LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці

Жировицька Богородиця

Проповідь преосвященного владики Діонісія в 9-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Nedila 9 po ZSDМт 14,22-34; 1Кор, 3-9-17

Дорогі брати і сестри


Ми слухали продовження подій, які стались після розмноження хлібів (Мт 14, 22-34). Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тобто у поганський край, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом. І сам Він пішов помолитись на самоті.

Ісус після цілоденної праці, за своїм звичаєм, іде на самоту молитись. Ісус потребує самоти, щоб зустрітись зі своїм Небесним Отцем, і послухати Отця, яка Його воля «як на небі, так і на землі». Він іде на гору, або відпливає човном, а коли знаходиться в Єрусалимі, то відходить в Оливний сад. Зустріч з Отцем – це духовна їжа Ісуса, яка дає Йому силу проповідувати Боже Царство, зціляти недужих, бісів виганяти, мертвих воскрешати…

І тут перша наука для нас: і нам необхідно зустрічатися з Богом на самоті. Ісус нам каже: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває у тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6, 6). Справді, перебування на самоті є доброю нагодою до розмови з Богом. А якщо це розмова, то треба по-перше замовчати, щоб послухати, що Господь хоче від нас. І щойно тоді можемо сказати своє слово, а це слово таке: «Так, Отче! Нехай святиться Твоє ім’я», а воно написане в усіх Його створіннях, зокрема в обличчі кожної людини; «Нехай прийде Твоє Царство» любові, доброти, краси; «Нехай буде Твоя воля, як на небі, так і на землі»… І щойно тоді можемо просити хліба і прощення; просити, щоб не впасти у спокусу і бути визволеними від лукавого. Це найпотрібніші прохання для християнського життя, і далі можемо просити все інше необхідне: «Просіть і дасться вам…» (Мт 7, 7-11) .

Так молився Ісус, і того він навчає своїх учнів. Господня молитва – це основа всіх інших молитов. І щойно тоді, коли людина зустрінеться з Богом, від серця до серця, ця молитва заведе її до спільної молитви, разом з братами та сестрами, які також моляться до того самого Отця. І щойно тоді, як сини і дочки Отця, разом будемо Його прославляти у наших добових літургічних служіннях, аж до вершини, якою є Божественна Літургія.

Але сучасна людина майже неспосібна мовчати, вона боїться самоти і тишини. Вона потребує навушників, а навіть металевих звуків чи наркотиків, щоб заглушити вуха, щоб часом не послухати Боже слово. А як замовчати, коли у наших руках постійно смартфон? Як тоді можливо зустрітись з Небесним Отцем, і з глибини серця сказати: «Так, Отче!»? Хіба що механічно повторяти формулу «Отче наш».

Ісус на горі молиться, але човен учнів посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Петро пробує іти по вoді, але налякався і почав потопати. І Ісус йому каже: «Маловіре! Чого засумнівався?». І коли Петро з Ісусом увійшли до човна, вітер ущух. І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!».

Євангелист Матей і перша християнська спільнота бачить у цій події на морі наче притчу про те, що діється з ними. Іншими словами, молода Церква знаходиться серед розбурханого моря світу. В Єрусалимі кидають послідовників Ісуса до в’язниць. Вбили Стефана, а учні розбігаються по цілій Палестині. Та наступають ще інші хвилі переслідувань. Нерон у Римі вбиває маси християн. Тому Апостол Петро у першому листі потішає своїх вірних: «Любі, не дивуйтеся тій пожежі, що у вас постає, вам на пробу, немов би з вами діялось щось дивне» (1 Пт 4, 12); «Будьте, сильні вірою, знаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (1 Пт 5, 9). У такому розбурханому морі хто вагається у вірі або уповає на свої сили, той потоне. Хто не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія давала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру: «Ти істинно – Син Божий!».

Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. Проте випробування ті самі і ті самі рішення перед нами.

Ми інколи боремося, «веслуємо» по цьому світі, і вітри супротивні, темна ніч, і падуть наші сили. Де Господь? Здається, залишився там далеко на горі і забув про нас! Проте не забув, бо у «четвертій сторожі ночі», згідно з давніми святими Отцями – година Христового воскресіння – Христос приходить по воді і каже: «Чого лякаєтесь, маловіри?». І чи не прийшов Христос до нашого човна після 40 років переслідування, коли вже надія згасала, що човен таки потоне у морі воюючого атеїзму і переслідування?

Не потонув човен Церкви, але все таки на морі після певної тиші постають інші буревії, які хитають човен Церкви. Інколи самі мореплавці хитають човном, нібито бавляться, бо Христос, здається їм, далеко на горі. Це скандали, що діються у Церкві. Приходиться і нам інколи кричати разом з Петром: «Господи, рятуй нас!».

Ми слухали також читання з першого листа Апостола Павла до Корінтян (3, 9-17): Він пише, що «ми – Божа нива. Божа будівля». Іншими словами – Божа Церква! І кожний з нас – це храм Божий, і Дух Божий у нас перебуває. Основа цієї будівлі є сам Ісус Христос. Від кожного з нас залежить, як ми будуємо на цій основі Ісуса Христа: зі золота, срібла, самоцвітів, тобто з тривкого матеріалу - сильної віри: чи з дерева, сіна, соломи. Коли приходить вогонь випробувань, то палить те, що з дерева, сіна і соломи. Це те саме, що потонути серед бурі в морі. А те, що збудоване зі золота, срібла, самоцвітів, вогонь ще більше очищає. Очищає віру людини і така людина не потоне, бо має віру, що Христос воскрес! Проте кожний спасеться, навіть той, що збудував зі соломи чи сіна, якщо призове ім’я Господнє: «Господи, рятуй мене!». І Господь простягне свою руку, бо на те Він прийшов у цей світ.

Отож, сьогодні Слово Боже нас навчає:

- по-перше знайти простір для тиші, зокрема змусити замовкнути крики нашого серця, щоб почути тихий Божий голос, щоб могти сказати: «Так, Отче!», «Так» для Його імені, Його Царства, Його волі, як це робив Ісус Христос. Без того «Так!» наші молитви є тільки многослів’ям, відмовлянням молитовних формул. «Так, Отче!» дає сенс всім іншим спільним богослужбам, вершиною яких є Божественна Літургія;

- по-друге, пам’ятати, що хоч Церква і кожна зокрема особа інколи пливе серед тиші, відчуває присутність Бога, має гарні почуття на молитві, та не все так буває! У нашій життєвій плавбі знаходимося інколи серед буревіїв, здається, що Бог десь далеко на горі, забув про нас. Одначе треба далі веслувати, бо в «четвертій сторожі ночі» появиться Христос, Який ітиме по воді. І коли Він увійде до нашого життєвого човника, після бурі настане велика тиша. Віра в Христове воскресіння нехай нас постійно успокоює!

Сьогодні святкуємо пам’ять Великомученика і цілителя Пантелеймона: Передаємо Вам звернення Блаженнішого Святослава з приводу цього свята. Ось заклик глави УГКЦ:

«Як відомо, святий Пантелеймон загинув мученицькою смертю на початку IV століття. Його вшановуємо як святого і цілителя, великомученика перших віків християнства. За фахом Пантелеймон був лікарем, який робив безоплатно багато добра для страждаючих, і тому його величаємо як святого безсеребреника. Його вважають покровителем лікарів й усіх медичних працівників.

Вшановувати святого великомученика і цілителя Пантелеймона та молитися за його заступництво для нашого здоров’я цього року будемо в особливих умовах, коли поширення коронавірусу Sars-Сov-2 і спричинена ним пандемія не відступають у світі й Україні та залишається велика небезпека зараження цим небезпечним вірусом.
Переживаючи час пандемії, спричиненої цією коронавірусною інфекцією, на передовій боротьби з невидимим, непомітним неозброєному оку смертоносним ворогом стали наші медики та медичні працівники. Вони, ризикуючи своїм здоров’ям, а навіть життям, захищають нас усіх, рятуючи від смертельної небезпеки. Ці наші захисники та їхні рідні і близькі потребують нашої підтримки та співпраці, а особливо – наших молитов.

У день вшанування святого Пантелеймона прошу всіх вірних нашої Церкви духовно долучитися до спільної молитви, яку здійснюватимуть представники найбільших релігійних конфесій України у Святій Софії Київській. У цей день молімося разом за всіх медичних працівників і весь медичний персонал, за їхніх рідних та близьких, які з ними розділяють особливі тягарі теперішнього медичного служіння, за весь український народ, мудрість керівників та силу для людей, особливо за хворих та їхнє одужання, і за тих, які перебувають у групах ризику.

Молячись за здоров’я, пам’ятаймо, що надприродна віра не повинна вимагати від Господа Бога чудесного вирішення земних хворіб чи проблем, а прямувати до їхнього вирішення через мобілізацію зусиль, використовуючи дари божественної благодаті та природні здібності, котрі одержуємо й розвиваємо у вірі.

З огляду на це, нагадуємо ще раз усім вірним і духовенству, що кожен християнин покликаний відповідально ставитися до свого власного здоров’я та здоров’я інших людей, ретельно дотримуючись основних правил під час карантину, які можуть суттєво обмежити поширення інфекції: дотримуватися дистанції у місцях скупчення людей, використовувати медичні маски у приміщеннях, часто мити руки та застосовувати засоби дезінфекції, на чому ми часто наголошуємо й до чого закликають Міністерство охорони здоров’я України й інші компетентні установи державної влади та органів місцевого самоврядування. Наші храми мають бути завжди чистим і безпечним місцем для особистої та спільної молитви.

Доручаю усім священнослужителям Києво-Галицького верховного архиєпископства УГКЦ в неділю, 9 серпня 2020 року Божого, у день Святого великомученика і цілителя Пантелеймона, помолитися разом із вірними після кожної Божественної Літургії цю молитву:

Господи Ісусе Христе, Ти на землі перебував й добро усім чинив. Ти зцілював хворих, щоби зміцнити нашу віру. Вчини так, щоб кожен медичний працівник своєю дбайливістю і щирістю продовжував у хворих надію на одужання. Вчини, аби кожен з них пам’ятав, що його праця є служінням Тобі. Обдаруй їх усіх здоров’ям, терпеливістю, добротою, щоб через його допомогу хворі пізнавали Твою доброту.

Господи, Ти похвалив милосердного самарянина за те, що він не обминув потерпілого. Вчини так, щоб увесь медичний персонал із турботою дбав про хворих. Нехай у кожному хворому вони зуміють побачити страждаючого Христа. Обдаруй їх Своїм Милосердям, щоб вони вкладали душу у свою працю. Бо тоді хворі менше страждатимуть і матимуть надію на одужання. Нехай їхні слова будуть лагідними і добрими. Нехай вони зносять усі труднощі з усмішкою на обличчі. Вчини так, щоб несучи милосердя хворим, вони доступили й Твого Милосердя. Амінь».

Благословення Господнє на Вас!
+ Діонісій
Рим, 8.9.2020

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі