Свій сучасний вигляд фасад української святині в Римі набув під час реконструкції 1969–1975 років. На площині фронтону храму в 1975 році з’явився вирізьблений з мармуру патріарший герб Йосифа Сліпого (17 лютого 1892 року – 7 вересня 1984 року), на якому зображено патріарший хрест, митру, архиєрейський жезл та Богородицю з піднятими в молитві руками (Оранту) із написом латиною «Per aspera ad astra» («Через терни до зірок»). А на фризі під ним – латинський напис, який українською звучить так: «Повернув власність храму і двора та відновив Йосиф кардинал Сліпий І, 1969–1973».

Того ж 1975 року ніші фасаду прикрасили чотирма мармуровими статуями високих церковних достойників, які відіграли важливу роль у тому, що ця святиня належить Українській Церкві. Праворуч угорі вміщена фігура папи Урбана VIII, який подарував цю посілість українському народу. А ліворуч угорі – мармурова фігура його брата, кардинала Антоніо Барберіні, який був великим меценатом і придбав та спорудив будівлі навколо храму для потреб прокураторів Київського митрополита, якими тоді були ченці-василіани. На нижньому ярусі, ліворуч, розташована статуя митрополита Йосифа Велямина Рутського, який наполегливо старався набути цю посілість у Римі для потреб Русько-Української З’єдиненої Церкви, а праворуч – патріарха Йосифа Сліпого, який повернув і відновив цю важливу пам’ятку присутності Української Церкви в Римі.
Автором мармурових скульптур є італійський скульптор Уґо Маццеї.

   Після звільнення із сибірського ГУЛАГу і приїзду до Рима в 1963 році митрополит Йосиф Сліпий відразу взявся за справу повернення церковного комплексу та його відновлення. Із 1970 року храм і прилеглі будівлі знову стали власністю Української Греко-Католицької Церкви.

У 1970-х роках були проведені археологічні дослідження крипти храму. Їх результати доводять, що це не просто підземне приміщення, утворене під час будівництва церкви. Фахівці стверджують, що храм зведено на залишках будівлі ІІ століття до Христа і що це міг бути мистецьки оздоблений палац одного з давньоримських вельмож.

   8 вересня 1970 року завдяки старанням патріарха Йосифа кардинал Анжело Делл’Аква (9 грудня 1903 року – 27 серпня 1972 року), вікарій папи для єпархії міста Рима, декретом «Pastoris vigilantis» («Пастир, що чуває») утворив персональну парафію для українців католиків візантійського обряду, «щоб Христові вірні, які походять з українського народу і проживають в різних куточках Рима, духовно єдналися і отримували належну опіку».