Очільники Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE) та Конференції Європейських Церков (CEC) опублікували спільну заяву, в якій закликають християн Європи долучитися до різних заходів, що організовуються в рамках екуменічної ініціативи «Пора створіння».

«Шукати миру з творінням — це не абстрактний ідеал, а щоденне зобов’язання, заклик жити так, щоб шанувати Подателя життя», — читаємо у спільному зверненні за підписом Голови Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE) Вільнюського католицького архиєпископа Ґінтараса Ґрушаса та Голови Конференції Європейських Церков (CEC) Тіатейрського православного митрополита Микити з нагоди «Пори створіння» — щорічної екуменічної ініціативи, що триває від 1 вересня до 4 жовтня.

День молитви за створіння, що відзначається 1 вересня, був започаткований Константинопольським Патріархом Димитрієм І у 1989 році. З часом, ця ініціатива, до якої долучилися представники інших християнських конфесій, переросла в місяць молитви за створіння, що завершується 4 жовтня — в день літургійного спомину святого Франциска з Ассізі в Католицькій Церкві. У 2015 році папа Франциск встановив у Католицькій Церкві 1 вересня Всесвітній день молитви в наміренні дбання про сотворений світ.

Відновити «сад миру»

«Мир зі створінням», — такий заголовок має вже традиційне спільне звернення очільників згуртувань, які об’єднують християн європейського континенту, тобто, ради католицьких єпископатів і конференції, яка зібрала представників православних, протестантських і старокатолицьких конфесій. У посланні архиєпископи Ґінтарас Ґрушас і Микита Тіатейрський роздумують над баченням пророка Ісаї, який писав про «сад миру», та закликають громади до поміркованого стилю життя, шануючи дари створіння та відкидаючи експлуатацію людей і природних ресурсів. Вони визнають, що сьогоднішній світ «важко вважати садом миру», однак, разом з пророком вони висловлюють переконання в тому, що повернення до стилю життя, вкоріненого в довірі до Бога та побожності може стати альтернативою катастрофі.

Час молитви та навернення

Спільна заява пов’язує заклик усіх Церков до оберігання створіння з майбутньою Конференцією ООН з питань зміни клімату COP30 у Белемі, Бразилія. Підписанти висловлюють надію, що світові лідери поставлять потреби бідних і вразливих у центр дій щодо клімату і розглядатимуть кліматичну кризу як можливість переформатувати міжнародні стосунки в бік спільного блага. За їхніми словами, «Пора створіння» — це час молитви, навернення та заступництва, молитви про те, щоб «наш спосіб життя відображав те, у що ми віримо і що сповідуємо: „Небеса розповідають про славу Божу, творіння Його рук проголошує твердь“ (Пс 19, 2)».

У заяві також підкреслюється, що тема «Мир із творінням» відповідає оновленій Екуменічній хартії, підписання якої заплановано до кінця року, посилюючи єдність християн і зобов’язуючись дбати про створіння в усій Європі. У той час як християнські громади приєднуються до цього заклику, CCEE та CEC закликають усіх віруючих долучитися до захисту нашого спільного дому та сприяти справедливому та сталому майбутньому.

У своїх роздумах перед проказуванням молитви «Ангел Господній» Папа Лев XIV поділився думками про те, що добро не завжди знаходить позитивну відповідь у світу, бо може заважати тим, хто не приймає його красу. Однак, Ісус заохочує залишатися вірними істині в любові.

Місія Ісуса, а також Його послідовників, не вистелена пелюстками, але є «знаком протиріччя». На це, як зазначив Папа Лев XIV, вказують слова Ісуса, записані в 12-й главі Євангелії від Луки, коли Він говорить про те, що прийшов кинути вогонь на землю.

Несприйняття послання любові

Промовляючи до кількох тисяч паломників, які в неділю, 17 серпня 2025 року, зібралися опівдні на молитву «Ангел Господній» на площі Свободи в Кастель-Ґандольфо, розташованій перед Апостольським палацом літньої папської резиденції, Святіший Отець підкреслив, що цими словами Господь передвіщає те, що Йому доведеться пережити в Єрусалимі. Там його заарештують, ображатимуть, битимуть, розіпнуть. Його послання, «хоч і говорить про любов і справедливість», буде відкинуте, а провідники народу «з жорстокістю реагуватимуть на Його проповідь». «Зрештою, багато спільнот, до яких звертався євангелист Лука у своїх писаннях, переживали такий же досвід, — пояснив Папа. — Це були, як розповідають нам Діяння Апостолів, мирні громади, які, попри свої обмеження, старалися якнайкраще втілювати в життя Вчителеве послання любові. Проте вони зазнавали переслідувань».

Все це, як зазначив Святіший Отець, нагадує нам про те, що добро не завжди зустрічає позитивну відповідь, ба більше, саме через те, що «його краса заважає» тим, хто його не приймає, той, хто його чинить, «натикається на жорстку опозицію». «Діяти в правді коштує, тому що в світі є ті, хто обирає брехню, і тому що диявол, користуючись цим, часто намагається перешкоджати діянням добрих», — мовив Лев XIV.

За прикладом мучеників

Ісус же, за словами Папи, заохочує нас, не піддаватися, з Його допомогою, цій ментальності, але й далі діяти для добра, нашого та всіх. «Він закликає нас не відповідати на сваволю помстою, а залишатися вірними істині в любові. Мученики дають цьому свідчення, проливаючи кров за віру, але і ми, за інших обставин і у відмінний спосіб, можемо їх наслідувати», — сказав Святіший Отець, наводячи як приклад ціну зусиль добрих батьків, які хочуть добре виховати своїх дітей: раніше чи пізніше вони мусітимуть зуміти сказати «ні», зробити зауваження, а це викликатиме страждання. Це ж, за його словами, стосується вчителя, духовної особи, політика, «що постановляють чесно сповнити свою місію», як і кожного, хто «старається послідовно, згідно з євангельським вченням, виконувати свої обов’язки». «Разом просімо Марію, Царицю мучеників, щоб допомагала нам бути за будь-яких обставин вірними та сміливими свідками Її Сина, та підтримувати братів і сестер, які сьогодні через віру зазнають страждань», — закликав Лев XIV, розпочавши проказування молитви «Ангел Господній».

Виступаючи перед учасниками весняної пленарної зустрічі Комісії Єпископатів Європейського Союзу, Державний Секретар Святого Престолу поділився деякими думками про виклики, які стоять перед континентом, згадуючи, серед іншого, про російську агресію проти України та її наслідки, необхідність захищати релігійну свободу та вести діалог з усіма задля спільного блага.

«Нашим обов'язком є бути поруч з українським народом, який зазнав несправедливої агресії, допомагати йому відповідно до можливостей кожного, а також закликати воюючі сторони і всю міжнародну спільноту докласти зусиль для досягнення швидкого і справедливого врегулювання», – наголосив кардинал Пʼєтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, промовляючи до учасників пленарної зустрічі Комісії Єпископатів Європейського Союзу (COMECE), яка від 26 до 28 березня 2025 р. відбувається у італійському містечку Немі поблизу Риму на тему «Перспективи для Європейського Союзу в контексті нової каденції керівництва та в контексті поточних геополітичних змін». Делегати від католицьких єпископатів, які діють у країнах-членах ЄС, роздумують над необхідністю відновлення внутрішньої єдності Європи та над її бажанням бути глобальним гравцем на підтримку миру.

Боротися за справедливий і тривалий мир для України
Вітаючи учасників зустрічі, Державний Секретар Святого Престолу окремо згадав про владику Степана Суса та о. Вʼячеслава Гриненевича, SAC, які представляли католицькі Церкви з України. «Після виразного прохання Блаженнішого Святослава Шевчука, висловленого під час попередньої пленарної асамблеї, Католицька Церква з України відтепер представлена в якості спостерігача на пленарних асамблеях, і я радий їхній присутності тут сьогодні», – сказав він.

Говорячи про виклики, які стоять перед Церквою в країнах Європейського Союзу, кардинал Паролін не міг не згадати про те, що вже понад три роки в Європі триває «кривава війна, спричинена вторгненням в Україну Росії, яка пожинає тисячі загиблих і поранених та змусила величезну кількість людей до втечі, шукаючи притулку в країнах ЄС». «Святий Престол, як також COMECE, – нагадав він, – неодноразово чітко висловлювалися щодо цього конфлікту, закликаючи покласти край цій війні шляхом переговорів, до справедливого й тривалого миру, до пошани до міжнародного права й до спільних зусиль задля відбудови цієї мученицької країни».

Захист релігійної свободи
Представляючи різні сфери співпраці між Святим Престолом і комісією, кардинал Паролін згадав про справу застосування Загального регламенту захисту даних ЄС, зауваживши, що йдеться про делікатну тему, що зачіпає також питання релігійної свободи, зокрема, захисту метричних книг. «Одним з обов’язків єпископів, – зазначив він, – є саме захист свободи Церкви, що не суперечить, а в наші часи навіть є рівнозначним, захистові релігійної свободи загалом, роблячи внесок у будування Європи, яка, згідно з висловом Папи Франциска, буде “світською в здоровому сенсі, в якій Бог і Цезар розрізнені, але не протиставлені. Землею, відкритою на трансцендентність, де віруючий є вільним у тому, щоб відкрито сповідувати свою віру та пропонувати свою точку зору в суспільстві”».

Співпраця з інституціями
Згадуючи про минулорічні вибори до Європейського Парламенту і формування нових органів управління, а також про політичні зміни, що відбуваються в різних країнах, Державний Секретар Святого Престолу наголосив на тому, що єпископи повинні підтримувати «відкритий і щирий діалог з усіма політичними силами в світлі євангельського вчення». «Не може забракнути наших зусиль на захист життя від зачаття до природної смерті; на захист сім'ї, заснованої на подружжі між чоловіком і жінкою; на захист свободи батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань; на захист гідності кожної людини, особливо найбільш уразливої: молоді, людей похилого віку, безробітних, іммігрантів і шукачів притулку», – наголосив кардинал Паролін, підкреслюючи необхідність вести діалог і співпрацювати з усіма на підтримку спільного блага, «шануючи також законну автономність політичної сфери».

Новий трансатлантичний контекст
Ще одним викликом, який стоїть перед континентом, Державний Секретар Святого Престолу назвав розуміння його політичної ролі в світі, який постійно та швидко змінюється. Зокрема, підхід до зовнішньої політики з боку нової адміністрації США підважує трансатлантичні стосунки, що розвинулися після 1945 року. Він зауважив, що оновлена Європейська Комісія поставила серед своїх пріоритетів конкурентоздатність і захист. «Хочеться побажати, щоб нові трансатлантичні стосунки стали нагодою для більшого колективного усвідомлення ролі та відповідальності, яку Європа має у світі, не піддаючись оборонній логіці та логіці простого переозброєння, яка стає прологом до закритості та нових конфліктів. Для нас, християн, існує єдиний людський рід, і ми всі є братами і сестрами, як наполегливо нагадав нам Папа Франциск у своїй енцикліці Fratelli tutti, тому турбота про благо власної країни, про благо Європи не звільняє від необхідності думати про благо всього людства і трудитися задля цілісного розвитку всіх», – зазначив кардинал Пʼєтро Паролін.

Сорокоусти ("грецькою мовою називаються "σαρανταλείτουργα" (саранталейтурга), що буквально перекладається як "сорок літургій" або "сорок молитв") є давньою традицією християнської церкви, пов'язаною з молитвами за душі померлих. Вони мають особливе значення в контексті віри, спільної молитви, а також у принесення дарів, не тільки духовних, але в тому числі матеріальних . Поняття «приносити дари» в релігійному контексті є не лише глибоким вираженням духовної відданості, любові та прагнення до спасіння, але й фізичним актом жертвувати!

Сорокоусти — це молитовне служіння, яке триває сорок днів і являє собою частину поминальних традицій церкви. Спочатку цей звичай мав мету допомогти душам померлих знайти мир і спокій у Божому Царстві, молячись за їхнє очищення і спокутування гріхів.

Ідея сорокоустів ґрунтується на старозавітній практиці посту і молитви, коли ізраїльтяни здійснювали певні обряди для очищення і помилування. Християнство, прийнявши цей звичай, надає йому глибше метафізичне значення: молитва за померлих є актом любові та єдності, що підкреслює загальне братерство в тілі Христовому.

Молитва Сорокоустів включає також приношення матеріальних дарів: Відвідування церкви з метою замовлення сорокоустів за померлого може також включати принесення матеріальних дарів — це можуть бути пожертви на храм чи благодійні цілі. Згідно з церковним вченням, матеріальні дари мають подвійне значення: вони використовуються для потреб церкви, а також є символом духовної жертви.

Приношення дарів у християнстві є не лише жертвою в буквальному сенсі, а й виразом вдячності та покори перед Богом. Згідно з Новим Заповітом, ми покликані приносити Богу свої серця та життя, а також матеріальні дари. «Всі ваші діла хай будуть зроблені з любов'ю» (1 Кор. 16:14) — цей заклик апостола Павла підкреслює важливість не лише духовних дарів, але й матеріального аспекту принесення.
На рівні літургійних традицій церковне приношення дарів відображає урочисту жертву, яку християни приносять Богові. Через ці жертви віруючі входять у спільність з Богом і один з одним.

Кожен сорокоуст є актом любові, співчуття та надії, що допомагає померлим, а також підтримує живих у їхньому духовному зростанні. Це символічне принесення дарів: ми не тільки молимося за тих, кого любимо, але й віддаємо частину себе в цей акт молитви та співчуття.

В умовах сучасної війни, коли людські втрати та страждання стають частиною нашої повсякденності, молитовна підтримка стає особливо важливою. Проте, в контексті війни, моління Сорокоустів можна адаптувати як спосіб допомоги не лише померлим, а й живим — нашим воїнам, що захищають країну.

Продукти (не тільки хліб, але й продукти консервовані, що можуть довго зберігатися), які приносять в рамках сорокоустів, можуть бути направлені на підтримку наших воїнів, тому принесімо ці дари, що стануть фізичним виразом нашої духовної жертви.

P.s. Підказка - приноси хліба на Панахиду чи Парастас є досить давнім у храмах, та хліб має здатність черствіти і тоді його викидають, знечінюючи його; у часі війни ми можемо принести різного роду продукти довшого зберігання і таким чином зробити діло милосердя щодо ближнього.

о. Любомир Костюк

У вівторок, 25 лютого 2025 р., у Ватикані оприлюднено Послання Папи Франциска на цьогорічну Чотиридесятницю, яка розпочинається у перший тиждень березня. Його тема «Прямуймо разом у надії» перегукується з гаслом Ювілейного року, в центрі якого — чеснота надії.

Дорогі браття й сестри!
Покаянним знаменням попелу на голові ми з вірою і надією розпочинаємо щорічне паломництво Великого Посту. Церква, мати і вчителька, запрошує нас приготувати наші серця і відкритися на Божу благодать, щоб з великою радістю відсвяткувати пасхальний тріумф Христа Господа над гріхом і смертю, як наголошував святий Павло: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор 15, 54–55). Бо Ісус Христос, померлий і воскреслий, є центром нашої віри і гарантом нашої надії на велику обітницю Отця, вже здійснену в Ньому, Його улюбленому Сині: вічне життя (пор.Ів 10,28; 17,3)[1].

На цю Чотиридесятницю, збагачену благодаттю Ювілейного року, я хотів би запропонувати вам деякі роздуми про те, що означає прямувати разом у надії, і відкрити заклики до навернення, з якими Боже милосердя звертається до всіх нас, як окремих осіб, так і спільнот.

Перш за все, прямувати. Гасло Ювілею «Паломники надії» нагадує про довгий шлях ізраїльського народу до обітованої землі, описаний у книзі Виходу: важкий шлях від рабства до свободи, задуманий і ведений Господом, Який любить свій народ і завжди зберігає йому вірність. І ми не можемо згадати біблійний вихід, не думаючи про багатьох братів і сестер, які сьогодні втікають від ситуацій страждання і насильства та вирушають у пошуках кращого життя для себе і своїх близьких. Тут виникає перший заклик до навернення, бо всі ми є паломниками в житті, але кожен з нас може запитати себе: яким чином я дозволяю цьому стану кинути мені виклик? Чи я справді в дорозі, а чи радше паралізований, статичний через страх і брак надії, або ж влаштувався в своїй зоні комфорту? Чи шукаю шляхів звільнення від ситуацій гріха і браку гідності? Було б доброю великопосною вправою зіставити себе з конкретною дійсністю якогось мігранта чи паломника і дозволити їй залучити нас, щоб відкривати те, чого Бог вимагає від нас, щоб бути кращими подорожніми до Отчого дому. Це добрий «іспит» для подорожнього.

По-друге, ми здійснюємо цю подорож разом. Прямувати разом, бути синодальними — це покликання Церкви[2]. Християни покликані долати шлях разом, а не як самотні мандрівники. Святий Дух спонукає нас виходити із замкнутості в собі та прямувати до Бога, до наших братів і сестер, ніколи не замикатися в собі[3]. Йти разом означає бути ткачами єдності, беручи за основу нашу спільну гідність дітей Божих (пор. Гал 3,26–28); це означає крокувати пліч-о-пліч, не топчучи і не пригнічуючи іншого, не плекаючи заздрості чи лицемірства, не дозволяючи на те, щоб хтось відставав чи почувався відторгнутим. Йдімо в тому ж напрямку, до тієї ж мети, вислуховуючи одні одних з любов’ю і терпеливістю.

Цього Великого Посту Господь закликає нас перевірити, чи в нашому житті, в наших сім’ях, в місцях, де ми працюємо, в парафіяльних чи чернечих спільнотах, ми здатні прямувати вперед разом з іншими, слухати, перемагати спокусу замикатися в нашій самодостатності та дбати лише про власні потреби. Запитаймо себе перед Господом, чи здатні ми, як єпископи, священники, богопосвячені особи та миряни, разом працювати на служінні Божому Царству; чи маємо гостинне ставлення, з конкретними жестами, щодо тих, хто до нас наближається, і до тих, хто перебуває далеко; чи даємо людям змогу почуватися частиною спільноти, а чи тримаємо їх на узбіччі. Ось у чому полягає другий заклик: навернення до синодальності.

По-третє, ми долаємо цей шлях разом в надії на обітницю. Надія, яка не розчаровує (пор.Рм 5,5), що є головним посланням Ювілею[4], нехай буде для нас горизонтом великопосної мандрівки до пасхальної перемоги. Як навчав нас Папа Бенедикт XVI в енцикліці Spe salvi, «людина потребує необумовленої любові. Вона потребує тієї впевненості, яка спонукає її сказати: „Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім“ (Рм 8,38–39)»[5]. Ісус, наша любов і наша надія, воскрес[6], живе і царює в славі. Смерть перемінена в перемогу, й у цьому полягає віра та велика надія християн: у Христовому воскресінні!

Ось третій заклик до навернення: навернення надії, довіри до Бога та Його великої обітниці — вічного життя. Ми повинні запитувати себе: чи маю я переконання в тому, що Бог прощає мої гріхи? А чи поводжуся так, ніби сам можу себе спасти? Чи прагну я спасіння і призиваю Божу допомогу, щоб його прийняти? Чи я живу конкретно надією, яка допомагає мені прочитувати події історії та спонукає до зусиль на користь справедливості, братерства, піклування про спільний дім, дбаючи про те, щоб ніхто не залишився позаду?

Сестри і браття, завдяки Божій любові в Ісусі Христі ми перебуваємо в надії, яка не розчаровує (пор. Рм 5,5). Надія — це «якір душі», надійний і непохитний[7]. У ній Церква молиться, щоб «усі люди спаслися» (1 Тим. 2,4) і чекає, щоб у небесній славі поєднатися з Христом, її нареченим. Свята Тереза від Ісуса висловилась так: «Надійся, душе моя, надійся. Ти не знаєш ні дня, ні години. Чувай дбайливо, все минає на одному подиху, хоча твоя нетерплячість може зробити непевним те, що є певним, а довгим дуже короткий час» (Взивання душі до Бога, 15, 3)[8].

Нехай же заступається за нас Пресвята Діва Марія, Матір надії, та супроводжує нас під час великопосної мандрівки.

Рим, базиліка святого Івана на Латерані, 6 лютого 2025, спомин святого Павла Мікі та сподвижників, мучеників.

ФРАНЦИСК

______________________________

[1] Пор. Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), 220.

[2] Пор. Проповідь під час Святої Меси з нагоди канонізації блаженних Джованні Баттісти Скалабріні та Артеміде Дзатті, 9 жовтня 2022.

[3] Пор. там же.

[4] Пор. Булла Spes non confundit, 1.

[5] Енцикліка Spe salvi (30 листопада 2007), 26.

[6] Пор. Секвенція Неділі Пасхи.

[7] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 1820.

[8] Там же, 1821.

Під час заходу в Посольстві Італії при Святому Престолі з нагоди чергової річниці Латеранських угод Державний Секретар Святого Престолу прокоментував, серед іншого, ініціативи та кроки, що стосуються пошуків шляхів для припинення війни в України, наголошуючи на тому, що для того, щоб бути стійким і тривалим, мир повинен бути справедливим.