LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці

Жировицька Богородиця

Зі слова Блаженнішого Святослава на 11-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Nedila 11 po ZSD 2Втримати дар Бога

Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас, бо ми надіємось на Тебе (Пс. 32).

[…]

Сьогоднішнє Євангеліє (Мт 18, 23-35) представляє нам сцену зведення рахунків. Цар вимагає у свого слуги, щоб той повернув йому борг. Можливо, в часи Ісуса Христа це була звична сцена в домі царя. Щоб краще зрозуміти, що нам хоче сказати євангелист Матей, ми повинні орієнтуватися в тих числах і мірах грошових одиниць.

Євангелист оповідає, що до царя привели боржника, який був винен йому 10 тисяч талантів. На початку першого століття це була фантастична сума. Таких коштів, правдоподібно, не мав навіть римський імператор. Бо, за історичними джерелами, річний дохід усієї Галилеї, Юдеї та Самарії не сягав навіть тисячі талантів. Аби віддати таку суму, боржник мав би працювати 120 мільйонів днів, оскільки денна зарплата тоді становила один динарій. Це значить, що за все своє життя ні він, ні його жінка, ні діти, ні вся родина не змогли б заробити такої суми, щоб віддати господареві. Тому боржник почав просити: «Царю, прости мені». І цар йому прощає.

Цей слуга, який щойно був прощений, виходить і бачить свого боржника, котрий винний йому сто динаріїв, суму, яку він би міг заробити за сто робочих днів. Той другий боржник, який тоді не мав цих коштів, проситься: «Потерпи, почекай, і я тобі віддам». Але позичальник не хоче і кидає його в темницю. Однак сам втрачає милість царя і опиняється в тюрмі з жінкою та дітьми до кінця свого життя.

Якщо ми пильно приглянемося до царя, то побачимо, що він є образом нашого щедрого Бога, Який ділиться всім тим, що має, не дбає про себе, не зберігає свого багатства для власної користі. Господь дбає про добро свого боржника, навіть більше, хоче, щоб той навчився використовувати ті тисячі талантів, які Він йому дає; хоче врятувати свого боржника милосердям і прощенням, – врятувати його дім, жінку та дітей.

Однак боржник не здатний втримати дару царя. Він немилосердний, не вміє поділитися тим даром, не вміє задіяти його на користь свого ближнього. Слуга не тільки що не використовує його для власного добра, а й втрачає все те, що міг йому дати цар, його господар.

Такою є грішна людина, яка не усвідомлює того всього, що дав їй Господь, не вміє користати з тих дарів і талантів, що їх отримала. Бо найвищий дар і завдання, яке дає Господь кожному з нас, – це бути подібним до свого Творця, бути милосердним до свого ближнього, як милосердним є Господь Бог до кожного з нас.

Боже слово каже нам, що ми всі безмежно обдаровані Богом. Кожний із нас дістав свої тисячі талантів, і ми не маємо ні часу, ні можливості повернути назад Богові цей дар. Трапляється, що іноді ми не знаємо, скільки маємо, не усвідомлюємо всього того, що отримали. Свята Катерина із Сієни, зростаючи у святості і усвідомлюючи все те, що Господь їй дав (життя, спасіння, вічне життя, землю, на якій вона народилася, Церкву, що до неї належить), каже: «Боже, не маю чим Тобі відплатити, не маю що Тобі дати взамін». Однієї ночі Господь промовив до неї: «Усе те, що ти отримала, віддай ближньому: цього буде достатньо». Ця свята зрозуміла, що все своє життя має жити для інших і тільки так зможе втримати ці дари та збагатити ними тих, хто є поруч.

[…]

Сьогодні […] хочу закликати кожного з нас, кожного мешканця України, кожну добру людину – повірити в Бога і Україну. Ми повинні повірити в Бога, Який безмежно щедрий, Який дасть нам набагато більше, ніж ми від Нього отримали, Який готовий відшкодувати всі наші витрати, що їх ми матимемо, служачи ближньому. Ми повинні повірити в Україну, у могутність нашого народу й багатство нашої землі. Ми зможемо вільно жити на цій землі лише тоді, коли не будемо егоїстами; коли заради власних вигод не будемо саджати своїх ближніх до темниці; коли навчимося ділитися дарами, перейматися біллю ближнього, прощати й бути прощеними.

[…]

З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві з нагоди 23-ї річниці Незалежності України (24.08.2014). Відеозапис.

Любіть один одного, щоб не втратити те прощення, яке Бог дарував

[…]

Сьогодні ми чуємо притчу про царя, який зводить рахунки зі своїми слугами (Мт 18, 23-35). Але як довідуємося про ті суми, якими тут оперується, то тогочасний слухач, який тільки вперше чує цю притчу, мабуть є глибоко здивований. Кажуть, що той слуга, якого пан покликав, був йому винен десять тисяч талантів. На той час це була фантастична сума, бо талант був найбільшою грошовою одиницею. Десять тисяч талантів в той час не мав ніхто.

Кажуть, що в часи Ісуса Христа весь річний дохід, який мав римський імператор з Галилеї, становив шістсот талантів. А тут йдеться про десять тисяч. Той чоловік не міг віддати ті гроші панові, навіть якби прожив сто життів. Отож, борг, який він мав в того пана, був незмірно більший від його здатності ці гроші повернути. Можна навіть дивуватися, як можна було такий великий борг протратити? Треба було жити багато життів, щоби ті всі гроші таким чином потратити. Але що найбільше тут хоче нам сказати Ісус Христос? Що той борг, який мав слуга перед паном, був незмірно більшим від того боргу, який мав перед ним його співслуга, що був йому винен цілком небагато – сто динаріїв. У той час сто динаріїв можна було заробити за сто днів, бо динарій був денною платнею робітникові, тобто була це дуже реалістична сума. За одну третину року він би йому ті гроші повернув чесною працею. Якщо порівняти ці два борги, то борг того співслуги був одною п’ятсоттисячною від того боргу, який простив йому його господар.

Отож, з Євангелія випливає багато дуже важливих істин щодо нашого з вами життя. Перша – це те, що наш Небесний Отець є Богом, Який нас прощає. До ідентичності християнина належить свідомість того, що всі ми з вами є прощені Богом. Та ціна, яку заплатив Отець за наше прощення, є незмірно більшою від того, що ми б могли надолужити нашому Небесному Отцеві. Бо ціна нашого прощення не є десять тисяч талантів, але є ціною Неоціненного, як про Нього кажуть євангелисти. Це є ціна крові нашого з вами Спасителя. Тому […] важливо нам розуміти, що коли ми віримо в Бога, ми отримуємо прощення усього того, що ми перед Ним завинили. Ми до кінця собі навіть не усвідомлюємо ціни того прощення, яке нам дарує Небесний Отець. У Символі віри ми кажемо: «Ісповідую одне Хрещення на відпущення гріхів».

Але друга істина також звучить з Євангелія. Саме свідомість того, що ми з вами першими отримали прощення і ця прощальна ініціатива походить від Бога, обумовлює спосіб стосунку віруючого до свого ближнього. Немає такої вини, якою б мій ближній завинив переді мною і яку б можна було співставити з тою виною, якою я завинив перед Господом Богом. Той, хто не вміє прощати, просто не здатний прийняти прощення від Бога, Який йому його пропонує. Святий Йоан Золотоустий, коментуючи цей текст, говорить, що до одного великого дару – дару життя і спасіння, Господь Бог додає нам дар прощення наших з вами гріхів і провин. І той, хто не вміє прощати своєму ближньому, втрачає і одне, і друге. Так само, як і цей недобрий слуга. Він втратив перше прощення, а потім втратив і друге, а вкінці позбувся всього: і особистої свободи, і жінки, і дітей, а найбільше того прощення, яке дарував йому його Небесний Отець.

Але третя дуже глибока істина полягає в тому, що саме наш ближній є тим, кого нам посилає наш Небесний Отець, щоб з ним ми поділилися прощенням. Християнин – не тільки той, що вірить у прощення. Християнин – той, хто тим прощенням ділиться з іншим. Той, хто першим був прощений, повинен стати здатним прощати свого ближнього.

[…]

Справді, наше відношення до Господа Бога часом нами до кінця не є правильно усвідомлене. Ми думаємо, що прощення наших гріхів ми заслужили нашою доброю поведінкою, нашими побожними практиками. І саме те відчуття, що ось я можу заслужити прощення своїх власних гріхів, часом є причиною нашої гордості і зневаги до наших немічних ближніх. Але своїм сьогоднішнім словом Господь Бог нам хоче сказати, що ми нічого не можемо заслужити перед Божим обличчям, бо не маємо здатності самі себе оправдати перед Ним.

Тому сьогодні, у цей момент, коли стоїмо перед Божим обличчям, подякуймо Йому за Його діло сотворення і спасіння. Бо як каже апостол Павло: «Що ти маєш такого, чого би тобі Господь Бог не дав?» Подякуймо Йому за всі ті дари, які маємо, а найбільше за дар віри в прощення, віри в одне Хрещення на відпущення гріхів, яке ми з вами отримали, як дар Божий […]. Але ми мусимо бути здатними той дар вдержати, його по дорозі не розтратити, не розгубити. І тому нагодою для нас є наш співбрат, наша співсестра. […] Любіть один одного, щоб не втратити те прощення, яке Господь Бог вам так щедро дарував і даруватиме навіки.

З проповіді Блаженнішого Святослава в монастирі Згромадження Сестер Служебниць у Львові (8.09.2013). Аудіозапис.

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі