У цій короткій публікації пропонуємо замислитися над зв’язком трьох свят: Різдва Христового, Богоявлення та Стрітення Господнього. Адже серед багатьох людей побутує думка, що після святкування Богоявлення Господньогоперіод свят вже завершено. Проте літургійно завершує різдвяний цикл саме празник Стрітення Господнього, у якому згадуємо, як на сороковий день після народження Ісуса приводять до храму для виконання законного припису.Однак як поєднуються ці празники і чому вони розташовані у «неправильному» хронологічному порядку?
На перший погляд було б логічно спершу святкуватипразник Стрітення. Адже у цьому святі ми згадуємо Дитя Ісуса, яке згідно юдейського закону, як кожного первородного сина, посвячують Господу й приносять за нього жертву викупу. Проте ми святкуємо цю подію вжепісля Богоявлення, де Христос на берегах Йордануявляється дорослим чоловіком. Різницю у віці підкреслено у текстах Чину Великого водосвяття: «Бо в попереднім празнику ми бачили Тебе младенцем, а в теперішнім совершенним Тебе бачимо».
Пошук відповіді на питання: чому ці свята в нашому календарі розташовані саме так, і який між ними зв’язок,розпочнемо із сторінок Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха». У параграфах 197-199 йдеться про різні етапи явлення Христа – від немовляти у Вифлеємі до дорослого Спасителя, явленого у Йордані. У роздумах над текстом Водосвяття наш Катехизм поєднує ці два свята:
У Різдві Бог-Слово «народився», а тепер «явився плоттю родові людському»; у Різдві «Сонце правди» зійшло, а тепер – «засяяло». Літургійна традиція Церкви називає свято Богоявлення також і Просвіченням. Стихири празника Богоявлення висвітлюють зв’язок між Різдвом і Йорданом: те, що звіщав ангел, звіщає тепер людям Хреститель; пролитою кров’ю немовлят став бездітним Вифлеєм – через освячені води хрещення став багатодітним Йордан; те, що зірка звістила у Вифлеємі мудрецям, тепер Сам Отець об’являє світові. (Христос – Наша Пасха, §198)
Ця єдність двох свят показує нам Христа як Світло, що приходить у світ, щоб перемогти темряву гріха і відкрити людям шлях до спасіння. Літургійна традиція називає свято Богоявлення також Просвіченням, а стихири празника висвітлюють взаємозв’язок Різдва та Йордану: ангельські звістки у Вифлеємі знаходять своє продовження у свідченні Йоана Хрестителя, зірка, що звістила про народження Спасителя, передбачає об’явлення Бога світу у Йордані, і через освячені води хрещення людство отримує духовне оновлення.
У західній традиції Богоявлення теж святкується 6 січня і символічно завершує різдвяний цикл. Цього дня традиційно згадується поклоніння волхвів, перше чудо в Кані Галилейській та хрещення Христа у Йордані. Поклоніння волхвів, хоча і описане лише у Євангелії від Матея, відображає явлення Христа всім народам світу і підкреслює, що Спаситель прийшов не лише для обраного народу, а для всього людства. З часом на Заході з’явилися імена трьох волхвів – Каспер, Мельхіор і Балтазар – і їхні реліквії, збережені у Кельнському соборі, стали важливим елементом традиції.
Цей зв’язок між Різдвом і Хрещенням, який ясно виражений у літургійних текстах, пов’язаний із тим, що до IV століття ці свята святкували в один день – 6 січня. Пізніше Різдво було перенесене на 25 грудня, тоді як Богоявлення залишилося 6 січня. Для деяких традицій, зокрема Вірменської Церкви, обидва свята й донині відзначаються одночасно. Саме в цьому історичному контексті формується і свято Стрітення Господнього, яке з’являється у християнському богослужінні приблизно в IV столітті. Оскільки Стрітення припадало на сороковий день після давнього свята Богоявлення, що поєднувало в собі події Різдва, поклоніння мудреців, весілля в Кані Галилейській та інші спасительні явлення Христа, воно природно увійшло до цього святкового кола. Недаремно давнє Богоявлення називали «святом світла», а Стрітення зберегло цей символізм, зокрема через мотив запалення світла, яке вказує на Христа – Світло світу.
Пошук відповіді на питання: чому ці свята в нашому календарі розташовані саме так, і який між ними зв’язок,розпочнемо із сторінок Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха». У параграфах 197-199 йдеться про різні етапи явлення Христа – від немовляти у Вифлеємі до дорослого Спасителя, явленого у Йордані. У роздумах над текстом Водосвяття наш Катехизм поєднує ці два свята:
У Різдві Бог-Слово «народився», а тепер «явився плоттю родові людському»; у Різдві «Сонце правди» зійшло, а тепер – «засяяло». Літургійна традиція Церкви називає свято Богоявлення також і Просвіченням. Стихири празника Богоявлення висвітлюють зв’язок між Різдвом і Йорданом: те, що звіщав ангел, звіщає тепер людям Хреститель; пролитою кров’ю немовлят став бездітним Вифлеєм – через освячені води хрещення став багатодітним Йордан; те, що зірка звістила у Вифлеємі мудрецям, тепер Сам Отець об’являє світові. (Христос – Наша Пасха, §198)
Ця єдність двох свят показує нам Христа як Світло, що приходить у світ, щоб перемогти темряву гріха і відкрити людям шлях до спасіння. Літургійна традиція називає свято Богоявлення також Просвіченням, а стихири празника висвітлюють взаємозв’язок Різдва та Йордану: ангельські звістки у Вифлеємі знаходять своє продовження у свідченні Йоана Хрестителя, зірка, що звістила про народження Спасителя, передбачає об’явлення Бога світу у Йордані, і через освячені води хрещення людство отримує духовне оновлення.
У західній традиції Богоявлення теж святкується 6 січня і символічно завершує різдвяний цикл. Цього дня традиційно згадується поклоніння волхвів, перше чудо в Кані Галилейській та хрещення Христа у Йордані. Поклоніння волхвів, хоча і описане лише у Євангелії від Матея, відображає явлення Христа всім народам світу і підкреслює, що Спаситель прийшов не лише для обраного народу, а для всього людства. З часом на Заході з’явилися імена трьох волхвів – Каспер, Мельхіор і Балтазар – і їхні реліквії, збережені у Кельнському соборі, стали важливим елементом традиції.
Цей зв’язок між Різдвом і Хрещенням, який ясно виражений у літургійних текстах, пов’язаний із тим, що до IV століття ці свята святкували в один день – 6 січня. Пізніше Різдво було перенесене на 25 грудня, тоді як Богоявлення залишилося 6 січня. Для деяких традицій, зокрема Вірменської Церкви, обидва свята й донині відзначаються одночасно. Саме в цьому історичному контексті формується і свято Стрітення Господнього, яке з’являється у християнському богослужінні приблизно в IV столітті. Оскільки Стрітення припадало на сороковий день після давнього свята Богоявлення, що поєднувало в собі події Різдва, поклоніння мудреців, весілля в Кані Галилейській та інші спасительні явлення Христа, воно природно увійшло до цього святкового кола. Недаремно давнє Богоявлення називали «святом світла», а Стрітення зберегло цей символізм, зокрема через мотив запалення світла, яке вказує на Христа – Світло світу.
Коли свято Стрітення входило до церковного календаря, окремого святкування Різдва і Богоявлення ще не існувало, бо ці події становили єдине свято Богоявлення – явлення Христа світові. Тому не виникало і хронологічнихнепорозумінь, які можемо зауважити ми сьогодні. Згодом, у процесі розвитку літургійної традиції, ці свята отримали окремі дати, проте їхній внутрішній зміст залишився спільним. У центрі кожного з них стоїть Христос – Той, Хто об’являється людству і просвічує світ світлом спасіння.
Через Різдво ми зустрічаємо Немовля, що народилося для нашого спасіння, через Богоявлення спостерігаємо Його як досконалого Чоловіка, що бере на Себе гріхи світу і проганяє темряву гріха, а Стрітення показує Його як Світло на просвіту народам. І важливо не те, як ці святарозташовані в календарі, а як ми їх переживаємо. Яке значення вони мають для нашого духовного життя?Кожного року ці святі події повертають нас до головного: Христос посеред нас, і щорічне святкування дає нам змогу знову долучитися до Його життя, Його дії в світі і нашого спасіння.
Історію свята Богоявлення у Західній Традиції взято із https://credo.pro/2022/01/309979" data-entity-type="MessageEntityTextUrl">https://credo.pro/2022/01/309979
Прес-служба парафії
