LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха

Жировицька Богородиця

День п’ятий – «Де нам шукати правди?»

Вівторок, 31 травня 2022 року.

День п’ятий – «Де нам шукати правди?» (Єв. від Івана 16, 2–13).

Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються в текстах наших богослужінь, у писаннях Отців Церкви, у рішеннях Вселенських Соборів тощо. У Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» зібрано все основне, що повинен знати кожен віруючий. Для пізнання Божих правд потрібне яскраве світло, а цим світлом є Дух – палаючий вогонь (Мт. 3, 11; Дан. 7, 9). На Літургії ми співаємо: «Ми бачили світло істини, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну…». Однак до світла треба додати наше зусилля: плекати в собі відкритість до Божої правди, постійно її шукати. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що метою нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим.

Роздуми в час війни. Покликання влади – віддзеркалювати справедливість влади Божої. Ще в давнину казали, що голос народу – це голос Бога. Влада повинна базувати свої закони на моральному законі, підтримувати справедливість і добро, карати беззаконня і зло, бути чесною з народом. Апостол Павло навчає, що люди мають підтримувати інститут влади, віддавати їй належну пошану і покору (пор. Рим. 13, 1–8). Українська влада має сьогодні унікальну нагоду повністю оновитися, реформуватися, стати по-справжньому демократичною і прозорою, обстоювати і захищати інтереси українського народу. А ми повинні молитися за тих, хто зараз при владі, бо лише щиро віруючі люди можуть відображати Божий закон і Його справедливість. Митрополит Андрей Шептицький у Молитві про Божу мудрість розрізняв мудрість радості та смутку, праці та відпочинку, щирого і простого намірення, веселості та поваги, Господнього страху, правдомовності і добрих діл, відважності, сили і свободи. Нехай Премудрість Божа провадить наших можновладців і дасть їм сміливість, розум і мудрість вивести Україну з руїни, яку спричинила війна.

Молитовний намір: За всіх представників влади та за Божу мудрість для них у служінні в теперішніх обставинах.

День перший – «Божа любов, що дарує радість»

П’ятниця, 27 травня 2022 року

День перший – «Божа любов, що дарує радість» (Єв. від Івана 14, 1–11). 

Роздуми першого дня Декади. У людському серці завжди нуртує бажання зустрітися зі своїм Творцем. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі» (Сповідь І, 1). З одного боку, Бог робить перший крок: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6–7). З іншого боку, людина запрошена повністю довіритися Богові: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у Мене. В домі Отця Мого багато жител» (Ів. 14, 1–2). Звідки в людини може взятися сила духу й бажання зробити крок назустріч Богові в дорозі до дому Отця, у якому багато жител? Відповідь проста – ЛЮБОВ. Саме з любові до людини Господь її створив і зробив вінцем усього сотворіння. Саме з любові до людини Господь став людиною, щоб її визволити від гріха і рабства. Від самого початку Бог заклав у глибину людської душі любов, доброту, відчуття краси і гармонії. Людина найщасливіша тоді, коли вона любить і коли її люблять. Гріх спотворив нашу здатність любити. Ісус Христос, Син Божий, об’явив нам, що Бог є любов і що ми, будучи Його дітьми, також покликані бути іконами Божої доброти й любові.

Роздуми в час війни. Передвічний Творець, Бог миру і добра, ділиться своєю незбагненною потугою з усім світом і творить своїми синами та дочками тих, кого Син Божий називає миротворцями (Мт. 5, 9). Він забезпечує захист своїх вірних воїнів, що, ризикуючи власним життям, стали на захист свого народу. Бог є для кожного з них силою і міццю, вірною опорою в миті випробувань і світлим обрієм у сутінках загроз. Як у битві Давида з Голіафом, Він увінчує зусилля наших воїнів перемогою добра над злом, правди над брехнею, справедливості над кривдою. Воїни зупиняють зло на собі. Милосердний Господь підводить кожного воїна, який спотикається, знаходить того, хто загубився, звеселяє того, у кого зранене серце, а наприкінці світу дарує воскресіння всім полеглим за своїх братів і сестер. Тому ми не загинемо, а переможемо, бо сам Господь є надійною опорою для українського війська і народу – його щитом і надією.

Молитовний намір: За всіх захисників-воїнів та за Божу опіку над ними.

День сьомий – «Спільнота молитви»

Четвер, 2 червня 2022 року

День сьомий – «Спільнота молитви» (Єв. від Івана 16, 23–33).

Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні одне до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися одне з одним, коли збираємося в храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших – лише трохи, а ще інших – не знаємо взагалі. Але ж ми є однією спільнотою дітей Божих! Докладімо зусиль, щоб не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитися, які в них життєві виклики, радощі й болі, аби знати, про що просити в Бога, за що Йому дякувати. Третя Божа заповідь – «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих. 20, 8) – зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоб частіше приходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Тож маємо їм показати, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених Христових учнів. А коли хтось не відгукується на наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він зрушує серця, відкриває для кожного Христа і кожного провадить до Отця.

Роздуми в час війни. Предвічний Бог, Творець миру і добра, який своєю божественною силою кличе кожного до життя і своєю мудрістю турбується про кожне життя, посилає своїх священників, військових капеланів, туди, де найбільше потрібно свідчити про гідність людського життя, про Божу справедливість і милосердя. Військові капелани вже стали невід’ємною частиною вишколу воїнів, духовним супроводом та моральною підтримкою як у військових академіях, на тренувальних полігонах, так і на фронті, де точаться найважчі бої. У безладі бою та в сум’ятті військових буднів вони є вірними свідками Божої боротьби за людське серце. У часи буремних викликів, скорботи та невимовного болю ці священнослужителі випромінюють світло Божої надії і розради та є вісниками воскресіння не лише Христа, а й кожної людини, що є остаточною перемогою над силами смерті та будь-якого зла. Уважні до голосу людського серця, що б’ється за лаштунками військового однострою, швидкі до слухання й повільні до критики, капелани діляться із воїнами відвагою та кріпостю Божого Духа, залишаються для них вірними побратимами і мудрими наставниками. Військові капелани є відважними служителями небесного війська, захисниками життя та людської гідності українського воїна.

Молитовний намір: За військових капеланів та їхнє служіння воїнам.

День третій – «З нами Бог – ми Божі!»

Неділя, 29 травня 2022 року

День третій – «З нами Бог – ми Божі!» (Єв. від Івана 17, 1–11). 

Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти, яка береже ті самі цінності: для родини, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона таки прагне автентичного персонального зв’язку з іншою людиною. Найбільш особливим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я – твій», «я – твоя» або «ти – мій», «ти – моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя – «і все моє – Твоє, Твоє ж – моє» (Ів. 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя або мені втручатися в Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «...те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло Моє. Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту...» (Мт. 26, 26–28). Христос каже людині: «Я – твій, а ти – Моя», а людина каже Христу: «я – Твоя, а Ти – мій».

Роздуми в час війни. Бог ніколи не покидає своїх дітей. Ще будучи немовлям, Син Божий став вимушеним переселенцем і біженцем у чужі єгипетські краї. Він добровільно взяв на себе статус біженця, щоб виявити солідарність з усіма людьми, які мусили втікати від жахіття війни, рятувати своє життя і покинути власні домівки, щоб знайти притулок у безпечніших краях. Бог розуміє людину навіть тоді, коли їй видається, що всі від неї відвернулися. Він показує людині, що найкраща її вітчизна – це Його Царство, дім, у якому є достатньо місця для кожної Божої дитини. Бог відновить справедливість щодо кожного скривдженого: нечестивців покарає, а праведникам дасть нагороду. Син Божий назвав блаженними тих, хто плаче, бо Він утирає їхні сльози і втішає їх. Через вимушене переселення Бог дає також внутрішню місію: кожному біженцеві відкривається нагода пізнати щось нове в іншому регіоні України (на Закарпатті, Львівщині, Волині тощо) чи в іншій країні (у Польщі, Італії, Німеччині, Сполученому Королівстві чи Америці) і можливість краще зрозуміти себе. Часто українці усвідомлюють своє українство, коли потрапляють на чужину. Ми маємо змінити свою ментальність, навчитися цінувати дари, які нам дають різні країни світу, відкриваючи свої домівки, надаючи гуманітарну, фінансову і військову допомогу. Ми переживаємо період солідарності та взаємної відповідальності за долю наших народів. Та гряде час, коли Українська Держава відродиться і оновиться. І тоді можна буде повернутися в Україну, щоб відбудувати свій дім, помножити родину та розвинути свою Батьківщину.

Молитовний намір: За тих, хто втратив дім, майно та змушений покинути Україну, втікаючи від війни, і за зміцнення в них надії та їхню здатність ввірити своє майбутнє Богові.

День четвертий – «Гілка, яка приносить плід»

Понеділок, 30 травня 2022 року

День четвертий – «Гілка, яка приносить плід» (Єв. від Івана 14, 27 – 15, 7).

Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок – це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоб його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й передусім учитель, священник і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї спільноти та організувати все життя парафії. В місії парафії беруть участь не тільки священник-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні насамперед обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Слід пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, – дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоб ніхто не почувався непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10).

Роздуми в час війни. Коли ворог нищить наші домівки, ґвалтує наших жінок і дівчат, вбиває дітей і невинних цивільних, тоді гірка ненависть і бунт зароджуються в наших серцях. Жага помсти і бажання смерті кривдникам можуть заполонити нашу свідомість і спаралізувати нас у злобі й люті щодо ворогів. Та Христос вчив нас любити і прощати. Любов і прощення є не скасуванням справедливості, а радше утвердженням життя над смертю, добра над злом, світла над темрявою. Молитва за навернення ворогів не є згодою із несправедливістю, бо якщо зло не покарати, то воно буде лише зростати. Але як Бог карає зло? Він бере це зло на себе і розпинає на хресті. Український народ також зупиняє зло, щоб воно не поширювалося на інші народи, беручи це зло на себе. Ми не просто стаємо жертвами зла, а допомагаємо всьому світові навернутися. Коли ми молимося за навернення ворогів і грішників, то, з одного боку, усвідомлюємо, що люди, які напали на нашу землю, стали жертвами та інструментами диявола, а з іншого – просимо Бога, щоб вони якнайшвидше навернулися зі свого хибного шляху та дали Божій силі затріумфувати над сатаною і його слугами. Адже наші вороги – це також діти Божі, створені на Його образ і подобу. Вони мають свої сім’ї, домівки, мрії на щасливе життя, проте тепер перебувають у пастці зла, яке їх роздирає зсередини і через них несе розруху нашому народові. Тому зараз потрібно молитися за їхнє навернення, зцілення та передання їх у руки справедливого суду. Пресвята Богородиця у Фатімі ще на початку ХХ сторіччя просила весь світ молитися за навернення росії. Сьогодні це запрошення звучить як пророцтво, яке нарешті може здійснитися.

Молитовний намір: За навернення ворогів.

День шостий – «Особиста відповідальність»

Середа, 1 червня 2022 року

День шостий – «Особиста відповідальність» (Єв. від Івана 16, 15–23).

Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він пробував їх підготувати до цього: «Ще трохи, і ви не побачите Мене більше, і знову ще трохи, – і побачите Мене: Я бо йду до Отця» (Ів. 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «Христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія – якщо не по всьому світі, то принаймні там, де ми живемо. Бути учнями Христовими означає бути «такими, як Христос», як це гарно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Отже, ми повинні всі наші дані Богом дари, чи природні, чи надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви.

Роздуми в час війни. Ми згадували раніше, що великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо тяжко переносять цю втрату їхні рідні. Проте на цій російсько-українській війні гинуть не лише військові. Ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити саме в мирне населення для того, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад двісті діточок були вбиті російським агресором. Багатьох дітей, особливо сиріт, примусово вивезли до росії. Ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого не мали бачити: смерть, ґвалт, розруху і війну. Вони пережили те, чого не мали переживати. Бог миру не бажає смерті людини, а хоче подарувати дітям і нам спокій та силу витривалості. Він визволяє нас від страху, який паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зцілює її серце своєю батьківською любов’ю. Він стає духовним опікуном цих дітей і надихає людей доброї волі усиновити і вдочерити сиріт. Кожен із нас може стати їх молитовним опікуном і, можливо, у наших сім’ях з’явиться бажання взяти на себе відповідальність і всиновити чи вдочерити дитину, прийняти її у свою сім’ю.

Молитовний намір: За дітей, які втратили батьків під час війни чи стали жертвами насилля, і за те, щоб добрий Бог зцілив їхні серця своєю любов’ю.

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі