Проповідуючи під час Святої Меси з нагоди Ювілею синодальних команд і органів участі, Папа Лев XIV вказав на те, що вони є образом Церкви, яка «живе в сопричасті». З цього випливає заклик, щоб у слуханні Святого Духа, у братерстві та щирості, допомогти всім збагнути, що «в Церкві, понад будь-які відмінності, ми покликані разом прямувати вперед у пошуках Бога».

«Нехай же Господь дарує нам цю благодать: бути вкоріненими в Божій любові, щоб жити в сопричасті між собою. І бути, як Церква, свідками єдності та любові», — побажав Папа Лев XIV, підсумовуючи свою проповідь, яку він виголосив під час Святої Меси в базиліці Святого Петра у Ватикані в неділю, 26 жовтня 2025 року. Євхаристійне богослужіння було приурочене до Ювілею синодальних команд і органів участі. За словами проповідника, відзначення цього Ювілею є заохоченням «споглядати й наново відкрити таїнство Церкви, яка не є просто релігійною організацією, ані не ототожнюється з ієрархією чи її структурами», а, як нагадував Другий Ватиканський Собор, «є видимим знаком єдності між Богом і людством, його задуму об’єднати нас в одній сім’ї братів і сестер, зробити з нас свій народ».

Головний закон

Роздумуючи над таїнством церковного сопричастя, джерелом якого і хранителем є Святий Дух, Наступник святого Петра вказав на те, що синодальні команди й органи участі є вираженням того, що стосунки в Церкві не відповідають логіці влади, а любові. «Найвищим правилом у Церкві є любов: ніхто не покликаний керувати, всі покликані служити; ніхто не повинен нав’язувати свої ідеї, всі ми повинні слухати один одного; ніхто не виключений, всі ми покликані брати участь; ніхто не володіє повнотою істини, всі ми повинні смиренно шукати її, і шукати її разом», — мовив проповідник, наголошуючи на тому, що оте «разом» виражає «покликання в Церкві до сопричастя».

Йти тією самою дорогою і йти разом

Переходячи до роздумів над прочитаним на літургії євангельським уривком, який розповів притчу про митаря і фарисея, проповідник зазначив, що на перший погляд може здаватися, що обоє «йдуть разом», прямують до храму на молитву, але насправді «вони розділені, між ними нема жодного спілкування». Обоє пройшли тією самою дорогою, обоє перебувають у храмі, обоє моляться до Отця, але «не бувши братами, нічого не поділяючи».

За словами Папи, це в першу чергу залежить від фарисея, молитва якого тільки здається зверненою до Бога, а насправді є дзеркалом, щоб оглядати та виправдовувати себе самого. «Він одержимий своїм „я“, настільки, що обертається навколо себе самого, не маючи стосунків ні з Богом, ні з іншими», — сказав Святіший Отець, додаючи, що подібне може трапитися й у християнській спільноті: «Це стається, коли „я“ переважає над „ми“, породжуючи індивідуалізм, який заважає справжнім і братерським стосункам; коли переконання, що ти кращий за інших, як це робить фарисей з митарем, породжує розбрат і перетворює спільноту на місце, де судять і виключають; коли свою посаду використовують для того, щоб панувати та заповнювати собою простір», — сказав Лев XIV, запрошуючи, натомість, скерувати погляд на митаря, наслідуючи в Церкві його покору, визнаючи, що «ми потребуємо Бога і потребуємо ближніх», вправляючись у взаємній любові, взаємному слуханні, в «радості спільного прямування вперед».

Істиною не володіємо, а шукаємо разом

Як зауважив Святіший Отець, синодальні команди та органи участі є образом Церкви, яка «живе в сопричасті». З цього випливає заклик, щоб у слуханні Святого Духа, у братерстві та щирості, допомогти всім збагнути, що «в Церкві, понад будь-які відмінності, ми покликані разом прямувати вперед у пошуках Бога, щоб зодягнутися у Христові почуття». Це, за словами Наступника святого Петра, допоможе «з упованням і новим духом» долати напруження, що існують в житті Церкви: між єдністю та розмаїттям, між традицією та новизною, владою та участю, щоб завдяки співдії зі Святим Духом вони не перетворилися в ідеології чи поляризацію. «Не йдеться про те, щоб вирішувати їх, зводячи одну до іншої, а про те, щоб дозволити Святому Духу зробити їх плідними, щоб вони були гармонізовані та спрямовані до спільного розпізнання», — сказав Лев XIV, нагадуючи, що «бути синодальною Церквою означає визнати, що ми не володіємо істиною, а шукаємо її разом».

«Мої дорогі, ми повинні мріяти і будувати смиренну Церкву. Церкву, яка не стоїть випростано, як фарисей, тріумфуючи і пишаючись собою, а схиляється, щоб омити ноги людству; Церкву, яка не судить, як фарисей судить митаря, а стає гостинним місцем для всіх і кожного; Церкву, яка не закривається в собі, але перебуває у слуханні Бога, щоб вміти так само слухати всіх», — закликав Папа.

Апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах у своєму черговому духовному роздумі зі серії «Дорогою Надії» звернув увагу на постать старозавітного Йосифа як приклад людини, яка вміє перетворювати страждання на джерело надії. У посланні архиєрей наголосив, що навіть посеред зради, болю й несправедливості Бог залишається поруч зі Своїми дітьми, провадячи їх до спасіння. Владика закликав вірних наслідувати довіру Йосифа та вчитися «перетворювати біль на любов», як це робили учасники католицької спільноти Фоколярів у часи Другої світової війни.

Історія старозавітного Йосифа належить до тих, які не залишають байдужими нікого — як через свою драматургію, так і через неочікуване завершення. Улюблений батьком, але через заздрість зненавиджений власними братами, зраджений ними й проданий ізмаїльтянам (Бут. 37), згодом — несправедливо оскаржений та ув’язнений у Єгипті на тривалий час, він, попри все, залишається непохитним у своїй довірі до Бога (Бут. 39).

І Бог починає виявляти Свій таємний задум щодо Йосифа: звільнений із в’язниці, він стає другою особою в Єгипті та, завдяки своїй мудрості й відкритості до Бога, стає знаряддям порятунку не лише єгипетського народу, але й своєї власної родини — зокрема братів, які завдали йому стільки лиха.

Праведний Йосиф, хоч зазнав багато кривди, несправедливості та страждань, не дозволив, щоби його серце отруїли ненависть, помста чи озлоблення. Завдяки моральній стійкості й довірі до Всевишнього, він зробив місце у своєму серці й житті для Бога. Недаремно біблійний автор кілька разів у контексті його випробувань і бід зауважує: «Господь був з ним» (пор. Бут. 39, 3.21.23).

Саме Господь вивів Йосифа з темряви в’язниці й дав йому силу перемогти зло, якого він зазнав, і перемінити його на джерело надії та нового початку.

Просвітлений Божою мудрістю і скріплений Його благодаттю, праведний Йосиф промовляє до своїх засоромлених і розкаяних братів слова, які зворушують до глибини душі: «Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог» (Бут. 45, 7–8).

Історія праведного Йосифа, як і християнський досвід упродовж віків, ясно свідчить: Бог може перетворити навіть найбільш огидні злочини на джерело спасіння й надії, а утиски та випробування стають нагодою для Божих людей виявити глибину своєї віри та силу Його любові, якою сповнені їхні серця.

Саме так діяли учасники італійської католицької спільноти Фоколярів, які посеред лихоліть Другої світової війни вирішили не дати себе паралізувати страхові, а почали допомагати іншим, керуючись принципом: «Trasformare il dolore in amore» — «Перетворити біль на любов».

У світлі досвіду старозавітних і новозавітних праведників, а також численних сучасників, просімо про ласку беззастережної довіри Богові — навіть у найбільш драматичних обставинах нашого життя, — щоби стати для інших знаком і знаряддям надії та спасіння.

Молитва

Ділячись з учасниками загальної аудієнціями думками про подію арешту Ісуса в Оливному саді, Папа Лев XIV звернув увагу на важливість вільного дарування свого життя з любові, яке робить його плідним, бо є відповіддю на Божу любов.

Надія, яка випливає з нашої віри, полягає в тому, що наші гріхи та зволікання не заважають Богові прощати нам і повертати нам прагнення відновити слідування за Ним, щоб зробити нас здатними дарувати життя іншим. Так Папа Лев XIV підсумував свої роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 27 серпня 2025 року, відбулася в залі Павла VI у Ватикані. Святіший Отець коментував арешт Ісуса, який відбувся в Оливному саді.

Не жертва арешту, а автор дару

Зупинившись на тому, як цю сцену описав святий євангелист Іван, Наступник святого Петра зазначив, що він представляє Ісуса не як наляканого чоловіка, який ховається, а як вільну людину, яка виступає вперед і бере слово, відверто виходячи назустріч можливості «показати світло найбільшої любові». «Ісус же, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: „Кого шукаєте?“», — читаємо в Євангелії.

«Ісус знає. Проте Він вирішує не відступати. Він віддає себе. Не через слабкість, а через любов. Любов настільки повну, настільки зрілу, що не боїться відторгнення. Ісуса не захоплюють: Він дозволяє Себе схопити. Він не є жертвою арешту, а автором дару. У цьому жесті втілюється надія на спасіння для нашого людства: знати, що навіть у найтемнішу годину можна залишатися вільним, щоб любити до кінця», — сказав лев XIV.

Дароване життя неможливо відібрати

Коли Ісус відповів солдатам «ось я», вони впали на землю. Папа пояснив, що в Біблії ці слова є посиланням на ім’я Бога. Таким чином, Ісус показує, що «Божа присутність виявляється саме там, де людськість переживає несправедливість, страх, самотність». Саме тоді «справжнє світло готове сяяти», не боячись, що темрява його поглине. «Посеред ночі, коли здається, що все валиться, Ісус показує, що християнська надія — це не втеча, а рішення. Таке ставлення є плодом глибокої молитви, в якій не просиш Бога вберегти від страждань, а просиш сили витримати в любові, усвідомлюючи, що життя, добровільно пожертвуване заради любові, ніхто не може відібрати», — мовив Святіший Отець, звернувши увагу на те, що в момент свого арешту Ісус думає не про власний порятунок, а просить, щоб Його друзів відпустили вільними. І це, за його словами, показує, що ця жертва є «справжнім актом любові».

Розпізнати зародок нового життя

Як зауважив Папа, Ісус кожен день свого життя проживав як приготування до цього моменту. Тож коли він настав, має сили не шукати шляхи втечі. Його серце знає, що «втратити життя заради любові — це не поразка», цей жест «містить таємничу плідність», як зерно, яке, впавши в землю, вмирає, щоб принести плід. «Також і Ісус відчуває тривогу перед шляхом, який, здається, веде лише до смерті і кінця. Але Він також переконаний, що лише життя, втрачене заради любові, врешті-решт віднаходиться. У цьому полягає справжня надія: не в тому, щоб намагатися уникнути болю, а в тому, щоб вірити, що навіть у самому серці найнесправедливіших страждань ховається зародок нового життя», — підкреслив Лев XIV, додаючи, що наша поведінка часто є інакшою, ми захищаємо свої проекти та гарантії, й не помічаємо, «що залишаємося самотніми». Водночас, логіка Євангелія інша: «лише те, що дарується, розквітає, лише та любов, яка стає безкорисливою, може повернути довіру туди, де здається, що все втрачене».

Щодня обирати любити

Врешті, Папа звернув увагу на розповідь, яку подає святий Марко, розповідаючи про одного юнака, який під час арешту Ісуса втік нагий. За словами Святішого Отця, також і під час наших спроб іти за Ісусом трапляються моменти, які застають нас зненацька, й ми залишаємося обдертими з наших гарантій. І в такі хвилини можемо відчувати спокусу залишити дорогу Євангелія, «бо любов здається нам неможливою подорожжю». Однак, наприкінці Євангелії знову юнак, але цього разу вже не нагий, а в білій одежі, звістить жінкам про воскресіння.

«У цьому полягає надія нашої віри: наші гріхи та вагання не заважають Богові прощати нам і повертати нам прагнення відновити наше слідування за Ним, щоб ми ставали здатними дарувати життя іншим», — сказав Лев XIV, заохочуючи слухачів вручати себе добрій волі Небесного Отця, «щоб наше життя ставало відповіддю на отримане добро». «У житті не потрібно все контролювати. Достатньо щодня обирати любити в свободі», — підсумував він, додаючи, що надія полягає в тому, щоб знати, що навіть серед пітьми випробувань Божа любов підтримує нас і причиняється до дозрівання плоду вічного життя.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ: https://salo.li/88f149C

Очільники Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE) та Конференції Європейських Церков (CEC) опублікували спільну заяву, в якій закликають християн Європи долучитися до різних заходів, що організовуються в рамках екуменічної ініціативи «Пора створіння».

«Шукати миру з творінням — це не абстрактний ідеал, а щоденне зобов’язання, заклик жити так, щоб шанувати Подателя життя», — читаємо у спільному зверненні за підписом Голови Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE) Вільнюського католицького архиєпископа Ґінтараса Ґрушаса та Голови Конференції Європейських Церков (CEC) Тіатейрського православного митрополита Микити з нагоди «Пори створіння» — щорічної екуменічної ініціативи, що триває від 1 вересня до 4 жовтня.

День молитви за створіння, що відзначається 1 вересня, був започаткований Константинопольським Патріархом Димитрієм І у 1989 році. З часом, ця ініціатива, до якої долучилися представники інших християнських конфесій, переросла в місяць молитви за створіння, що завершується 4 жовтня — в день літургійного спомину святого Франциска з Ассізі в Католицькій Церкві. У 2015 році папа Франциск встановив у Католицькій Церкві 1 вересня Всесвітній день молитви в наміренні дбання про сотворений світ.

Відновити «сад миру»

«Мир зі створінням», — такий заголовок має вже традиційне спільне звернення очільників згуртувань, які об’єднують християн європейського континенту, тобто, ради католицьких єпископатів і конференції, яка зібрала представників православних, протестантських і старокатолицьких конфесій. У посланні архиєпископи Ґінтарас Ґрушас і Микита Тіатейрський роздумують над баченням пророка Ісаї, який писав про «сад миру», та закликають громади до поміркованого стилю життя, шануючи дари створіння та відкидаючи експлуатацію людей і природних ресурсів. Вони визнають, що сьогоднішній світ «важко вважати садом миру», однак, разом з пророком вони висловлюють переконання в тому, що повернення до стилю життя, вкоріненого в довірі до Бога та побожності може стати альтернативою катастрофі.

Час молитви та навернення

Спільна заява пов’язує заклик усіх Церков до оберігання створіння з майбутньою Конференцією ООН з питань зміни клімату COP30 у Белемі, Бразилія. Підписанти висловлюють надію, що світові лідери поставлять потреби бідних і вразливих у центр дій щодо клімату і розглядатимуть кліматичну кризу як можливість переформатувати міжнародні стосунки в бік спільного блага. За їхніми словами, «Пора створіння» — це час молитви, навернення та заступництва, молитви про те, щоб «наш спосіб життя відображав те, у що ми віримо і що сповідуємо: „Небеса розповідають про славу Божу, творіння Його рук проголошує твердь“ (Пс 19, 2)».

У заяві також підкреслюється, що тема «Мир із творінням» відповідає оновленій Екуменічній хартії, підписання якої заплановано до кінця року, посилюючи єдність християн і зобов’язуючись дбати про створіння в усій Європі. У той час як християнські громади приєднуються до цього заклику, CCEE та CEC закликають усіх віруючих долучитися до захисту нашого спільного дому та сприяти справедливому та сталому майбутньому.

У своїх роздумах перед проказуванням молитви «Ангел Господній» Папа Лев XIV поділився думками про те, що добро не завжди знаходить позитивну відповідь у світу, бо може заважати тим, хто не приймає його красу. Однак, Ісус заохочує залишатися вірними істині в любові.

Місія Ісуса, а також Його послідовників, не вистелена пелюстками, але є «знаком протиріччя». На це, як зазначив Папа Лев XIV, вказують слова Ісуса, записані в 12-й главі Євангелії від Луки, коли Він говорить про те, що прийшов кинути вогонь на землю.

Несприйняття послання любові

Промовляючи до кількох тисяч паломників, які в неділю, 17 серпня 2025 року, зібралися опівдні на молитву «Ангел Господній» на площі Свободи в Кастель-Ґандольфо, розташованій перед Апостольським палацом літньої папської резиденції, Святіший Отець підкреслив, що цими словами Господь передвіщає те, що Йому доведеться пережити в Єрусалимі. Там його заарештують, ображатимуть, битимуть, розіпнуть. Його послання, «хоч і говорить про любов і справедливість», буде відкинуте, а провідники народу «з жорстокістю реагуватимуть на Його проповідь». «Зрештою, багато спільнот, до яких звертався євангелист Лука у своїх писаннях, переживали такий же досвід, — пояснив Папа. — Це були, як розповідають нам Діяння Апостолів, мирні громади, які, попри свої обмеження, старалися якнайкраще втілювати в життя Вчителеве послання любові. Проте вони зазнавали переслідувань».

Все це, як зазначив Святіший Отець, нагадує нам про те, що добро не завжди зустрічає позитивну відповідь, ба більше, саме через те, що «його краса заважає» тим, хто його не приймає, той, хто його чинить, «натикається на жорстку опозицію». «Діяти в правді коштує, тому що в світі є ті, хто обирає брехню, і тому що диявол, користуючись цим, часто намагається перешкоджати діянням добрих», — мовив Лев XIV.

За прикладом мучеників

Ісус же, за словами Папи, заохочує нас, не піддаватися, з Його допомогою, цій ментальності, але й далі діяти для добра, нашого та всіх. «Він закликає нас не відповідати на сваволю помстою, а залишатися вірними істині в любові. Мученики дають цьому свідчення, проливаючи кров за віру, але і ми, за інших обставин і у відмінний спосіб, можемо їх наслідувати», — сказав Святіший Отець, наводячи як приклад ціну зусиль добрих батьків, які хочуть добре виховати своїх дітей: раніше чи пізніше вони мусітимуть зуміти сказати «ні», зробити зауваження, а це викликатиме страждання. Це ж, за його словами, стосується вчителя, духовної особи, політика, «що постановляють чесно сповнити свою місію», як і кожного, хто «старається послідовно, згідно з євангельським вченням, виконувати свої обов’язки». «Разом просімо Марію, Царицю мучеників, щоб допомагала нам бути за будь-яких обставин вірними та сміливими свідками Її Сина, та підтримувати братів і сестер, які сьогодні через віру зазнають страждань», — закликав Лев XIV, розпочавши проказування молитви «Ангел Господній».

Виступаючи перед учасниками весняної пленарної зустрічі Комісії Єпископатів Європейського Союзу, Державний Секретар Святого Престолу поділився деякими думками про виклики, які стоять перед континентом, згадуючи, серед іншого, про російську агресію проти України та її наслідки, необхідність захищати релігійну свободу та вести діалог з усіма задля спільного блага.

«Нашим обов'язком є бути поруч з українським народом, який зазнав несправедливої агресії, допомагати йому відповідно до можливостей кожного, а також закликати воюючі сторони і всю міжнародну спільноту докласти зусиль для досягнення швидкого і справедливого врегулювання», – наголосив кардинал Пʼєтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, промовляючи до учасників пленарної зустрічі Комісії Єпископатів Європейського Союзу (COMECE), яка від 26 до 28 березня 2025 р. відбувається у італійському містечку Немі поблизу Риму на тему «Перспективи для Європейського Союзу в контексті нової каденції керівництва та в контексті поточних геополітичних змін». Делегати від католицьких єпископатів, які діють у країнах-членах ЄС, роздумують над необхідністю відновлення внутрішньої єдності Європи та над її бажанням бути глобальним гравцем на підтримку миру.

Боротися за справедливий і тривалий мир для України
Вітаючи учасників зустрічі, Державний Секретар Святого Престолу окремо згадав про владику Степана Суса та о. Вʼячеслава Гриненевича, SAC, які представляли католицькі Церкви з України. «Після виразного прохання Блаженнішого Святослава Шевчука, висловленого під час попередньої пленарної асамблеї, Католицька Церква з України відтепер представлена в якості спостерігача на пленарних асамблеях, і я радий їхній присутності тут сьогодні», – сказав він.

Говорячи про виклики, які стоять перед Церквою в країнах Європейського Союзу, кардинал Паролін не міг не згадати про те, що вже понад три роки в Європі триває «кривава війна, спричинена вторгненням в Україну Росії, яка пожинає тисячі загиблих і поранених та змусила величезну кількість людей до втечі, шукаючи притулку в країнах ЄС». «Святий Престол, як також COMECE, – нагадав він, – неодноразово чітко висловлювалися щодо цього конфлікту, закликаючи покласти край цій війні шляхом переговорів, до справедливого й тривалого миру, до пошани до міжнародного права й до спільних зусиль задля відбудови цієї мученицької країни».

Захист релігійної свободи
Представляючи різні сфери співпраці між Святим Престолом і комісією, кардинал Паролін згадав про справу застосування Загального регламенту захисту даних ЄС, зауваживши, що йдеться про делікатну тему, що зачіпає також питання релігійної свободи, зокрема, захисту метричних книг. «Одним з обов’язків єпископів, – зазначив він, – є саме захист свободи Церкви, що не суперечить, а в наші часи навіть є рівнозначним, захистові релігійної свободи загалом, роблячи внесок у будування Європи, яка, згідно з висловом Папи Франциска, буде “світською в здоровому сенсі, в якій Бог і Цезар розрізнені, але не протиставлені. Землею, відкритою на трансцендентність, де віруючий є вільним у тому, щоб відкрито сповідувати свою віру та пропонувати свою точку зору в суспільстві”».

Співпраця з інституціями
Згадуючи про минулорічні вибори до Європейського Парламенту і формування нових органів управління, а також про політичні зміни, що відбуваються в різних країнах, Державний Секретар Святого Престолу наголосив на тому, що єпископи повинні підтримувати «відкритий і щирий діалог з усіма політичними силами в світлі євангельського вчення». «Не може забракнути наших зусиль на захист життя від зачаття до природної смерті; на захист сім'ї, заснованої на подружжі між чоловіком і жінкою; на захист свободи батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань; на захист гідності кожної людини, особливо найбільш уразливої: молоді, людей похилого віку, безробітних, іммігрантів і шукачів притулку», – наголосив кардинал Паролін, підкреслюючи необхідність вести діалог і співпрацювати з усіма на підтримку спільного блага, «шануючи також законну автономність політичної сфери».

Новий трансатлантичний контекст
Ще одним викликом, який стоїть перед континентом, Державний Секретар Святого Престолу назвав розуміння його політичної ролі в світі, який постійно та швидко змінюється. Зокрема, підхід до зовнішньої політики з боку нової адміністрації США підважує трансатлантичні стосунки, що розвинулися після 1945 року. Він зауважив, що оновлена Європейська Комісія поставила серед своїх пріоритетів конкурентоздатність і захист. «Хочеться побажати, щоб нові трансатлантичні стосунки стали нагодою для більшого колективного усвідомлення ролі та відповідальності, яку Європа має у світі, не піддаючись оборонній логіці та логіці простого переозброєння, яка стає прологом до закритості та нових конфліктів. Для нас, християн, існує єдиний людський рід, і ми всі є братами і сестрами, як наполегливо нагадав нам Папа Франциск у своїй енцикліці Fratelli tutti, тому турбота про благо власної країни, про благо Європи не звільняє від необхідності думати про благо всього людства і трудитися задля цілісного розвитку всіх», – зазначив кардинал Пʼєтро Паролін.