Помолившись в Мирній єктенії за церковну владу та людей, просимо далі в Бога милості для світської влади та народу, до якого належимо. Це прохання єктенії звучить так: «За Богом бережений народ наш, за правління і все військо Господу помолімся».
Найперше просимо Бога за народ, і про нього кажемо, що він є бережений Богом. Знаючи важку історію Українського народу, дехто може засумніватися, що саме цей народ є бережений Всевишнім, але насправді Бог чуває над нашим народом. Це яскраво видно найперше з того, що Господь дарував нашому народу благодать християнізації, а потім під час частих і великих періодів терпінь та поневолення зберіг Український народ при існуванні, не дав йому заникнути, попри довголітню розділеність між чужими народами.
Попросивши в Літургії милості для всього свого народу, просимо Бога далі конкретніше за владу, яка здійснює керівництво в державі, та військо, яке стоїть на сторожі державності. Молитися за владу навчав ще св. апостол Павло, кажучи: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю (1 Тм 2, 1-2). В іншому місці апостол велить: «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом» (Рм 13, 1). Такі формулювання апостола Павла можуть викликати здивування, якщо не обурення, адже знаємо з історії та подекуди з власного досвіду, що влада буває безбожницькою та жорстокою до народу, тож як може бути від Бога, і як це, що ми повинні їй у всьому коритися? Насправді верховний апостол, сказавши про «владу від Бога», пояснює далі, що таке «влада», і саме в цьому контексті слід розуміти його слова про покору владі. Він каже так: «Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло» (Рм 13, 3-4). Бачимо, отже, що апостол має на увазі під «владою» не тих, які просто мають керівні посади в суспільстві, а тих, хто пильнує громадський порядок, хвалячи доброчинців та караючи злочинців. І ми власне покликані молитися за всіх, хто забезпечує належний порядок у народі, щоб завдяки їхньому служінню ми могли «тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю».
В кінці молимося за військо свого народу. Як і влада, військо покликане забезпечувати порядок у народі, але на відміну від влади, яка займається внутрішнім порядком, військо захищає народ від зовнішніх ворогів. Багато кому може видаватися, що християнські держави взагалі не мали б мати війська, так як війна завжди пов’язана з людським кровопролиттям, і тому краще не відстоювати свободу свого народу, ніж вбивати ворогів. Однак такий спосіб думання не зовсім відповідає біблійній логіці щодо військової служби, яку знаходимо чи то в Старому, чи то в Новому Завітах. Зокрема, у Новому Завіті, коли вояки питали св. Йоана Хрестителя, що їм робити, то Предтеча не відповів їм покинути службу, але повелів нікому кривди не чинити, фальшиво не доносити і вдовольнятися своєю платнею (пор. Лк 3, 14), тобто повелів їм не бути жорстокими (війна не оправдовує жорстокість), не поводитися корисливо, мстиво та грошолюбно. Любов до свого народу оправдовує війну, але її ніяким чином не оправдовує ненависть до ворогів. Іншими словами, можна воювати, обороняючи свій народ, але не можна воювати просто з ненависті до ворогів, не маючи надії зберегти свободу свого народу.
Підсумовуючи розгляд молитовного прохання за народ, його владу та військо, варто підкреслити, що Свята Літургія заохочує нас любити свою земну Батьківщину, своїх співвітчизників, усіх, хто дбає про добробут рідного народу, захищаючи його від внутрішніх чи зовнішніх загроз.
Марія Ярема
