LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха

Жировицька Богородиця

Слово Святителя Теофана Затворника на п’яту неділю Великого посту

200079.bНині прославляється свята Марія Єгипетська, серед великих грішниць – велика праведниця. Тож радуйтеся, грішники! Для вас відчинені не тільки двері покаяння, а й світлиця слави. Подивіться, якою була Марія і якою стала, й забажайте мужньо пройти її дорогою. Господь кличе нині й нас усіх, і хто не відгукнувся на Його милостивий поклик? Майже всі вже говіли, висповідалися й причастилися святих таїнств, тобто послухалися поклику й устали. Ходімо ж тепер такою дорогою, як пішла Марія, коли встала, щоб осягнути те, що врешті вона осягнула.

Свята Марія, покаявшись, усе покинула й, перейшовши Йордан, вела в пустелі суворе життя, очистилася від пристрастей і спаслася. Оце взірець. Готуйтеся наслідувати.

Мабуть, ніхто з нас не давав обіту чинити саме так, але якщо дивитися не на зовнішні дії, а на їхній дух і силу, то всі повинні саме так поводитися.

Подавшись у пустелю, свята Марія відірвалася від усіх світських принад і так зупинила всі спокуси, пов’язані з ними. Після цього гріх міг нападати на неї тільки через плоть. Однак і для плоті в пустелі не було спокою. Її виснажив піст, лежання на землі, спека та холод. Оце ті два могутні засоби, завдяки яким вона вистояла в боротьбі й перемогла гріх: подавшись від світу та виснаживши плоть.

Виснаження плоті – це зрозумілий і доступний спосіб. Менше їж, більше працюй, менше відпочивай і спи, замість м’якого вибери тверде, замість розгнузданости – стриманість, замість плотських утіх – невигоди, і цим виснажиш і знесилиш свою плоть, та зітреш пристрасті, котрі живуть у ній. Але ж як податися від світу нам, що живемо в ньому?

Можна податися від світу тілом, тобто піти в пустелю. Проте можна податися від світу, не виходячи з нього, – податися своїм життям. Перше не всім підходить і не всім під силу; а друге – обов’язкове для всіх і всі повинні його виконати. Саме до цього запрошував нас святий Андрей у своєму каноні, коли радив податися в пустелю, чинячи благозаконня. Отож, відкинь світські звичаї і все чини, й виконуй так, як велить благий євангельський закон, і житимеш у світі, як у пустелі. Між тобою і світом це благозаконня стане стіною, з-за якої світу не буде видно. Хоч він і буде перед твоїми очима, та не для тебе. У світі все відбуватиметься по-своєму, а в тебе буде свій уклад і свої порядки. Він піде до театру, а ти — до церкви; він танцюватиме, а ти битимеш поклони; він гулятиме, а ти будеш удома, на самоті; він просторікуватиме й реготатиме, а ти мовчатимеш і славитимеш Бога; він утішатиметься, а ти трудитимешся; він читатиме пусті романи, а ти — Боже слово й писання Отців; він буде на балах, а ти на бесіді з однодумцями або духовним отцем; він у корисливих розрахунках, а ти в самопожертві; він в пристрасних маревах, а ти в богомислії. Отак установи собі в усьому правила й запровадь звичаї, протилежні до звичаїв світу, й будеш у світі, однак поза світом, як у пустелі. Ні тебе не буде видно в світі, ні світу в тобі. Ти будеш пустельником у світі, наслідуватимеш святу Марію, не йдучи в пустелю.

Якщо при цьому ще й триматимеш своє тіло в пості, трудах, чуваннях і взагалі не даватимеш йому спокою, то осягнеш обидва способи, якими свята Марія перемогла свої пристрасті та спаслася.

Якщо коротко: уникай спокою плоті й запровадь звичаї протилежні до звичаїв світу, або відгородися благозаконням. Переможеш пристрасті – спасешся.

Бо, за наукою святого Ісаака, ось що матимеш, коли осягнеш ці два способи: покірність відчуттів, тверезість ума, лагідність помислів, світлі порухи думки, турботливість у справах, високі й витончені уявлення ума, сльози без міри, пам’ять про смерть, чисте ціломудріє – далеке від усякої мрійливості, що спокутує думку, таїнственні поняття, котрі ум осягає завдяки Божим словам, страх, що відтинає лінощі й недбальство та гасить всяке пожадання, а наприкінці – свобода істинної людини, душевна радість і воскресення із Христом у Царстві. Ось і спасення.

Коли ж хтось занедбає ці два способи, то нехай знає, що не тільки собі нашкодить у всьому, а й похитне саму основу чеснот. Вони – якщо втримати їх у собі й перебути в них – є початком божественного діяння в душі, дверима й дорогою до Христа; коли ж хтось відступить і віддалиться від них, то прийде до протилежних пороків: догоджання плоті й тілесного блукання, тобто житиме за звичаями світу, що відчиняють у душі вхід для всіх гріхів і пристрастей.

Бо попусти лишень світським звичаям, котрі є нічим іншим, як тілесним блуканням, – побачиш, що з цього вийде. Недоречні й несподівані зборища (я продовжую словами святого Ісаака), котрі наближають до падінь, бунт гострих відчуттів, збуджених побаченим, швидке збудження, котре опановує тіло, нестримні помисли, що поривають до падіння, охолодження любови до Божих діл і цілковита відмова від правил свого нового життя, відновлення забутих лихих діл і пізнання нових, яких раніше не знав. І пристрасті, що за Божою благодаттю вже вмерли в душі і були знищені забуттям, знову заворушаться і змушуватимуть душу чинити їх. Ось що відкриється в тобі, коли вперше собі попустиш, тобто тіло блукатиме за світськими звичаями і не зноситиме терпляче скорботного перебування в новому порядку життя. А що станеться, коли догоджати плоті та череву, того й не злічити! Через них тяжка голова, великий тягар у тілі та слабкість у м’язах, відмова від молитовного правила, ліньки бити поклони, потьмарення і холодність серця, зачерствіння ума й помислів, густий туман затягує всю душу, нудьга й прикрість коло всякого Божого діла, а читаючи, не відчуваєш, які солодкі Божі слова, думки бродять по всій землі, гидкі примари наповнюють душу й розпалюють пожадання, а звідси нові спокусливі помисли, з’єднуючись із якими, душа впадає в пристрасті безчестя, спочатку в собі, а потім і зовні – на ділі.

Оце ж і є гіркі плоди блукання за світськими звичаями та заспокоєння плоті. Ворог знає, що той, хто піддасться їм, стане його здобиччю. Тому він усіляко намагається або розладнати заведені нові порядки доброго життя, або спонукати в чомусь попустити плоті. Поступися чимось одним, впадеш і в інше, а при одному й іншому все одно впадеш у гріх, і колишні пристрасті повернуться. Поступися плоті, а вона змусить тебе поступитися світським звичаям. Або поступися світським звичаям, а вони призведуть до того, що поступишся плоті. Один ворог передаватиме тебе іншому й сам не відчепиться; і потім, за кожним разом, вони вдвох доведуть тебе до падіння. Знаючи цю біду, твердо стій у тому, що почав. Життєлюбність обстоюватиме плоть, чоловіковгодництво – світ. Протистав їм істинне життя, пригнічуючи плоть, і спілкування зі справжніми християнами, відкидаючи світські звичаї. Почне плоть скиглити, а душа побиватися – наберися терпцю. Підбадьорюй себе, роздумуючи, що все одно по­переду смерть. Якщо потуратимеш плоті й світові, помреш, упавши в гріх, а це – смерть справжня і вічна. Плоть і світ теж лякають смертю тих, які перечать їхнім вимогам, але ця смерть примарна, несправжня, ворог вигадує її, щоб налякати нас. Краще засудімо себе на ту смерть, що на спасення, тоді уникнемо вічної смерти.

Це, звісна річ, важко, тому й шлях цей називається вузьким і скорботним, тільки до нього Бог додав утішну обітницю, що він провадить до життя. Проте, за словами святого Ісаака, тільки безумні малому і близькому спокоєві надають перевагу перед далеким Царством, не знаючи, що краще помучитися в подвизі, аніж спочивати на ложі земного царства й бути засудженому за лінощі. Мудрі бажають умерти, аби тільки їх не звинуватили, що якесь із своїх діл виконали нерозсудливо. Не сумуй, коли йдеться про те, що принесе тобі життя, і не полінуйся вмерти за це.

Такими роздумами та вітцівськими настановами зміцнюйте свій намір витримати в нових добрих порядках життя, на противагу до світських звичаїв, і не догоджати пожаданням плоті. Цим ви уникнете плазування перед гріхом і незабаром увійдете в свободу Божих дітей, коли, зміцнювані Його силою, вже без перешкод, без зусиль, без особливих жертв почнете жити Божими заповідями, як сини в домі свого батька. Амінь.

13 березня 1866 р.

Джерело: Теофан Затворник, Про покаяння, причастя святих Христових таїнств і виправлення життя. Слова преосвященного Теофана на святу Чотиридесятницю та тижні, що готують до неї, Видавництво «Свічадо», Львів 2006.

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі