«Щоб ізбавитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господу помолімся» – це прохання Мирної єктенії продовжує тему попереднього. Якщо у попередньому прошенні ми молилися за тих людей, які вже перебувають у певних небезпеках чи болях – плаваючих, подорожуючих, недужих, страждаючих, полонених, то у цьому прошенні звертаємося до Бога, щоб нам уникнути страждання, а саме скорби, гніву й нужди.
Скорб або печаль є глибоким смутком. Смуток буває природним і буває пристрасним. Природний смуток є нормальним та виникає як реакція на якесь нещастя, наприклад, смерть когось з близьких. Природний смуток не тримає людину ціле життя, не руйнує її, навпаки. Смуток же як пристрасть є завжди руйнівним і завжди є гріхом. Пристрасний смуток не є природним, він позбавляє людину належної їй радості, сковує в невтішності, стає відчаєм. Ми просимо Бога ізбавити нас від усякої скорби-смутку: як від природної скорби, так і від смутку-пристрасті. Водночас це прохання не позбавляє нас довіри до Бога, адже довіряємо Йому, що якщо допускає нам природні скорби, значить вони для нас та інших людей корисні. Щодо смутку-пристрасті, то ніколи вона не є для нас корисною і ніколи не є допустом Божим. Смуток як пристрасть є наслідком гріховності людини. Якщо, наприклад, людина поклоняється іншій людині, тобто обожнює її, готова на все заради неї, то є ідолопоклонником (поклоняється творінню, а не Творцеві). Якщо смерть забирає обожнювану понад все людину, то такий ідолопоклонник потрапляє в пристрасть смутку. У цьому випадку пристрасть смутку – результат ідолопоклонництва. Кожна пристрасть гніздиться в гріховній волі людини.
Гнів також може бути природною реакцією і пристрастю. Гнів як природна реакція може наступити коли, наприклад, діється якась несправедливість. Гнів як пристрасть полонить людину, не дозволяє їй прощати, любити, милосердитись.
Нужда – це потреба. Знову ж таки є потреби природні – їсти і пити, спати і відпочивати тощо. І ми не просимо в Мирній єктенії, щоб нам бути визволеними від природних потреб. Ми просимо натомість, щоб нам ізбавитися від певних надзвичайних потреб: наприклад, щоб нам не мати потреби у допомозі інших людей в пересуванні чи споживанні їжі, щоб нам не мати потреби ховатися в підвалах, щоб вижити, і т.д.
Ми просимо Бога, щоб ізбавитися нам найперше від тих скорби, гніву й нужди, що є пристрастями у нас. Ми водночас довіряємо Богові, що усі природні смутки, почуття та потреби є корисними, хоч просимо Господа позбавити нас також і їх. І це нормально: не хотіти страждати. А водночас нормальним є приймати неуникненні страждання.
Марія Ярема
