Євангеліє, яке читаємо у двадцяту неділю по Зісланні Святого Духа (Лк 7,11-16), представляє Ісуса Христа як Того, Хто багато подорожує, як Того, Хто наближається до кожного, як Того, Хто прагне, щоби кожен мав можливість почути благовість спасіння.
У цій подорожі Ісус наближається до невеличкого міста Наїн, причому в оточенні своїх учнів і «сили народу». Далі Євангелист Лука продовжує: «Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста», – і при цьому не випадково згадує про браму міста та про те, що також і в похоронній ході брали участь чимало людей.
Адже брама міста була місцем, де відбувалися всі найголовніші події, можна сказати – це такий собі центр міста, важко це зрозуміти міркою нашого досвіду, але це було те місце, де проходили торги, де проходили різного роду публічні зустрічі чи, наприклад, судові свідчення тощо. Тобто все, що відбулося при брамі, ставало «надбанням» цілого міста, було тим, чим жило все місто. Велика ж кількість людей означала те, що усе, що відбувалося із вдовою, вони розділяли і співпереживали.
Особливу увагу хотілося б звернути на постать вдови. Оскільки в тогочасному суспільстві жінка мала вагу лише з огляду на прив’язання до котрогось чоловіка (тобто вона мала суспільну вагу, якщо була дружиною якогось чоловіка, чи дочкою, чи матір’ю), то ситуація, яку описує Євангеліє, означала, що ця жінка втратила годувальника і водночас будь-які «суспільні права», тож могла бути віддана на ласку своїх родичів.
Читаючи Євангеліє, складається враження, що попри великий натовп, який їх оточував, залишаються немов лише Ісус і вдова. Перші слова, котрі промовляє Ісус, це слова втіхи, які не є просто словами культурно-обрядового співчуття. Ісус немов говорить: «Я хочу дати тобі радість, я прагну витерти твої сльози». Потім Христос робить щось, що смиряє будь-яку найсміливішу уяву учасників цього «дійства» – він воскрешає юнака, віддаючи його матері (цим Лука немов скрито натякає на те, що Ісус є Господарем і Володарем навіть цього недавно бездиханного юнака).
А навколо залишаються два натовпи – один роззброєний від лиха, що сковував серця, а інший шокований тим, що той, кого вони вважали просто важливим, є незмірно сильнішим і одночасно премудрим у своєму милосерді.
Слухаючи цю Благу Звістку (Євангеліє), не дозволяймо, щоби сум від складних ситуацій сковував наші серця і з іншої сторони не біймося все більше заглиблюватися в обличчя милосердного Бога, Який ніколи не переставатиме дивувати нас правдою про самого себе.
