Нинішню неділю присвячено пам’яті святого Отця Йоана, що написав «Ліствицю». Зайве й пояснювати, чому так запроваджено в святій Церкві. Святий піст установлено не тільки на те, щоб ми очистилися, але й щоб укріпилися в доброму, – не тільки для того, щоб зробити добрий початок, але й щоб просунутися вперед дорогою досконалости. Отож, щоб ніхто, трохи потрудившись у творенні добра, звершивши кілька подвигів або живучи якийсь час розважливо, не подумав, що вже все зробив чи що пройшов чималий шмат дороги до досконалости, пригадуємо сьогодні святого Йоана Ліствичника, щоб, згадавши про нього, ми змалювали в своїй уяві і його святу «Ліствицю» і, нею вимірявши свої труди, точніше могли визначити, скільки ми вже пройшли і скільки нам ще залишилося пройти.
Щоб допомогти вам у цьому ділі, найкраще б коротко описати вам святу «Ліствицю» сходження до богоподібної досконалости. Проте гадаю, що те ж саме можна зробити, описавши життя святого Йоана Ліствичника. Бо ж не тільки своїми писаннями, а й своїм життям він вказує нам ліствицю, якою мусять підійматися всі, що бажають удосконалюватися в духовному житті. Отож слухайте.
Житіє святого Йоана Ліствичника коротке, однак містить багато, чи – краще сказати – все. Ось як минало його життя: змалечку він полюбив Господа і, незважаючи на принадні можливості, котрі відкривали перед ним його природні обдарування та неабияка вченість, покинув світ, подався далеко від своєї батьківщини – на Синай, щоб через паломництво звільнитися від багатьох перешкод щодо духовного життя і натомість деінде збагнути чого і де треба шукати.
Отак, поклавши добрий початок, він, відколи вступив в обитель, усією душею довірився досвідченому наставникові й учинив себе таким, ніби його душа не мала ні свого розуму, ані своєї волі. Цим погамувавши в собі самовпевненість і свавілля, він незабаром позбувся чванливости, властивої обдарованим, здобув небесну простоту та став досконалим у трудах та чеснотах послушництва.
Коли ж згодом його наставник відійшов до Господа, святий Йоан, палаючи любов’ю до більшої досконалости, вже зміцнівши в монаших чеснотах – і зовнішніх, і внутрішніх – виходить на подвиг безмовности. Вибравши для цього подвигу відповідне місце – за п’ять гонів од храму Господнього – він сорок років жив там на самоті в суворій стриманості та подвижництві, в безнастанній молитві та богомислії, а найбільше в сльозах, що були йому за хліб удень і вночі.
Тому-то він швидко піднявся на найвищий рівень чистоти та став вмістилищем особливих Божих дарувань: прозорливости, дерзновення в молитві й чудотворення. Згодом, коли треба було вибирати настоятеля, вся братія одностайно настановила Йоана своїм проводирем як новоявленого Мойсея, і він, зійшовши з гори, на котрій споглядав Бога, подав, як богописані скрижалі, свою святу «Ліствицю», де окреслив спосіб досконалого християнського життя, котрий він сам досвідчив і котрий Божа благодать відбила в його серці. Так наставляючи цих вибраних іноків, досягнув він межі видимого життя та відійшов у вишній Єрусалим.
Ось і все життя святого. Я не згадував деталей, намагаючись показати тільки ті щаблі, по яких він підіймався до досконалости, нам на науку. Й кожен легко завважить, що з них було три найголовніших: залишити світ з усіма його надіями; трудитися в послушництві за волею наставника; а потім – безмовність, що вчинила його достойним особливих Божих дарувань і богомудрого настоятельства. Ці щаблі спільні для всіх святих, що засіяли на землі християнською досконалістю, в чому можете переконатися самі, уважно прочитавши життя будь-кого з них. Ці ж щаблі треба пройти й усім нам, якщо хочемо не тільки здаватися, а й бути справжніми християнами.
Лишень би ніхто не подумав: це – життя монаха-пустельника, а ми, миряни, живемо спільнотою, то ж як візьмемо собі за приклад його життя? Нехай би й хотів хто наслідувати Йоана ,то не зможе, бо ми живемо в зовсім інших умовах. Але ж, браття, не в формі сила. Трьох згаданих щаблів, такими, як їх пройшов святий Йоан і проходять усі немиряни, ми не можемо пройти; однак можемо пройти їх так, як це можливо в світі, живучи з мирянами, в іншій формі, зате в тій самій силі. Назвемо їх спершу їхньою справжньою назвою. Відречення від усього чи залишення світу – зрозуміла для вас назва. Послушництво – це життя в добрих трудах, не за своєю волею, а за вказівкою іншого. Врешті, безмовність – це прагнення безнастанно бути в серці з єдиним Богом; коли хтось цього досягне, тоді виявляє Божі сили або особливі дарування. Погляньмо ж тепер, як це можуть виконати і навіть виконують миряни.
Те, що святий Йоан залишає світ і подається в Синайську обитель, для нас із вами означає залишити гріховне й пристрасне життя та звернутися умом і серцем до життя боговгодного; бо світ – це символ пристрасного, гріховного життя, а чернеча обитель – символ життя чеснотливого. Хто відвертається від гріха й намагається свято жити, той робить те саме, що й інший — котрий залишає світ і вступає в обитель. Якщо ви протягом цього посту щиро покаялися й постановили більше не гнівити Бога своїми гріхами, то ви стали наслідувачами святого Йоана, коли він, покинувши світ, подався в Синайську обитель. Нам залишається зберегти цей намір та виконати його вимоги, щоб стати його наслідувачами й на другому щаблі сходження до досконалости.
На другому щаблі, в обителі, святий Йоан трудився в послусі, а старець наставляв свого учня. В чому полягає це послушництво в нашому житті? В тому, що ми виконуємо заповіді, котрі визначають спосіб життя кожного з вас, як сім’янина, як члена суспільства та як члена Церкви. Роби те, що кажуть заповіді, й будеш справним послушником. Ти слуга – виконуй заповіді слуги, батько чи мати – виконуй заповіді батьківства, ти син – виконуй заповіді синівства, суддя – виконуй заповіді правосуддя, торгівець – торгуй, як заповідано. Вимагає чогось суспільний устрій – виконай. І все, що заповідає свята Церква, виконуй від найменшого до найбільшого. Це все і є спасенне послушництво, коли чинять не за своєю волею, а за тим, як призначено. У святого Йоана був наставник. Хто в нас наставник? Пастирі Церкви. Піди, запитай і навчися за кожним разом, і чини за їхньою вказівкою. Вони навчать вас не своєї волі, а євангельських заповідей та постанов святої Божої Церкви. Отож той хто, відвернувшись від гріха, так житиме, чинячи добро та виконуючи всі Божі заповіді, під наставництвом законних пастирів, той буде наслідувачем святого Йоана на другому щаблі його досконалости.
Як же, врешті, наслідувати його в безмовності? Ось як: подумайте, що таке безмовність? Зовнішньо – це означає відійти від усіх і перебувати на самоті, а внутрішньо – це означає відмовитися від будь-якої мисленної розваги та зосередитися всередині серця, щоб там перебувати постійно перед єдиним, всевидячим Богом. Зовнішня безмовність не в наших руках і в побуті може бути тільки випадковою, а внутрішнє усамітнення в наших руках. Його собі й улаштовуйте, дбаючи про те, щоб якомога частіше входити всередину себе, в свою внутрішню комірчину, й там наодинці стояти перед єдиним Богом. Чи ви вдома, чи в дорозі, чи виконуєте свою роботу, чи в храмі, докладайте зусиль, аби увага не відверталася від серця та не відривайте ока вашого ума від споглядання Бога. Й так станете самітниками або безмовниками. Потреба безмовно перебувати всередині народжується в душі тоді, коли сумлінно виконуєте Божі заповіді. Доки в серці панують пристрасті й гріховні звички, не можна мати внутрішньої безмовности: така їх властивість. Добродіяння та виконання Божих заповідей викорінює з нашого єства пристрасті та гріховні звички. Тоді народжується потяг бути єдиним із Господом. Ось погляньте: ті, що зміцніли в добрих ділах і намірах, часто – або під час молитви вдома чи в храмі, або під час благочестивих роздумів і читання – так глибоко входять всередину й занурюються в таку безмовність, що не завважують, як минає час, і, незважаючи на зовнішній труд, наприклад, під час молитви чи стояння в храмі, не хотіли б припинити його, прагнучи завжди перебувати в цьому блаженному стані. Це початки внутрішньої безмовности, можливої і в родині. Лишається далі жити, трудячись у тому ж добродіянні, всяко дбаючи й молячись, щоб частіше бувати в такому стані, і прагнути, щоб те, що трапляється час від часу, стало безперервним. І стане. Господь не залишить труду любови. Треба лишень усунути з життя все, що може зруйнувати цей благий настрій і гасити блаженну теплоту внутрішньої безмовности.
Ось як кожен із вас може цілком наслідувати святого Йоана. Тільки, браття, біжіть так, щоб осягнути. Сходьте до міри повного зросту повноти Христа. Бачите, який взірець! Проти Нього все наше – ніщо. Нема чого й оглядатися на нашу дрібноту. «Забувайте те, що позаду, і змагайтеся до того, що попереду, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі». Амінь!
2 квітня 1861 р.
Джерело: Теофан Затворник, Про покаяння, причастя святих Христових таїнств і виправлення життя. Слова преосвященного Теофана на святу Чотиридесятницю та тижні, що готують до неї, Видавництво «Свічадо», Львів 2006.
