В п'ятницю другої седмиці увечорі
(вступ)
«Нині – час сприятливий, нині – день спасіння; у множестві милости Твоєї посіти мою душу, і тягар беззаконь моїх ослаби, Єдиний Чоловіколюбче»
(Стихира посної тріоді на «Господи, взиваю»)
(роздуми)
З книги Буття: Як Ноєві було 500 років, він породив Сима, Хама та Яфета. І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав. І сказав Господь: Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років. Були ж того часу велетні на землі - були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини. Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; і сказав: Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх. Та Ной здобув ласку в очах Господніх (Бут. 5, 32-6).
(коментар)
