Погубити власну похіть і бажання, щоб спасти себе і тих, які поруч
«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мк 8,34).
Невід’ємною частиною свідомості сучасної людини є такий собі культ людської сили. Протягом минулого століття здавалося, [вона] щораз більше стає всесильною, входить в таїнства всесвіту, його досліджує, панує над землею і над небом. Людина вважала себе саму всемогутньою. Культ власної людської сили спричинив дві жахливих світових війни у минулому столітті. Але і сьогодні, навіть у нашому суспільстві, дуже часто сила, навіть брутальна сила, яка зневажає і Бога, і ближнього, вважається найуспішнішим інструментом політичного, геополітичного та соціального будівництва. Але серед того світу, де культ людської сили виноситься на престоли суспільного життя, ми, християни, поклоняємося Чесному і Животворящому Хресту Господньому.
Ми, християни, сповідуємо культ не людської, а Божої сили – сили, яка справді може перетворити саму людину на кращу, яка може піднести людину з рабства гріха і смерті. Ця сила Божа, яка об’явилася нашому розп’ятому Спасителеві на Хресті, є силою любові. Тому-то Христос каже: Коли хтось хоче йти за мною, тобто коли хтось хоче справді досвідчити повноту сили Бога і людини, повинен вміти сказати собі: «Ні!» Зректися себе самого – означає відкрити свою душу і серце на діяння Божої сили. Взяти на себе свій хрест – означає прийняти особисту історію спасіння, яку Господь Бог чинить з нами, прийняти силу Божу, яка проявляється і діє в моїй власній життєвій та особистій історії, історії нашого народу і нашого суспільства. Поклонятися Розп’ятому означає сповідувати культ сили Божої, з нього черпати, брати цей Хрест, який є знаком перемоги, джерелом сили і мудрості Божої, яка відкривається в людині. Йти слідом за Христом – означає не стояти на місці, не робити з наших особистих обмежених проблем – проблем космічного характеру; рухатися вперед; йти за Христом від смерті до життя, від рабства до свободи.
«Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мк 8,35).
Одного разу цими словами я закінчив недільну проповідь і до мене підійшла одна жінка-вчителька. Вона була дуже збентежена цими словами і каже: «Чи Ви часом не помилилися? Адже як можна хотіти погубити власну душу?» А що означає, справді, спасти те, що ми називаємо нашою власною душею, нашим життям. Я подякував цій жінці за запитання. Але сам глибше замислився і зрозумів, що для нас, людей третього тисячоліття, спасти власну душу, дуже часто означає культ насолоди, [означає] жити у власне задоволення, будувати такий спосіб власного життя, який у центрі моєї уваги ставить моє власне «я», заставляє увесь світ кружляти навколо мене: і мою родину, і моїх сусідів, і ввесь світ. Людина тоді стає справді жорстокою до всього того, що її оточує. Однак найгірше те, що так догоджаючи собі, вона руйнує себе, відмежовує себе від Бога і від ближнього, і ніколи не зможе догодити собі, бо насолоди для неї буде завжди мало. Така людина завжди буде відчувати, що вона ніколи не досягнула мети свого життя. І тому Христос такій людині, яка стає рабом власної насолоди і похоті, каже: «Скажи собі: «Ні!» Погуби свою власну похіть і бажання, і тоді спасеш і себе, і всіх тих, які поруч». Адже, яка користь людині, яка здобуде увесь світ, заставить обертатися довкола себе вселенну, але занапастить власну душу? Спасти свою душу може той, хто живе не для власної насолоди і задоволення, але вміє любити Бога і ближнього. Тому, щоб могти спасти свою душу, порятуймо ближнього, увійдімо в його життя, проблеми, і так як на Хресті Спаситель взяв на себе життя цілого людства, переймімося ближнім. Народна мудрість каже так: «Хочеш допомогти собі, допоможи ближньому», і тоді врятуєш свою душу. І це – те Євангеліє, задля якого вартує погубити власну душу, щоби її врятувати і отримати життя вічне.
[…]
Всемогутня, самозакохана сучасна людина, яка вміє читати і писати, знає буцімто все про світ, однак не знає правди про себе, бо не знає правди про Бога. І ось сила Царства Небесного полягає в тому, що світ починає просвічуватися хресною силою Божої любови через ділення віри.
[…]
Всім Вам хочу побажати досвідчити у своєму власному житті реальну і діяльну присутність спасаючої сили Божої, що ми не є покинуті, ми не є сам на сам із нашими негараздами, з бідою нашого життя, з труднощами, які переживаємо. Царство Небесне близько – це слово, яке сьогодні посилає нам Господь, коли святкуємо свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві (29.09.2013). Відеозапис.
Взяти на себе хрест — означає ввійти у спільноту людей, які взяли відповідальність
У кожній історичній епосі життя Церкви, кожного дня ми питаємо себе, що означає зректися себе самого, взяти хрест і йти за Христом. Якщо ми вслухаємося у ці слова і поставимо їх у контекст всього Євангельського тесту, то побачимо, що зректися себе самого — це означає перш за все збудувати правильні стосунки з дійсністю, яка нас оточує. Бо дуже часто ми втікаємо від дійсності. Ми бачимо і чуємо те, що хочемо. Наше неправильне відношення звужує нашу свідомість. Ми більше зациклені на собі і начебто думаємо, що самі будуємо дійсність, в якій живемо і так, як ми хочемо.
[…]
Деколи живемо так, якби ближнього не існувало. Навіть заперечуємо право людини на існування. Якщо ми не зможемо вийти із себе і стати перед обличчям тої людини, яка поруч, тоді ми не зможемо бути християнами».
[…]
Другий крок у нашому християнському житті — взяти на себе свій хрест. Ми в цих днях розважали, що хрест — це наша особиста дорога, наше місце і покликання у світі. Ми можемо зрозуміти як жити і діяти лише тоді, коли приймемо дійсність такою, якою вона є насправді і віднайдемо себе у ній. Ця дорога — це мій особистий хрест не як знак страждання, а як знак життя і місії. Ніхто не може спастися самотужки. Взяти на себе хрест — означає ввійти у спільноту людей, які взяли відповідальність за певний вид служіння і християнський спосіб життя у світі. Бути разом — це бути спільнотою Церкви».
[…]
Ми зможемо стати кращими після пандемії, коли вкотре навчимося бути разом, якщо відречемося себе самих, своєї самотності, свого егоїзму і вийдемо на зустріч іншій людині, коли візьмемо хрест і будемо йти за Христом туди, куди Христос веде історію людства».
[…]
Сьогодні звучить потужний заклик: стати перед обличчям страшної і болючої дійсності, а також не боятися взяти хрест. Саме тому, що хрест є дорогою до мудрості, до віднайдення істинного шляху мого особистого життя. Нехай сила Хреста Господнього допоможе нам здійснити свідоцтво віри у світі позначеному болями, війною, смертю. Пам’ятаймо, що лише з Господнього Хреста випливає світло надії.
З проповіді Блаженнішого Святослава в Неділю по Воздвиженні (04.10.2020)
