Неділя 20-та по Зісланні Святого Духа. Послання Апостола Павла до Галатів 1,11-19
11. Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12. бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об’явлення Ісуса Христа. 13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16. зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17. ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18. По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день. 19. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
У читанні Апостола двадцятої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо коротку розповідь Апостола Павла про його досвід покликання до християнства та перші роки життя у Христовій вірі. Найперше Апостол повідомляє причину того, чому бажає розповісти про своє покликання Богом. Такою причиною є не що інше, як бажання запевнити галатів, що Євангеліє, яке звіщає їм Павло, передане самим Богом, а не є просто людською історією. Святий Апостол стверджує, що саме Христос об’явив йому те, що він об’являє галатам і всім народам. Далі Св. Павло роз’яснює деякі деталі. Згадує про те, що переслідував Церкву, оскільки ревно дбав про юдейство (юдейство вважало християн небезпечною сектою, яку треба подолувати). Але Богові вгодно було об’явитися Павлові і радикально змінити його погляди. Знаємо з книги Діянь, що це сталося по дорозі до Дамаску, куди мандрував Павло, щоб переслідувати християн. З послання до галатів ми дізнаємося однак, що Апостол безпосередньо після свого покликання Богом не вважав за необхідне з кимось радитися щодо прийняття нової віри чи відвідувати Апостолів, щоб від них навчитися про Христа. Верховного Апостола, тобто Апостола Петра, Св. Павло відвідав лише по трьох роках після свого покликання. Як також мав нагоду запізнатися з Яковом. Що ж хоче цим сказати Апостол Павло? А саме те, що Євангеліє він перейняв ні від кого з Апостолів чи учнів Христа, але що сам Бог протягом того часу, що він, Павло, перебував в Арабії і Дамаску, об’явив йому свою Благу Вість.
Чому Бог покликав саме Павла стати апостолом народів? Чому цього запеклого прихильника юдаїзму, а не когось з віруючих, хто не мав на своїй совісті жорстокого гоніння Церкви? Тому що Павло ніколи не був людиною літеплою, але гарячою. Він сам каже про себе, що перевищував у юдействі багатьох ровесників. Якщо його ровесників не надто хвилювало поширення християнства, яке руйнувало впливи юдаїзму, то Павла це заторкувало до глибини єства, бо йому боліло те, що віру його батьків хтось розхитує із-середини. Саме тому, що він не був байдужим, але щирим, Бог зволив об’явити йому свого Сина. І так як перед тим Павло перевищував своїх ровесників у юдействі, так тепер став перевищувати своїх ровесників у християнстві, а більше того, перевищував навіть Апостолів, які були перед ним. Його гарячість видно навіть з того, що він негайно, ні з ким не радившись, не подавшись в Єрусалим до Апостолів, усім серцем прийняв Христа і сподобився від Нього божественних повчань.
Бог не лише Св. Павла вибрав від утроби матері і покликав своєю благодаттю звістувати Євангеліє, що не від людей. Але також нас в різний спосіб і в різну міру Бог вибрав і покликав до проповідування Його Сина. Не будьмо літеплими, бо такими Бог противиться, «вивергає з уст своїх» (пор. Од 3,16), але будьмо гарячими, палкими в любові до Бога. Бо такі, навіть якщо помиляються через незнання, не будуть відкинені, як Павло не був відкинений. Натомість літеплі є байдужими у всьому: і в правдивій вірі, і в неправдивій. Це для них не має остаточного значення. Ніколи літеплий християнин не є Богові миліший, ніж гарячий атеїст. Навпаки. Бо той, хто гарячий в невірі, може легко стати гарячим у вірі, а той, хто байдужий, взагалі не здатний гаряче любити. Байдуже християнство є великим абсурдом і, на жаль, дуже поширеним.
Марія Ярема
