Св. Архистра. Михаїла

arhystratyg myhajil

Неділя 26-та по ЗСД

Nedila 26 po ZSD 2

Голодомор 1932 - 1933

Holodomor 32 33

Вхід

Гості он-лайн

На сайті один гість та відсутні користувачі

УГКЦ

ugcc

УГКЦ в Італії

UGCC Italia

Katolytskyy ohladach

DSC 3029b

Історія Чудотворної Ікони Жировицької Богоматері в церкві свв. Сергія і Вакха в Римі
З нагоди 300-літнього Ювілею її віднайдення

21 грудня 1975 року, з нагоди Празника Непорочного Зачаття, Блаженніший Йосиф (Сліпий), у храмі свв. Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматері в часі проповіді сказав: 

«Хтось раз сказав, що нема віруючого українця, що не мав би глибокого почитання до Пречистої Діви Марії. Та коли ми подивимося на нашу громаду, що ради науки чи ради монастиря, чи ради інших зайнять осіла тут в Римі і спитаємо себе, яка причина того, що ми зібралися нині біля чудотворної Жировицької ікони – саме тому, що без Матері Божої ми не можемо сповняти наших церковних і релігійних обов’язків».

У першій половині XVII століття наш великий Митрополит Йосиф Велямин Рутський (1613-1637) шукав осідку для своїх представників у Римі. Цей осідок спершу був даний в церкві св. Лаврентія, але коли вона виявилася замалою, то Конгрегація Апостольської Візитації 12 травня 1639 року призначила церкву Святих Сергія і Вакха з приналежними забудуваннями і місцем на спорудження Руської колегії, а 15 червня 1639 року передала все «отцям Чину святого Василія Великого», Пилипу Боровику і Йосафату Ісаковичу, тодішнім прокураторам Київської митрополії і Василіанського чину. Сталось це за сприянням кардинала Антоніо Барберіні, який подарував прилеглий будинок і постарався, щоб його брат Папа Урбан VІІІ офіційно затвердив цю даровизну своїм декретом, що й сталось 8 лютого 1641 року. Відтоді при церкві свв. Сергія і Вакха замешкали василіани. Таким чином цей храм є найстаршою нашою пам’яткою поза межами Рідного Краю.

15 серпня – день почитання Чудотворної Ікони Жировицької Богородиці в Жировицях (теперішня Білорусь). Саме в цей місяць, 300 років тому, відбулося і віднайдення Чудотворної Ікони Жировицької Богоматері в церкві свв. Сергія і Вакха в Римі.

Проте, перш ніж розповісти про історію ікони у Вічному Місті, подаємо також і розповідь про оригінал об’явлення Чудотворної Ікони у тодішньому литовському селі Жировиці.

У другій половині XV століття це село належало до боярина Олександра Солтана. Точна дата віднайдення Чудотворної Ікони – невідома, проте воно припадає приблизно на 1470 рік. Одного разу пастушки боярина, які пильнували свої стада, побачили біля лісу на груші якісь вогняні промені. Спочатку вони налякалися, але коли промені зникли, то підійшли до дерева, спостерегли, що при ньому неначе у повітрі завішена була мала Ікона Богородиці. Опісля, вони взяли Ікону та понесли її до господаря, який спочатку не надав тій події великого значення і поклав її у скриню. Коли ж до нього прийшли гості, він хотів показати їм знахідку пастушків, проте, коли відкрив скриню, на своє здивування, не знайшов там Ікони. Наступного дня пастушки знову принесли йому Ікону, сказавши, що знайшли її на тому самому місці, що й попереднього разу. В цей раз він з великою побожністю взяв Ікону і просив пастушків показати йому місце, де вона появилась. Боярин оглянув місце й наказав вирубати ліс і на тому місці, де стояло дерево, побудував дерев’яну церкву, до якої цю Ікону торжественно перенесено.

На початку наступного, XVІ століття, в селі сталася пожежа, внаслідок якої згоріла і дерев’яна церква. Коли ж діти бавилися недалеко місця, де була церква, то на одному пагорбі, на камені, знайшли Ікону і відразу побігли й розповіли старшим про свою знахідку. Тоді священики процесійно перенесли Ікону до одної хати, опісля до каплиці, а згодом до нової церкви: більшої і мурованої. 

У середині XVІ століття у Жировицях було побудовано монастир. У 1613 році його перейняли під свою опіку монахи Василіяни. В тому часі Ігуменом Битенського й Жировицького монастирів був Йосафат Кунцевич (св. Йосафат), який з допомогою великого канцлера литовського Лева Сапіги, відреставрував церкву. Там діялися нові чуда, і багато прочан приходило до того місця. Слава про Чудотворну Ікону розійшлася далеко за межі Жировиць. Від того часу слава і почитання Ікони Жировицької Богоматері зростали, поширювались, множились чуда, приходила маса паломників з різних сторін. 

Було також і багато жертводавців, передусім родина князя Лева Сапіги і польські королі. Зокрема до Жировиць паломничали Владислав ІV зі своєю дружиною, Ян Казимир, Ян ІІІ з королевичем Яковом, Август ІІ та Станіслав Понятовський.

У Жировицях св. Йосафат був близько двох місяців: від 18 жовтня 1613 року до кінця грудня того ж року, адже тоді повернувся до Вильна. Своєю ревністю Йосафат оживив почитання Жировицької Матері Божої, яке в тому часі вже було призабуте. Як пише Митрополит Андрей (Шептицький): 

«Жировицька церква була вправді занедбана й майже опущена. При ній не мешкав ніякий священик. Находилася вона серед лісів, і лише час від часу (приїжджали) дооколичні священики на Богослуження, де у ці дні збирався нарід з околиці. Про Жировицьку ікону оповідали дивні події та дивні чуда».  

Від того часу аж по ХІХ століття Жировиці стали славним відпустовим місцем. Туди щороку приходила незліченна кількість паломників із територій сучасних Білорусі, України, Литви та Польщі. 

Тут також варто сказати, що у 40-их роках XVІІ століття Єпископ Методій Терлецький для вирішення певних справ поїхав до Риму, де Папа Урбан VІІІ дуже зрадів його приїзду і «надав йому титул домового папського прелата, повний відпуст для монастиря в Жировичах».

На день 8 вересня 1728 року Митрополит Лев (Кишка) призначив коронацію Чудотворної Ікони Жировицької Богоматері. З тої нагоди Папа Венедикт ХІІІ вислав для неї золоту корону. Проте, Митрополит, через політичні події, був змушений перенести коронацію. Таким чином, коронацію довершив його наступник Митрополит Атанасій (Шептицький) у 1730 році.  

Рим

Як ми вже зазначали вище, 15 серпня – день почитання Ікони Жировицької Богородиці. Саме у серпні 300 років тому отець-прокуратор Венедикт Трулевич сказав мулярові Симонові Чотті розпочати реставраційні роботи в церкві свв. Сергія і Вакха в Римі. Коли майстер розпочав роботу кімнати, яка сьогодні є ризницею, то, знімаючи штукатурку, побачив на стіні намальоване око, коли він гострим віником продовжував свою працю, то побачив ще одне. З несподіванки, він пішов до кімнати о. прокуратора, щоб сповістити його про свою знахідку, але той наказав забілити знайдене зображення і продовжувати роботу. Після закінчення робочого дня майстер пішов додому. Яким же було його здивування, коли, прийшовши до церкви наступного дня, він побачив, що те вапно, яким забілював зображення, відпало і показалася ціла Ікона, на якій зображено Матір Божу з Дитятком Ісусом на руках! Він негайно побіг до о. прокуратора і розповів йому, що сталося. Коли ж прибіг сам прокуратор, то великим було його здивування, адже він побачив, що та Ікона – це чиста копія Чудотворної Ікони Матері Божої з Жировиць, яка в усьому подібна до оригіналу, але оригінальна Ікона є на дереві й до того ж меншого розміру.

Таким чином можемо ствердити, що хоч Ікону в церкві свв. Сергія і Вакха було віднайдено у 1718 році, вона там була вже раніше, проте й до сьогодні залишається таємницею, хто і коли її написав та хто і чому прикрив вапном. Є припущення, що цю Ікону міг написати хтось з оо. Василіян, хто був у Жировицях і не бажав покидати цього місця, але з волі настоятелів змушений був прибути до Риму.

24 листопада 2013 року Патріарх Святослав у проповіді до вірних у церкві свв. мучеників Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматері в Римі сказав, що 

«автором її, скоріш за все, був побожний василіанський чернець, який молився за свою землю. [...] Творячи в молитві образ Жировицької Богородиці, він уклав в неї всю свою молитву за свою рідну землю, хоча молився в Римі».

Проте, цікавим є те, що хоч Ікона була прикрита вапном і знаходилася у вогкому місці (а ми не знаємо скільки часу те тривало), вона не втратила своєї краси.

Коли ж до церкви одного разу, в суботу, прийшло багато вірних, то ректор церкви дозволив одному побожному чоловікові засвітити перед Іконою лампаду. Також розповідають, що кожної суботи приходив до церкви побожний міщанин та запалював лампаду перед Іконою.

З огляду на пошкодження, які зазнала Ікона в часі, коли муляр Симон Чотті розпочав роботу і гострим віником зносив верхній шар покриття, а також через те, що хтось прибив на Іконі цвях, щоб повісити лампаду, отець-прокуратор доручив справу відновлення Ікони досвідченому художникові Лаврентію Ґраміччу, учневі славного Бонавентури Лямберті (1651-1721), проте він не погодився, і через деякий час відчув дуже сильний біль в нозі. Будучи прикованим до ліжка, він погодився відновити Ікону, «збуваючи ся в той спосіб немилої слабости!»

Через один рік, на початку серпня 1719 року, як пише о. д-р Іван Хома, «Цариця неба почала роздавати ласки», з якими почали в церкві також появлятися і «вота», в яких вірні дякували за отримані ласки. Також відомий випадок з 13 чоловіками з села з-поза Риму, які прийшли до церкви, клякнули перед Чудотворною Іконою і потім помазали себе оливою з лампади. Коли ж їх запитали, хто сказав їм прийти до церкви і так зробити, то вони відповіли, що «гарна і велика Пані, як ми працювали в Террені ді Аффоґа (5-6 миль від Риму), сказала нам: коли хочете видужати з вашої недуги, підіть до церкви свв. Сергія і Вакха коло Мадонна дей Монті, ввійдіть і помажіть себе оливою з лампадки, яка горить перед Іконою, що її недавно там відкрито». Помазавшись, відійшли всі потішені і ніхто їх більше не бачив. Кілька днів опісля прийшло 15 жінок в білій одежі, та й після молитви перед Іконою відійшли.

Таким чином серед жителів римського кварталу Монті розквітав культ Чудотворної Ікони Жировицької. Від 25 серпня 1719 року до 10 лютого 1804 року було зареєстровано 151 випадок оздоровлення й заступництва. З них 128 випадків відносяться до першого періоду: між 25 серпня і 7 вересня 1719 року. Між оздоровленими були і вірні віддалених парафій, які прибували навіть з Парми, Болоньї та Ґуббіо.

У 1735 році о. Ігнатій Кульчинський склав інвентар церкви, який подав до Конгрегації Пропаганди; серед описаних церковних речей була й «Книга одержаних ласк, що їх приписувано Пречистій Діві Марії».

15 серпня 1719 року, у празник Жировицької Богоматері, до церкви свв. Сергія і Вакха прийшло значне число вірних, церква навіть була відчиненою протягом цілого тижня, адже число паломників постійно зростало. Серед них були й князі та княжні, аристократи й лицарі. Згодом хтось поширював чутки, що кошти зі скарбниці отці використовували на власні потреби і міська влада наказала поставити перед Іконою цегляний мур. Це сталося 1 вересня 1719 року. Але навіть коли звели мур і двері церкви зачинялися, численні вірні збиралися на площі перед церквою та заносили молитви до своєї Небесної Покровительки.

Отці Василіяни склали в тій справі широкий меморіал з наведенням доказів, підписами вірних і представили все Святішому Отцеві. Після засідань фахові Конгрегації, які були навіть очолені Папою, «довели безосновність клевет» і Святіший Отець Климент ХІ (1700-1721) не те, що дозволив знести мур, а сказав, що Ікону потрібно вирізати з муру й перенести до церкви для загального її почитання. Це було зроблено в ніч на 7 вересня 1719 року. Ікону перенесено й вмуровано над головним престолом, де вона знаходиться і сьогодні. 

Цілу ніч тоді працювали, щоб вирізати Ікону з муру, а вранці не замовкали дзвони церков, повідомляючи про цю подію численних вірних, які були не лише в церкві й на площі, а й на сусідніх вулицях. Тоді в супроводі Єпископів та священиків Ікону було поміщено на її теперішнє місце, а вірні казали: «Отсе наша Мадонна, отсе наша найсолодша Мати, Найдорожча Ненька». Від того часу церкву називають також «Мадонна дель Пасколо» (Мадонна Пасовища).

Церква в дійсності була вбога, але після появи Ікони з жертв вірних зроблено чаші, ризи, свічники, лампадки й інше. В день 7 вересня кожного року до церкви приходила безчисленна кількість вірних з жертвами, між якими також датки з князівських рук, графів та графинь а, навіть і послів польського короля та визначних родин з Італії.

Отець д-р Іван Хома у Нарисі історії Храму Жировицької Богоматері в Римі пише, що 

на стіні, що прилягає до захристії, де була перед тим ікона, поставлено плиту: «Тут була ікона Пречистої Діви Марії дель Пасколо, копія тої, яку почитають в Жировицях, славна чудами в 1718 році. Її відкрито припадково під тинком муру, в наступному році, того самого місяця, почав сходитись народ і так збільшувався, що з доручення Папи Климента ХІ, її витято з муру і перенесено до церкви 7 вересня 1719 року».

Жертв на Служби Божі було стільки, що протягом якогось часу «служено св. Літургії від ранку до полудня». Таким чином з пожертв, отриманих за чуда за посередництвом Жировицької Божої Матері, у 1741 році під керівництвом архітектора Франческо Феррарі церкву було відновлено. Раніше відновлення й перебудови церкви й будинку були у 1645 і 1707 роках.

Тут варто згадати й про те, що у 1801 році церкву торжественно відвідав Святіший Отець Пій VII (1800-1823), той самий Папа, що в 1807 році відновив Галицьку Митрополію. Він урочисто, з цілим папським двором, відвідав нашу церкву та молився перед Чудотворною Іконою, дякуючи за визволення з наполеонської неволі.

У той час Прокураторами в Римі були оо. Василіани з Литовської Провінції. Коли ж ті території перейшли до Російської Імперії, то у середині ХІХ століття Конгрегація Пропаганди віддала церкву 

«в руки латинських священиків, що зараз завели свій лад і обряд в церкві; госпіциюм же винаймували партиям на мешканя. Коли єще в роцї 1870 Рим заняли Сабавди а нове правительство зєдиненої Італії взяло ся до замикання церков, конфісковання дібр церковних і секуляризованя інститутів духовних, то й наша церков враз з госпіциюм для Русинів знайшла ся в найбільшім небезпеченьстві так, що лишень протекторат, який на просьбу найвисших властий духовних обняла Австрия титулом зверхности над Русинами католиками, виратував тую посїлість руску від запропащеня».

Таким чином Прокуратори мали осідок в церкві свв. Сергія і Вакха від 1639 до 1829 року. Отець Порфирій Підручний, ЧСВВ, говорить, що від 1830 до 1897 року адміністраторами церкви й дому були латинські священики. Коли ж у 1847 році до Риму прибули два отці Василіяни, то не було в церкві жодного східного фелона, адже ще в 1833 році тодішній адміністратор наказав їх або переробити на латинські ризи, або продати. Згодом Прокуратор Львівської Митрополії о. д-р Василь Левицький у 1896-1902 роках писав, що, прибувши до нашої церкви, «ми крім великого Служебника і малого дияконника – й одного Апостола, буквально нічого не посідали. […] буквально я не застав нічого, бо перед перебудовою цього дому мешкав там латинський священик […] так, що з обряду нашого ані жодної книжки, ані будь-чого іншого там уже не зосталося. Тоді я звертався, куди міг, як за іншими літургічними речами, так і за книжками церковними й отримував щедрі пожертви […]».

Руська Папська Колегія

3 листопада 1576 року у Римі було відкрито Папську Грецьку Колегію (Pontificium Collegium Graecum). Її офіційне затвердження відбулося 13 січня 1577 року. Папою Григорієм ХІІІ. Ця Колегія була призначена для вихованців усіх східних обрядів. Відомо, що у Вічному Місті вчилися син та онук (який став священиком) Володимирського Єпископа Іпатія (Потія). Першими студентами Грецької Колегії з Київської Митрополії у найближчому часі по Берестейській Унії стали Ілля Мороховський (1596-1603), згодом Володимирський Єпископ, та Іван Велямин Рутський (1599-1603), згодом Митрополит Київський (1613-1637). Повернувшись після студій до Київської Митрополії, І. В. Рутський старався, щоб інші вихованці виїжджали на навчання до Риму. 

У 1809-1845 роках Грецьку Колегію було зачинено з приводу наполеонівських воєн. Згодом, через велику кількість студентів з Галичини, назву Колегії змінено. Вона почала називатися Pontificium Collegium Graecorum et Ruthenorum (Папська Греко-Руська Колегія). Митрополит і Кардинал Сильвестр (Сембратович) (1885-1898), який також був вихованцем цієї Колегії, звернувся до Папи Лева ХІІІ з проханням створити окрему Колегію для студентів з його Митрополії. Римський Архиєрей та австрійський уряд прихильно поставилися до цього і 18 грудня 1897 року Папа видав бреве (документ) Paternam benevolentiam, чим започаткував існування Pontificium Collegium Ruthenorum (Папська Руська Колегія). Вона була розташована при церкві свв. мучеників Сергія і Вакха на площі Мадонна дей Монті (Piazza Madonna dei Monti). Провід Колегії був у руках оо. Єзуїтів до 1904 року, а відтоді Колегія перейшла під опікою оо. Василіян. До складу Ректорату входили: о. ректор, о. віце-ректор та о. духівник.  

Для створення Колегії давній будинок було цілковито розібрано. Як пише о. В. Левицький: «Тілько остались старші основи, на котрих виросла нова сьвятиня молитви і науки, триповерхова камениця (після пляну архитекта Гектора Bonoll’oro)». Також він пише, що церква була під управою латинських священиків від 1868 року. Його стараннями як Прокуратора, а коштами тодішнього Галицького Митрополита Сильвестра Кардинала Сембратовича, Кир Констянтина (Чеховича), Кир Юліана (Сас-Куїловського) та Кир Юліана Пелеша в церкві постали новий мармуровий престіл з балдахіном, який був спертий на чотирьох мармурових колонах; багато золочений іконостас з 52-ма образами, який до половини своєї висоти був із мармуру, мав царські та дияконські металеві та позолочені врата; горне сідалище. Посередині церкви був мармуровий тетрапод. Що стосується Чудотворної Ікони, то вона була прикрашена срібною одежею, а перед нею знаходилося вічне світло в лампаді.

З відкриттям нашої Колегії в Римі в церкві свв. Сергія і Вакха відправлялися щоденні Богослуження, «а любе лице Божої Матери усьміхає ся як і давнїйше тим самим солодким небесним усьміхом, наче радує ся, що шіснайцятка щирих грудий співає місто чужих пісень, слова поміщені на щиті Єї ікони: «Честнійшую Херувімь й славнійшую безь сравненія Серафімь…»».

7 травня 1915 року настоятелі та вихованці Колегії, примушені воєнними подіями, покинули Рим. Спершу вони поїхали до Відня, а звідти до Кромерижа (Моравія), де ректором був о. Йосафат Коциловський, ЧСВВ. Дуже мало слідів залишилося нам з життя Колегії на вигнанні. 

11 червня 1921 року о. Лазар Березовський і п’ять студентів повернулися до Риму та зайнялися відновленням пошкодженого будинку. Після воєнного лихоліття Папа Венедикт ХV звернувся до Митрополита Андрея (Шептицького) (1901-1944), що українські студенти можуть приїжджати до Риму на навчання.

Наша Колегія в Римі знаходилася на площі Мадонна дей Монті від 1897 до 1932 року. В тому періоді там замешкували наші студенти-богослови, які після навчання у Папських Університетах поверталися на Рідні Землі, а були серед них і майбутні Єпископи та священики нашої Церкви, які потерпіли від тоталітарних режимів в часі Другої світової війни: Блаженний Кир Йосафат (Коциловський), Блаженний Кир Миколай (Чарнецький), Блаженний о. Еміліян Ковч, Ісповідник віри Патріарх Йосиф (Сліпий). В часі своїх побутів у Римі неодноразово зупинявся там і Праведний Митрополит Андрей (Шептицький). У 1908 році церкву свв. Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматерів відвідав і майбутній Президент Михайло Грушевський з дружиною, а наприкінці ХІХ століття в ній жив аж до своєї смерті Галицький Митрополит Йосиф (Сембратович) (†1900).

У 1932 році осідок «Руської Папської Колегії» було перенесено на пагорб Джаніколо, де вона сьогодні відома під назвою Українська Папська Колегія Святого Йосафата. Таким чином у 1932-1960 роках при церкві свв. Сергія і Вакха була Головна Управа Василіянського Чину.

Головна Управа Василіянського Чину

В повоєнні роки до Риму почали приїжджати на студії також і василіянські студенти з-поза океанських країн, тому оо. Василіяни в 1948-53 роках відремонтували церкву і будинок, добудували ще один поверх та придбали прилеглий будинок. У 1960 році вони купили монастир на Авентинському пагорбі, а церкву свв. Сергія і Вакха та прилеглий до неї будинок продали Папській Південно-Американській Колегії. Отець М. Ничка, ЧСВВ, пише, що 

«у контракті зроблено ще й такі застереження: 1) В порозумінні з ректором нових власників Василіяни можуть в деяких празничних днях протягом року служити св. Літургію в церкві свв. Сергія і Вакха; 2) Василіяни можуть, як буде це можливе, перенести фреск Богородиці, який є за престолом. Це Чудотворна ікона Матері Божої Жировицької; 3) Василіяни мають право перенести дві нагробні плити їх єпископів; 4) Якщо б нові власники хотіли усувати іконостас у церкві, мають повідомити василіян і вони можуть собі його забрати. Поза тими умовами Папська колегія Латинської Америки може користуватися церквою».

Отець Атанасій Г. Великий, ЧСВВ, зазначає, що в роках 1960-1967, у Колегії, яка тепер носила назву «Піо Амерікано», для потреб нових власників були проведені подальші роботи насамперед всередині церкви і будинку.

Проте, через декілька років нові власники продали і церкву, і будинок світській компанії, яка мала намір з цього місця зробити готель. Тому багато цінних речей, ікон, розмалювань, мармурових плит, мармуровий престіл та іконостас були знищені. Але Чудотворна Ікона Жировицької Богоматері, вмурована в стіну, вціліла на своєму місці.

Парафія свв. Сергія і Вакха

Коли ж Блаженніший Йосиф (Сліпий) відкупив цілу посілість, то 8 вересня 1970 року за його стараннями та з благословення Римського Вікарія Кардинала Анджело Дель’Аква було створено персональну парафію Святих Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматері.

31 жовтня 1971 року відбулося посвячення храму та відкриття першої української парафії у Римі та в Італії. Тоді у своєму Слові Блаженніший Йосиф сказав: «Святим дивом цей храм, який названо в Римі «Сан Серджо і Бакко», дістав і другу назву, яку ви нині, на молитві посвячення вівтаря чули, а саме Рождества Божої Матері».

«На жаль, наші управителі продали цей наш історичний монумент чужим [...] Зруйновано внутрі ввесь будинок, попродано й повиношено все, що було цінного й історичного. Осталися лише голі, зруйновані стіни і одна ікона, бо італійські жінки, які відвідували цю церкву, не позволили, криками й протестами, її зняти. І так Вона осталась і привернула храм до первісного, ще кращого виду. Чи ж не видно в тому палець Божий і волю Чудотворної Ікони? І тому для нас це велике нині щастя, що по кільканадцяти літах перерви можемо продовжувати празник Рождества Пречистої Діви Марії і заносити гарячі молитви в такій важкій недолі. З усіх усюдів з’їжджаються українці, щоб схилити в покірній молитві на краще завтра України свої голови і відчути всеукраїнську єдність».

Блаженніший Йосиф дуже любив звершувати Богослуження перед Чудотворною Іконою, насамперед в Марійські Празники, і тоді часто повторяв: «То вона врятувала нашу Церкву».

Тут варто сказати, що у травні 1989 року, о 16-ій годині в церкві свв. Сергія і Вакха та Жировицької Богоматері, з нагоди Ювілею цієї церкви (1639-1989), кожної неділі місяця відправлялися Молебні до Богоматері «за кращу долю і свободу Української Католицької Церкви в рідних землях».

Від 90-их років минулого століття, з прибуттям численної української еміграції з Незалежної України, роль парафії свв. Сергія і Вакха та Чудотворної Ікони Жировицької Богоматері посилилася в духовному житті українців. Кожного дня у церкві звершують Богослуження та вирує парафіяльне життя.

На завершення нашого короткого допису зазначимо, що у Навечір’я свята св. священномученика Йосафата, 24 листопада 2013 року, у церкві свв. мучеників Сергія і Вакха та Ікони Жировицької Богоматері в Римі Патріарх Святослав освятив відновлену дорогоцінну ризу Жировицької Чудотворної Ікони Богородиці. Під час проповіді до вірних Отець й Глава УГКЦ сказав:

«Це саме та Богородиця, до якої молився святий Йосафат на теренах своєї єпархії, до якої як священик-монах закликав людей приходити для отримання дорогоцінних ласк».

У своїй проповіді на Різдво Пресвятої Богородиці у храмі Жировицької Матері Божої і свв. мучеників Сергія і Вакха в Римі дня 21 (8) вересня 1972 року Блаженніший Йосиф (Сліпий) сказав:

«Дай Боже, щоб усі українці находили тут, в осідку Апостольського Престолу, під омофором Пречистої Діви Марії, покріплення й поміч у всіх потребах і нуждах і печалях».

Олег Цуньовський

2 серпня 2018 року

 
 

Sviate Pysmo

Katehysm-ugcc

Приєднуйтесь до нас в

 

yt

kalendar

Radist Evangelia