В’язниця земних сподівань і покликання до небесного життя
[…]
[З 7 по 28 жовтня 2012 року] в Католицькій Церкві проходив […] черговий Папський Синод Єпископів, який був зібрав представників Католицької Церкви з усього світу, з усіх континентів: Північної та Південної Америки, Австралії, Африки, Азії та Європи. Слухаючи своїх співбратів у єпископстві про те, як живуть сьогодні люди на різних кінцях земної кулі, у мене створився образ сучасної людини як в’язня – в’язня, горизонти, бажання і мислення якого обмежуються лише цим матеріальним, видимим світом. Людина навіть у багатих країнах намагається здобути щастя і найкраще життя собі тут, на землі, бо не бачить, не вірить, не сподівається ні на що після смерті. І в цієї людини, в того в’язня, щоразу більше зростає несмак, дискомфорт і страх – усе те, що притаманне особі, яка не бачить нічого поза межами того, у що її зв’язала власна уява і власна воля в цьому видимому світі.
Сьогодні, у свято Архистратига Михаїла і собору всіх небесних безплотних сил, Христова Церква наче намагається визволити сучасну людину з в’язниці, яку вона сама собі зробила. Нині духовний погляд Церкви скерований у духовний, невидимий світ – той світ, для якого ми були сотворені на образ і подобу Божу, той світ, який є частиною Божого творіння, до якого справді нас скеровує сама наша людська істота. Ми не можемо змиритися з тим, що будемо жити тільки до смерті. Людина покликана до духовного, вічного, Божого життя!
У Традиції Церкви культ ангелів набув особливої важливості тоді, коли людина почула про вічного Бога, Який запрошує її до життя в Ньому і в цьому житті сповнює всі бажання її серця. Є три ангели, три архангели, яким Церква призначила окремий культ: Михаїл, Рафаїл і Гавриїл. І що Церква хоче цим нам сказати? Найперше те, що протягом земного життя ми невпинно ведемо боротьбу зі злом. Полем битви є те місце, де в людини народжуються її думки, бажання, де вона вирішує, як будувати своє особисте і суспільне життя, в якому вона хоче існувати. Цим місцем Божественне Писання називає людське серце. І тому архангел Михаїл, ім’я якого означає «Хто, як Бог» (Міх А Ел), нам сьогодні каже, що перемогти зло може лише той, хто з’єднаний із Богом. Бо хто, як Бог, може це зло знищити? У своєму внутрішньому, особистому, духовному житті, а відтак у бажаннях, вчинках, сімейному та громадському житті лише в Бозі і з Богом є наша перемога над злом. Це нам каже сьогодні начальник небесного війська – архистратиг Михаїл.
Архангел Рафаїл каже нам ще щось глибше. Справді, єпископи на Папському Синоді казали, що сучасна людина почувається зраненою – зраненою у своїй гідності, у своїх можливостях будувати своє життя так, як би їй хотілося. Ім’я Рафаїл означає «Бог зцілює» (Раф А Ел). Тільки Господь Бог є джерелом повноцінного, повного, а отже, щасливого життя людини. Господь і сьогодні через своїх посланців, цих небесних духів, хоче принести зцілення нашому серцю. Про Рафаїла ми знаємо з книги Товита. Він зцілив наречену Товії від такого духа, який вбивав її чоловіків: сімох убив. Архангел зробив цю жінку здатною до щасливого подружжя. А відтак оздоровив від сліпоти батька Товії, відкрив йому очі і чоловік почав бачити не лише видимий, а й невидимий світ. Таке зцілення хоче нам у цьому святі подати цей небесний служитель.
А Гавриїл відомий як перший євангелист, благовісник, що приніс Діві Марії звістку про воплочення Божого Сина, сказавши такі слова: «Дух Святий зійде на тебе і сила Вишнього осінить тебе», тому що Гавриїл означає «Сила Божа» (Ґебер Ел). Він говорив не порожні слова, а звіщав те, що відбувалося. Бо коли він це казав, Дух Святий сходив на Богородицю і сила Вишнього Її наповнювала. Це був час воплочення Божого Сина. І той ангел нас запевняє, що лише Ісус Христос, Який входить у в’язницю сучасної людини, може ту в’язницю зруйнувати. Лише в нашому Спасителеві є справжня свобода, яка розширює горизонти, розуміння і бачення людини. Лише в Ньому ми справді можемо бути щасливі й здобути те, над чим смерть немає влади. У Ньому подається нам вічне життя.
У богослужбових текстах про монаше життя ми читаємо про те, що це життя є рівноангельське. Чому рівноангельське? Не тому, що той, хто ступає на чернечу дорогу, хоче заперечити свою людську істоту, стати безтілесним духом. Цілком ні. А тому, що спосіб існування небесних чинів – це спосіб цілковитого скерування всієї своєї істоти, розуму і волі тільки в одному напрямку – до Господа Бога. І той єдиний напрямок, з грецького «монос», робить богопосвячену людину монахом чи монахинею.
[…]
… Святий Василій Великий у своїй Літургії нараховує аж дев’ять ангельських чинів (скільки їх – знає лише Господь Бог!) і вони всі є на нашому боці. Вдивляючись сьогодні духовними очима в цей видимий світ, визволяймося з темниці лише земного сподівання, і тоді сповнимося вірою, надією та любов’ю, яка дасть нам силу його успішно перевершити і колись зустрітися так чисельно, як ми сьогодні є, разом у небесних світлицях нашого Небесного Отця. Нехай Мати Божа Неустанної Помочі […] вказує нам дорогу до свого Сина, буде нашою вчителькою, помічницею і заступницею сьогодні, завжди і на віки вічні!
З проповіді Блаженнішого Святослава на свято Архистратига Михаїла з нагоди початку святкування сторіччя служіння отців редемптористів в Україні (21.11.2012, храм Святого священномученика Йосафата у м. Львові). Відеозапис.
