«За плаваючих, подорожуючих (на землі і в повітрі), недужих, страждаючих, полонених, і за спасення їх Господу помолімся». Це прохання Мирної єктенії фактично є таким собі глобальним охопленням молитвою Церкви усіх тих, які перебувають в певних особливих обставинах – у подорожах водою, землею і повітрям або недугах, або різного роду стражданнях, або в полоні. Це прохання є водночас виявом віри, що все в остаточному рахунку залежить від Бога. Успіх плавання по морю чи подорожей землею та повітрям залежить не тільки чи не стільки від вмінь кермуючих кораблями чи управляючих кіньми, керуючих потягами чи літаками, але й від сил природи, якими управляє Бог. Успіх подолання недуги залежить не тільки і не стільки від вмінь лікаря та бажання хворого одужати, але й від сили організму подолати недугу, а цю силу дає Бог. Успіх подолання страждань також залежить не лише від людських зусиль, але й від благовоління Бога. Те ж стосується визволення полонених. Спасення дочасне та вічне нас, людей, завжди є Божою дією, якій ми запрошені співдіяти.
Якщо уникнення страждань в подорожах, у функціонуванні тіла та інших в остаточному рахунку залежить від Бога, то чому трапляються лиха навіть тоді, коли ми просимо, щоб їх не було – корабельні та дорожні аварії, авіакатастрофи, невиліковність хвороб, непереборність страждань, довге чи довічне перебування у полоні? І чи має сенс тоді наша молитва?
Відповіді на ці питання містяться у таїнственності страждання. Ми не знаємо, чому Бог допускає страждання, особливо невинне страждання, але точно знаємо, що страждання, яке допускає Бог, має сенс. Адже якби страждання не мало сенсу, Христос не страждав би. Господь міг нас спасти силою-силенною способів, але спас саме через страждання. Отже, у стражданні є якийсь глибочезний сенс, але який до кінця не знаємо і не розуміємо. Це зовсім не означає, що потрібно провокувати страждання чи не уникати їх, коли їх можна уникнути. Зовсім ні. Це лиш означає, що неуникненні страждання мають в собі сенс, а не є безсенсовними. Нам не обов’язково знати цей сенс, нам важливо знати, що Бог чуває над нами і над нашими стражданнями. Допуст Божий на наші страждання незрозумілий, але наша молитва до Бога за всіх, які в подорожах, недугах, полоні та й за всіх людей є конче потрібна, адже молитвою ми стягуємо благодать Божу на тих, за кого молимося. Не завжди можемо молитвою відвернути допуст Божий на страждання, але завжди можемо скріпити тих, хто страждає, випрошуючи для них благодаті мирно і якомога легше перенести життєві болісті.
Марія Ярема
