Дорогі у Христі брати і сестри!
In primo luogo saluto і nostri ospiti italiani che sono convenuti per la nostra festa patronale della parrocchia personale di Santi martiri Sergio e Bacco.
Questi due martiri furono ufficiali dell'esercito romano e martiri per la fede in Siria nel 303, il primo decapitato e il secondo morto in seguito alle percosse. Di questa Chiesa si ha memoria fin dall'anno 796. Nel corso dei secoli, passT di volta in volta in possesso di vari conventi e monasteri, Гіпсіш Papa Urbano VIII 1'affidT definitivamente ai monaci basiliani e alia Chiesa greco-cattolica ucraina. Nel 1718 fu scoperta, sotto un intonaco, una bella immagine della Vergine, oggi collocata sull'altar maggiore, che dette alia chiesa il nome con il quale и registrata in alcune mappe: Santa Maria del Pascolo, e oggi noi la possiamo contemplare in tutto suo splendore.
Вітаю обох ревних душпастирів цього храму: отця-пароха Івана Кулика та віцепароха о. координатора душпастирства [о. Марка Ярослава Семегена] з цим празником. Вітаємо гостей, священників і дияконів. Вітаю вірних цієї єдиної юридично оформленої парафії в Італії, до якої належать наші три римські спільноти.
Сьогодні хочу звернути увагу на два складники цього свята: свята мучеників Сергія і Вакха і на слово парафія.
Святкуємо покровителів цього храму: а саме святих мучеників Сергія і Вакха. Обидва були старшинами римської імперії у час правління імператора Максиміана (до речі, останній імператор, який переслідував християн). Будучи християнами, відмовилися принести жертву поганському божкові. За те, що вони спротивилися ідолопоклонству, їх було віддано на різні наруги та пониження, внаслідок чого померли мученицькою смертю.
Сьогоднішнє Євангеліє про це чітко говорить: «Посилаю Вас, немов овець серед вовків... Вас волочитимуть до правителів і до царів за мене, щоб свідчити перед ними і поганами... Вас ненавидітимуть усі за моє ім'я, але хто витримає до кінця, той спасеться» (nop. Мт. 10, 16-22).
Слово мученик означає «свідок» (гр. μάρτυς) того, хто посвідчив свою віру, проливаючи свою кров за Христа. «Мученик» в понятті древньої Церкви — це святий в особливий спосіб, і на початках своєї історії Церква уважала святими тільки мучеників, а щойно пізніше почала вписувати у свої книги чи канонізувати інші категорії святих, як преподобних, святителів, ісповідників.
Кожен учень Ісуса Христа покликаний стати «свідком» Ісуса Христа і про те Ісус нагадує своїм учням під час Вознесіння: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї, аж до краю землі» (Ді. 1, 8; nop. Лк. 24, 48).
Цікаво знати, що протилежне слово до «мученика» є слово «апостат», тобто той, що відрікся своєї віри в Ісуса Христа. І це протиставлення цих двох слів дає можливість нам зрозуміти, в якому стані є ми та наше суспільство. Ми є свідками Христа, які готові навіть віддати своє життя за Христа. Чи ми поступово ідемо в апостазію, відрікаємося Христа. Коли ми дивимося через таку призму, то можемо помітити, що в нашому суспільстві є більше апостатів, як мучеників, і сьогодні іде мова навіть про апостазію цілої Європи. Сьогодні це видно в Україні, де повстають відламки від Церкви, творячи секти, про що перестерігає єпископат греко-католицької і римо-католицької Церков. Мучениками, свідками можуть стати всі християни, незважаючи на вік та суспільне становище.
Другий складник сьогоднішнього свята - це парафія. Канонічне право (ККСЦ 279) окреслює парафію як визначену спільноту вірних, утвореною в сталий спосіб в єпархії, пастирська опіка над якою доручається парохові.
Парафія звичайно є територіальною, яка охоплює всіх вірних певної території, але Церква утворює також особові парафії з огляду на національність, мову, приналежність вірних до іншої Церкви свого права. Наша парафія не є територіальною, а особовою, персональною, тобто призначена для вірних греко-католиків, які проживають у римській Дієцезії. І вона поки що є єдиною в Італії, бо інші наші розкинуті 140 громад є тільки спільнотами наших вірних під опікою місцевих єпископів.
Останній Синод єпископів УГКЦ, що відбувся у вересні цього року, проголосив, що віднова нашої Церкви починається саме від парафії. Тому Синод єпископів створив програму «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом».
Складові живої парафії є:
• Провід, де священник, духовенство, монашество і миряни працюють разом, будуючи парафію як місце зустрічі з Христом.
• Літургія, де вірні моляться і зростають в Його благодаті.
• Катехизація, де вірні отримують знання про свою віру й Церкву.
• Койнонія, де вірні будують спільноту.
• Дияконія, де вірні йдуть за межі парафії служити іншим.
• Місійність, де вірні євангелізують інших, запрошуючи їх до життя в Христі.
Жива парафія буде привертати все ближче до Христа як тих, хто практикує свою віру регулярно, так і тих, хто робить це рідко або й зовсім не робить.
Ця «Жива парафія» збудована на східнохристиянській традиції, яка виражається у Літургії, богослов'я, духовності і дисципліні; це дозволяє бути справжнім даром не лише для себе, але й для всієї Церкви.
«Жива парафія» спрямована на особу як індивідуально, так і в рамках спільноти. Має сприяти практиці служіння потребуючих як всередині Церкви, так і поза церквою. Має бути доступною для всіх воцерковлених і не воцерковлених, перетворюючи парафію у живу процвітаючу спільноту через молитовне життя та різного роду програми. Має формувати спільноти не тільки для самих себе, але також, щоби наші спільноти були відкриті до інших східних і західних католиків, інших конфесій та релігій, а навіть для невіруючих, короткими словами: до всіх людей.
Такі складники і такі риси вже має наша парафія святих мучеників Сергія і Вакха, і певно ми всі — єпископ, священники та всі вірні — покликані працювати, щоб вона втішалася цими складниками та зростала не тільки кількісно, але й особливо якісно.
Отож, наші святі мученики Сергій і Вакх нас закликають, щоб, на їхній зразок, ми також ставали свідками (мучениками) своєї віри, будучи готовими навіть до найбільшого жесту любові і свідчення, що є віддання свого життя.
Саме таким свідченням життя віри в Ісуса Христа ми будемо будувати «Живу парафію» у слуханні Церкви, у служінні один одному, ідучи назустріч потребуючим людям, запрошуючи байдужих і невіруючих до участі у цій спасительній спільноті. Кожен парафіянин має бути місійним, тобто заохотити інших до віри в Ісуса Христа. А таких нагод ми маємо дуже багато, бо дуже малий відсоток наших людей належить до наших церковних спільнот.
Нехай Господь і Жировицька Богородиця допоможуть нам у свідченні нашої віри і в побудові «Живої парафії».
Рим
Українська парафія святих мучениікв Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці
30 жовтня 2011
