Господь Ісус, коли зволив прийняти вигляд слуги та стати подібним до людини (пор. Флп 2,7), міг вчинити це у різний спосіб. Міг прийти у світ зрілим чоловіком, а не малим дитям. Ніхто тоді не зміг би Йому закинути, що знає Його батька-матір і тому Він не може бути Тим, Хто зійшов з неба (пор. Йо 6,42). Міг також прийти і малим дитям, але зовсім не народжуючись від людини, не будучи відданим під людську волю і опіку. А все ж Бог вибирає прийти у світ через Марію – Діву, Яка Його, вічного Бога, носила у лоні і народила, сповивала і ростила.
Ніхто з людей не може збагнути цієї дивної тайни Богоматеринства Марії, цього Її вражаючого досвіду Богоносіння. Але чому цій назаретській Дівчині, народженій від похилих віком батьків, вихованій у святині, була дана благодать носити у лоні Бога? Бо Його вона носила у серці завжди. І до того, як Він оселився в Її дівственному лоні. Його Вона носила у собі досконало духовним чином і удостоїлася носити також і тілом. А породивши Бога у тілі, і далі носила Його не лише на руках, але й у серці. Вона була Богоносною завжди, тому й дарована Їй єдиній була благодать не лише духовно, але й тілом носити у собі Бога вселенної.
Марія, подібно до іншої євангельської Марії, сестри Марти, вибрала кращу частку (пор. Лк 10,42). Не просто кращу, але найкращу. Не вибрала носити у своєму серці земні печалі і клопоти, земні міркування і тривоги, але самого Бога. Завжди. Від народження. Тому й ублажають Її всі роди (пор. Лк 1,48), тому й величаємо нині Її святе різдво, яке засвітило радість всій вселенній (пор. тропар свята). Адже щойно народившись, уже незримо таїла в собі Бога і ніколи не стала відділеною від Нього.
Марія Ярема
