У неділю, 16 грудня 2012 року, Божественну Літургію в українській парафії в Римі звершив та виголосив проповідь Преосвященний Владика Даниїл (Козлинський), Апостольський адміністратор єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Аргентині. Святу Літургію з Владикою Даниїлом співслужив о. Іван Стефурак, секретар Апостольського візитатора в Італії. У цю неділю, двадцять восьму по Зісланні Святого Духа, читалося Євангеліє від Луки про гостей запрошених на весілля (див. Лк 14,16-24). Нижче подаємо текст проповіді, виголошеної Владикою Даниїлом під час Святої Літургії.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!
Далеко в Аргентині є наша українська єпархія, де є також наші люди. Це стара еміграція, де зараз маємо приблизно 50 тисяч, а може і більше, наших 
вірних. Це наші люди, ми з ними працюємо, хоч вже і не всі говорять по-українськи, бо вже більше як 120 років вони в Аргентині. Однак не зважаючи на це, практикуємо віру у нашому обряді і це найважніше. Хоч вони говорять і співають по-іспанськи, але це та сама Літургія, той самий обряд і та сама віра. Це нас єднає.
Я хотів вас нині привітати і подякувати за вашу присутність, бо ми є зібрані на молитву, щоб спільно прославляти Бога. Коли приходимо у церкву молитися, завжди приносимо із собою різні проблеми, адже ми всі маємо різні потреби. Коли молимось, виглядає, що наша молитва не має сили, що ми самі… але ми не самі, бо як каже Ісус, що «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт 18,20). Ми спільно молимося. І коли ми разом кличемо до Господа, він вислуховує нас, хоч можливо, ми дуже слабкі у молитовній практиці. Тому, так важливо, приходити на Службу Божу, щоб запалюватися любов’ю до нашого Творця й випрошувати необхідних дарів для себе, для рідних, для своєї громади, представляти Богу потреби усього світу.
У сьогоднішній Євангелії ми почули притчу про запрошених на велику вечерю, на котру запросив один багатий пан багатьох гостей. Він запросив людей заможних, бо з самої розповіді дізнаємося, що запрошені купили поле, волів, але були там, мабуть також, менш знатні та багаті. Однак запрошені не прийняли запрошення...
Тоді господар просив інших на вечерю, хто тільки попадався слугам під руки. Пан посилав слуг до запрошених під час вечері, щоб гості не чекали, рахувався з їхнім часом, вони були вже попереджені перед тим, але пообіцявши, не прийшли. Господар з такої поведінки гостей розгнівався, це образило його і він послав слугу, щоб той кликав усіх, хто йому попадеться. Прийшло багато вбогих, калік, сліпих, але місця не бракувало і слуга, виконуючи веління свого пана, повідомив про те, що є ще місця. Тоді господар розпорядився, щоб той пішов аж на шляхи та огорожі і кликав наполегливо всіх перехожих, щоб користали із доброти господаря, котрий виявився надто щедрим та добрим.
Але про тих, хто відмовився, господар не забув, а рішуче сказав, що вони не покуштують його вечері. Вони втратили її через свої амбіції та легковажність до гостинності багатшого від них пана, котрий бажав зробити їм велике добро.
Не обов’язково думати, що той, хто купив поле не мав причини відмовитися, могли виникнути певні обставини, що ця особа повинна була бути присутня, щоб виконати можливо деякі формальності купівлі. Мимо того, це ображало
господаря і він виповів строгі слова, бо вважав, що його запрошення важливіше від усіх інших занять. Інший, котрий купив волів, був теж, багатою людиною, бо мав поле, щоб його орати, мабуть були у нього слуги, котрі виконували його розпорядження. А третій відмовився, бо одружився.
Коли подумаємо, що знатний господар запрошував із значним випередженням й попереднім повідомленням, то цим людям не потрібно було планувати своїх заходів на цей самий час. Їхнім завданням було прийняти запрошення щедрого пана, а свої справи полагодити в інший спосіб. А закінчився цей святковий вечір сумною погрозою багатого пана, котрий повідомив запрошеним, що вони не скуштують його вечері.
Тут, здається, нам зрозуміло про втрату тих, які відмовилися, але у притчі не йдеться про одноразову вечерю, тому що дана розповідь має відношення до вічної нагороди у небі.
Господар, це – Господь Бог, Котрий запрошує усіх до свого царства, на вічну гостину в небі, у нього є місце і для багатих, і для бідних та опущених. Господь не робить різниці між людьми, не споглядає на їхній вигляд, достатки чи посаду... Небесний Отець послав у світ свого Сина, щоб ним спасти світ: «... Ісус Христос прийшов у світ, щоб спасти грішних ...» (1Тим 1,15).
Для нас повинно бути великою честю те, що наш Творець запрошує нас до себе, щоб дати нам вічне щасливе життя у небі. Господь подбав за нас і ми відчуваємо завжди Його батьківську руку, Його старання про нас: «В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце» (Йо 14,2). Маємо запевнення від самого Спасителя про місце у небі, що його для нас не забракне.
Ми повинні старатися, щоб це місце посісти, бо господар погрозив, що його можна втратити, занедбуючи старання туди дістатися. Бога зроблене усе потрібне, людині залишається прийняти умови Всевишнього, Його дари для нас і пропозиції, що стосуються виконання його Заповідей.
Сьогодні ми зібралися на молитву, у спільноті, у Церкві, разом. Цей храм, церква, служить нам як місце зустрічі з Богом, де ми маємо нагоду очиститися від наших гріхів у святому Таїнстві Сповіді, прийняти Бога до свого серця у святому Причасті, тут відбуваються інші Таїнства приписані святою Церквою: Хрещення, Миропомазання, Подружжя, Оливопомазання, посвячення у Священство.
Як багато духовної користі ми можемо отримати приходячи сюди. Особливо цього року, Рік Віри, а також, коли ми згадуємо історичний та фундаментальний факт в історії нашого народу: 1025 ліття Хрещення України.
Тому, будьмо постійно вдячні Богові, що завжди нас запрошує: «Прийдіть до мене всі засмучені, неспокійні, втомлені, а я вас всіх заспокою». Ми належимо до Бога, тому, намагаймося жити так, як повинні жити правдиві християни, щоб запрошення Господнє до вічної радості сповнилося на усіх нас!
