, Німеччині, Сполученому Королівстві чи Америці) і можливість краще зрозуміти себе. Часто українці усвідомлюють своє українство, коли потрапляють на чужину. Ми маємо змінити свою ментальність, навчитися цінувати дари, які нам дають різні країни світу, відкриваючи свої домівки, надаючи гуманітарну, фінансову і військову допомогу. Ми переживаємо період солідарності та взаємної відповідальності за долю наших народів. Та гряде час, коли Українська Держава відродиться і оновиться. І тоді можна буде повернутися в Україну, щоб відбудувати свій дім, помножити родину та розвинути свою Батьківщину.

Молитовний намір: За тих, хто втратив дім, майно та змушений покинути Україну, втікаючи від війни, і за зміцнення в них надії та їхню здатність ввірити своє майбутнє Богові.

Понеділок, 30 травня 2022 року

День четвертий – «Гілка, яка приносить плід» (Єв. від Івана 14, 27 – 15, 7).

Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок – це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоб його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й передусім учитель, священник і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї спільноти та організувати все життя парафії. В місії парафії беруть участь не тільки священник-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні насамперед обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Слід пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, – дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоб ніхто не почувався непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10).

Роздуми в час війни. Коли ворог нищить наші домівки, ґвалтує наших жінок і дівчат, вбиває дітей і невинних цивільних, тоді гірка ненависть і бунт зароджуються в наших серцях. Жага помсти і бажання смерті кривдникам можуть заполонити нашу свідомість і спаралізувати нас у злобі й люті щодо ворогів. Та Христос вчив нас любити і прощати. Любов і прощення є не скасуванням справедливості, а радше утвердженням життя над смертю, добра над злом, світла над темрявою. Молитва за навернення ворогів не є згодою із несправедливістю, бо якщо зло не покарати, то воно буде лише зростати. Але як Бог карає зло? Він бере це зло на себе і розпинає на хресті. Український народ також зупиняє зло, щоб воно не поширювалося на інші народи, беручи це зло на себе. Ми не просто стаємо жертвами зла, а допомагаємо всьому світові навернутися. Коли ми молимося за навернення ворогів і грішників, то, з одного боку, усвідомлюємо, що люди, які напали на нашу землю, стали жертвами та інструментами диявола, а з іншого – просимо Бога, щоб вони якнайшвидше навернулися зі свого хибного шляху та дали Божій силі затріумфувати над сатаною і його слугами. Адже наші вороги – це також діти Божі, створені на Його образ і подобу. Вони мають свої сім’ї, домівки, мрії на щасливе життя, проте тепер перебувають у пастці зла, яке їх роздирає зсередини і через них несе розруху нашому народові. Тому зараз потрібно молитися за їхнє навернення, зцілення та передання їх у руки справедливого суду. Пресвята Богородиця у Фатімі ще на початку ХХ сторіччя просила весь світ молитися за навернення росії. Сьогодні це запрошення звучить як пророцтво, яке нарешті може здійснитися.

Молитовний намір: За навернення ворогів.

Середа, 1 червня 2022 року

День шостий – «Особиста відповідальність» (Єв. від Івана 16, 15–23).

Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він пробував їх підготувати до цього: «Ще трохи, і ви не побачите Мене більше, і знову ще трохи, – і побачите Мене: Я бо йду до Отця» (Ів. 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «Христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія – якщо не по всьому світі, то принаймні там, де ми живемо. Бути учнями Христовими означає бути «такими, як Христос», як це гарно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Отже, ми повинні всі наші дані Богом дари, чи природні, чи надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви.

Роздуми в час війни. Ми згадували раніше, що великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо тяжко переносять цю втрату їхні рідні. Проте на цій російсько-українській війні гинуть не лише військові. Ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити саме в мирне населення для того, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад двісті діточок були вбиті російським агресором. Багатьох дітей, особливо сиріт, примусово вивезли до росії. Ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого не мали бачити: смерть, ґвалт, розруху і війну. Вони пережили те, чого не мали переживати. Бог миру не бажає смерті людини, а хоче подарувати дітям і нам спокій та силу витривалості. Він визволяє нас від страху, який паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зцілює її серце своєю батьківською любов’ю. Він стає духовним опікуном цих дітей і надихає людей доброї волі усиновити і вдочерити сиріт. Кожен із нас може стати їх молитовним опікуном і, можливо, у наших сім’ях з’явиться бажання взяти на себе відповідальність і всиновити чи вдочерити дитину, прийняти її у свою сім’ю.

Молитовний намір: За дітей, які втратили батьків під час війни чи стали жертвами насилля, і за те, щоб добрий Бог зцілив їхні серця своєю любов’ю.