Стихи:
Нехай плаче гірко з прародичами світ,
Як упавший з ними, що із-за солодкої їжі упали.
У цей день ми творимо спомин вигнання первозданного Адама з раю насолод, який наші божественні отці встановили перед (початком) святої Чотиридесятниці, показуючи цим, наскільки корисні людському єству ліки посту і наскільки, навпаки, огидні наслідки ласолюбства і непослуху. Отже, отці, залишивши розповіді про те, що сталося в світі із-за цих пристрастей, оскільки (розповіді ці) незліченні, представляють нам первозданного Адама, ясно показуючи, наскільки жорстоко він постраждав тому, що не постив, приносячи тим (смерть) в наше єство, і як він не зберіг першої святої Божої заповіді людям – про піст, і послухавшись черева, а вірніше, підступного змія через Єву, не тільки не став богом, а й накликав смерть, і приніс смерть всьому роду (людському).
Це через (куштування) їжі першим Адамом Господь постив сорок днів і був слухняний (див. Флп 2,8); через Адама ж святі апостоли задумали і цю Велику Чотиридесятницю, щоб ми, зберігши те [1], через що він, не зберігши, постраждав, втративши безсмертя, знову набули (останнє) через піст.
Крім того, як ми раніше говорили, намір святих (отців) – коротко викласти діла, звершені Богом від початку аж до кінця. А оскільки причиною всіх наших (бід) був переступ (заповіді) і падіння Адама через куштування, тому-то і пропонують (отці) сьогодні творити пам’ять про це, щоб ми уникнули цього і особливо щоб не наслідували нестриманості у всьому.
У шостий день створений був Адам рукою Божою, будучи вшанований і образом (Його) через подув; і, отримавши заповідь, з цього часу до шостої години жив у раю, а потім, переступивши її, був вигнаний звідти. Втім, юдей Філон [2] вважав, що Адам прожив в раю сто років, інші ж називають сім років або днів через значущість числа сім. А що в шосту годину (Адам), простягнувши руки, торкнувся (забороненого) плоду, – показав Новий Адам – Христос, в шосту годину і день простягнувши руки на Хресті, зцілюючи першого від загибелі.
(Адам) був створений між смертю і безсмертям, щоб отримати те, що сам вибере. Хоча можливо було Богу створити його і безгрішним, але щоб було випробувано і його власне волевиявлення, дається заповідь – вживати (їсти) з усіх дерев, крім одного, – це означає, дозволяється думати про пізнання Божественної сили через всі творіння Божі, але тільки не про єство Боже. Так і Григорій Богослов роздумує, що (інші) райські дерева – це божественні помисли, а заборонене дерево – споглядання. Тобто, каже він, Бог звелів Адамові цікавитися усіма іншими стихіями і якостями та розумом міркувати (про них), так само і про свою природу, прославляючи за це Бога, бо це – справжня їжа; однак про Бога: Хто ж (Він) за єством, і де (Він), і як привів все з небуття, – аж ніяк не допитуватися. Однак Адам, залишивши все інше, став більше і більше вивідувати про Бога і ретельно досліджувати Його сутність. Оскільки був ще недосконалий і нерозумний, як немовля, то і впав у це, коли сатана через Єву вселив йому мрію обоження.
А великий і божественний Золотоустий, хоча і слідуючи Писанням, але разом з тим не за буквою, приписує цьому древу (пізнання) якусь подвійну силу і каже, що рай був на землі – вважаючи його разом і духовним, і матеріальним, – як і Адам був між смертю і безсмертям.
Деякі ж думають, що древом непослуху була смоковниця, так як (Адам і Єва), раптово пізнавши свою наготу, прикрилися, вживши її листя. Тому Христос і прокляв смоковницю, бо вона була причиною непослуху; вона має навіть і деяку схожість з гріхом. Насамперед, це солодкість (плодів), потім жорсткість листя і приліплення клейким соком. Але є й такі, які неправильно думають, ніби (заборонене) дерево – зваблення Адама Євою і пізнання (її).
Отже, переступивши заповідь Божу, Адам одягнувся в смертну плоть, був проклятий і вигнаний з раю; і наказано, щоб вогненний меч охороняв його вхід. Адам же, сидячи навпроти (раю), плакав (про те), скількох благ позбувся через те, що не постив у свій час. І в його особі весь людський рід піддався прокляттю, поки Творець наш, пожалівши наше єство, погублене сатаною, не возвів нас знову в первозданну гідність, народившись від Святої Діви і безгрішно поживши, показавши нам шлях через протилежне тому (що зробив Адам), тобто піст і смирення, та перемігши того, що спокусив нас хитрістю.
Отже, богоносні отці, бажаючи все це представити в цілій Тріоді, спочатку пропонують старозавітні (події); перша з них – створення Адама і вигнання з раю, пам’ять якої сьогодні звершуємо, також читання і з інших (книг Біблії): Мойсеєвих, пророчих і найбільше Давидових, додаючи при цьому щось і по благодаті. Потім, по порядку, слідують і (події) Нового Завіту, з яких перша – Благовіщення, по невимовному Божому Промислові завжди припадає на Чотиридесятницю; воскресіння Лазаря і квітна (Неділя), свята Велика седмиця, коли прочитуються священні Євангелія і зі зворушенням оспівуються самі святі і спасительні Страсті Христові. Потім, у період від Воскресення до Зіслання Святого Духа, прочитуються Діяння (апостолів): як відбувалася (їх) проповідь і прикликала всіх, які повірили, – бо Діяння чудесами свідчать про Воскресіння.
Отже, оскільки ми так сильно постраждали через те, що Адам одного разу не зберіг посту, то пропонується спогадування про це тепер, на порозі святої Чотиридесятниці, щоб пам’ятаючи, яке зло принесла нестриманість, ми постаралися з радістю почати піст і дотримуватися його. Тому що через піст ми отримаємо те, чого не досяг Адам [тобто обоження], плачучи, постячи і упокорюючись, поки не відвідає нас Бог, – адже без цього важко отримати те, що втратили.
Хай буде ж відомо, що ця свята і Велика Чотиридесятниця – десятина від усього року. Оскільки ми через лінощі не хочемо постійно постити і уникати зла, то апостоли і божественні отці дали її нам як якийсь плодоносний для душі час, щоб все, що за весь рік ми зробили безрозсудного, тепер очистити сокрушенням і смиренням в пості. І цю (Чотиридесятницю) ми повинні ретельно дотримувати, як втім, і інші три (пости), тобто (піст) святих апостолів, Богородиці (Успенський) та Різдва Христового, – відповідно до чотирьох пір року. Чотиридесятницю ж передали (нам) святі апостоли, вшанувавши її особливо через святі Страсті і через те, що Христос постив (40 днів) і прославився; і Мойсей 40 днів постив, щоб прийняти закон; також і Ілля, і Даниїл, і всі, які прославлені у Бога. І Адам доводить від протилежного, що піст – це благо. З цієї причини Адамове вигнання і поміщено тут святими отцями.
Христе Боже наш, по невимовному Твоєму милосердю сподоби нас райської насолоди і помилуй, бо Ти один чоловіколюбець. Амінь.
[1] Тобто піст.
[2] Філон Александрійський, юдей, народився в 20-му році до Р. Х. Намагався узгодити Біблію з вченням грецьких і східних мудреців та тлумачив закон Мойсея алегорично.
