Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затрепече все, а ріка вогненна потече перед судищем, і книги розгортаються, і таємне з’являється, – тоді ізбав мене від вогню невгасимого і сподоби мене праворуч Тебе стати, Судде найправедніший, – співаємо у М’ясопусну неділю. Цей кондак є благальним кличем перед всемогутнім Суддею, Який свого часу приступить, щоб чинити справедливий суд. Коли це настане, усе сповниться страхом, бо згідно з законом справедливості мало є можливості оправдатися. Коли Ти, Господи, зважатимеш на провини, – о Господи, хто встоїться? – з подивом питає псалмопівець (Пс 130 (129), 3). Бо й справді ніхто з живучих на землі не встоїться перед Богом, Якщо Він зважатиме на всі наші провини. Тому і затрепече все.
Вогненна ріка є символом вічної муки, а розгорнуті книги – знак відання Божого про всі людські вчинки та помисли. У кондаку вжиті ці метафоричні образи як такі, які краще допомагають зрозуміти основну суть піснеспіву – людина, що винна у багатьох гріхах, жоден з яких не зостанеться укритий від Бога, заслуговує на вічну муку.
Останні слова піснеспіву однак сповнені віри у Боже милосердя як вінець Його справедливости: ми просимо Бога – найправеднішого Суддю – щоб нам бути ізбавленими від строгого засуду за наші гріхи і невідання та щоби опинитися серед спасенних по Його правиці. Не тому, що нам це належить, а тому що Бог милостивий і вислуховує благання грішників. І не тому, що добрими ділами ми заслужили на це, але тому, що прагнемо спасіння та життя вічного.
Марія Ярема
