У період Великого Посту єпископські конференції, що входять до Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE), вкотре долучаються до спільної ініціативи, присвяченої молитві за мир в Україні, на Святій Землі та в інших регіонах, охоплених війною.

Вже кілька років поспіль упродовж сорока днів посту єпископати Європи та інші члени Ради Єпископських Конференцій Європи, яких разом є 39, почергово організовують молитовні дні, під час яких у різних країнах континенту звершується Пресвята Євхаристія в наміренні жертв війни та з проханням про справедливий і тривалий мир.

Ця ініціатива, що має назву «Євхаристійний ланцюг», зародилася в час пандемії коронавірусу та згодом стала сталою практикою для європейських єпископатів. Її мета — засвідчити духовну єдність Церкви в Європі та стати видимим знаком надії для всього континенту. У пресовому повідомленні CCEE наголошується на словах Святішого Отця з нагоди LIX Всесвітнього дня миру: «Відкриймося на мир! Приймімо його і розпізнаймо, замість того, щоб вважати його далеким і неможливим. Перш ніж бути метою, мир є присутністю і шляхом».

Згідно з укладеним календарем, молитовну естафету в Попільну середу, 18 лютого, розпочне Католицька Церква в Албанії. В Італії молитва за мир відбудеться в середу, 4 березня; до неї також долучається Апостольський Екзархат для українців-католиків візантійського обряду в Італії.

Україна в Раді представлена трьома членами. Першою з українських структур 13 березня до спільної молитви приєднається Мукачівська греко-католицька єпархія. 31 березня естафету продовжить Українська Греко-Католицька Церква, а 1 квітня — Конференція римо-католицьких єпископів України.

Таким чином, протягом усього Великого Посту Європа молитиметься в єдиному духовному ритмі, благаючи Господа про дар миру для народів, що страждають від війни, та про відновлення справедливості й злагоди у світі.

Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату

Постійний Спостерігач Святого Престолу при Організації Об’єднаних Націй виступив у штаб-квартирі ООН на 64-й сесії Комісії з питань соціального розвитку. Він закликав до субсидіарності та боротьби з духовною бідністю, щоб надати ефективну допомогу сім’ї.

Соціальний, культурний, моральний і духовний розвиток починається з сім’ї, «природного і фундаментального ядра суспільства», як її називає Загальна декларація прав людини: тому ті, кому небайдуже благополуччя людей, повинні всіляко її підтримувати. Це є основною тезою заяви, яку минулого тижня зробив архиєпископ Ґабріеле Каччя, Постійний Спостерігач Святого Престолу при Організації Об’єднаних Націй, виступаючи під час 64-ї сесії Комісії з соціального розвитку. «Сім’я, — підкреслив ватиканський представник, — несе головну відповідальність за благополуччя своїх членів, особливо дітей. Вона також пропагує цінності, що сприяють інклюзії, солідарності та соціальній інтеграції. Уряди повинні поважати і підтримувати сім’ю та надавати їй необхідну допомогу».

У центрі всіх зусиль держави лежить сприяння загальному благу, яке слід досягати шляхом підтримки динамічних рушіїв такого розвитку: «Держава повинна гарантувати згуртованість, єдність і організацію суспільства, — пояснив архиєпископ Каччя, — щоб забезпечити досягнення загального блага за участю кожного громадянина. Індивіди, сім’я та проміжні групи не можуть самостійно досягти свого повного розвитку». Завдання політичних інститутів полягає саме в тому, щоб надати людям «матеріальні ресурси та свободи, необхідні для досягнення культурних, моральних і духовних цілей».

Роль релігійних організацій

Основними елементами людського благополуччя, додав постійний спостерігач Святого Престолу при ООН, є «задоволення основних потреб, таких як їжа, вода, житло, медична допомога та якісна освіта, а також свобода». Щоб ці першочергові блага могли бути забезпечені для кожної людини, необхідна ефективна координація всередині урядів, між урядами та між урядами і всіма зацікавленими сторонами, «включаючи релігійні організації». Така співпраця повинна завжди бути орієнтована на реальні потреби людей. «Така координація повинна дотримуватися принципу субсидіарності, сприяючи співпраці з зацікавленими громадами, щоб гарантувати, що політика відображає потреби та пріоритети тих, кому вона покликана служити» — додав архиєпископ Каччя.

Цитуючи Апостольське напоумлення Папи Лева XIV Dilexi te, ватиканський дипломат далі підкреслив, що «вирішення структурних причин бідності» є нагальним не тільки з прагматичних міркувань. Він також нагадав, що існує не тільки матеріальна бідність. Обмеження, пов’язані з бідністю, мають також «духовний і моральний вимір», який необхідно враховувати, якщо ми хочемо, щоб «політика соціального розвитку була ефективною». Саме з огляду на цей цілісний підхід, наприкінці своєї заяви представник Святого Престолу закликав усі держави враховувати «роботу релігійних організацій, які, натхненні своїми цінностями, несуть впевненість, надію та підтримку тим, хто цього найбільше потребує».

Архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк наголошує, що молитва може і повинна супроводжувати людину щодня, навіть у дорозі, у звичайних життєвих обставинах.

«Пам’ятайте, проходите повз святиню — завжди схиліть голову і здалека скажіть: „Ісусе, вітаю Тебе!“», — нагадує архиєпископ Ігор Возьняк.

Владика підкреслює, що Ісус Христос завжди перебуває в кивоті, а кожне щире слово, сказане до Нього, не залишається без плоду.

Молитва, за словами владики, не потребує гучності чи багатослів’я. Вона має бути щирою і внутрішньою: «Не треба голосно кричати, а про себе сказати: „Боже, вітаю Тебе, дякую Тобі“. Саме такі короткі, стрілисті молитви часто є ціннішими за довгі тексти, коли розум розсіяний».

Архиєрей зауважує, що навіть добре знані молитви — «Отче наш», «Богородице Діво», Псалми — іноді промовляємо механічно, коли думки тікають у буденні справи. Тому він радить мати простий духовний «якір».

«Зробіть собі таку постанову, щоб, як розум втікає, візьміть якийсь фрагмент із життя Ісуса Христа або життя Богородиці. Коли думка відволікається, варто одразу повернути її коротким зверненням до Бога, наприклад, згадуючи євангельську подію. Петро йшов по воді і в момент, коли почав потопати, звернувся: „Господи, рятуй мене“. Не потрібно шукати багато різних образів чи історій — достатньо одного, який допомагає щоразу повертатися до молитви. Втік розум ― я навертаю словами: „Господи, рятуй мене“», — пропонує єпископ.

Таке просте духовне правило допомагає зробити молитву живою, уважною і плідною. І, як наголошує владика, у кожній молитві особливе місце має прохання за тих, хто сьогодні захищає Україну.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Чергова зустріч з паломниками, присвячена значенню Ісусового Воскресіння перед лицем викликів сучасного світу, яку Папа Лев XIV провів на площі Святого Петра у Ватикані, була зосереджена на Христовій Пасці як остаточній відповіді на запитання про нашу смерть.

Очікування смерті з упевненою надією воскресіння вберігає нас від страху зникнути назавжди та приготовляє нас до радості життя, яке не матиме кінця. Так Папа Лев XIV підсумував свої роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 10 грудня 2025 року, відбулася на площі Святого Петра.

Від таємниці до табу

В черговій катехизі про значення Христового воскресіння, що є завершальним етапом ювілейного циклу «Ісус Христос — наша надія», Святіший Отець говорив про те, що таємниця смерті завжди ставила перед людиною глибокі запитання. «Вона дійсно являється найбільш природним і водночас найбільш неприродним явищем, яке тільки може існувати. Вона є природною, тому що кожна жива істота на землі помирає. Вона є неприродною, тому що прагнення життя і вічності, яке ми відчуваємо щодо себе і людей, яких любимо, спонукає нас розглядати смерть як засуд, як безглуздя», — сказав він.

Папа зауважив, що стародавні народи розвинули звичаї та ритуали, пов’язані з культом померлих, щоби супроводжувати тих, «хто ступає до найвищої таємниці». Сьогодні ж можемо відзначити протилежну тенденцію: смерть здається своєрідним табу, чимось, що потрібно тримати здалеку, про що говорити пошепки, щоб «не турбувати нашу чутливість і наш спокій». Через це також часто уникають відвідин цвинтарів, «де ті, хто випередив нас, спочивають в очікуванні воскресіння».

Свідомі й безпорадні

За словами Наступника святого Петра, лише людина ставить запитання про те, чим є смерть і чи є вона останнім словом у нашому житті. Бо лише вона «знає, що мусить умерти». І ця свідомість накладає тягар, якщо порівнювати з іншими живими істотами. «Тварини, звісно, страждають і усвідомлюють, що наближається смерть, але вони не знають, що смерть є частиною їхньої долі. Вони не розмірковують над сенсом, метою та результатом життя», — мовив Лев XIV, зауваживши, що констатація цього спонукає думати, що ми є «парадоксальними і нещасливими створіннями», не лише через те, що помираємо, але й «маємо впевненість у тому, що це станеться, хоча не знаємо, як і коли». «Ми відкриваємо для себе, — підкреслив він, — що є свідомими і водночас безпорадними. Ймовірно, саме від цього походять часті спроби заперечення, екзистенційні втечі перед питанням смерті».

Учителька життя

У цьому контексті Папа навів роздуми святого Альфонса де Ліґуорі про педагогічну цінність смерті, про те, як вона проявляється як велика учителька життя. «Знання про її існування і, перш за все, роздуми над нею, вчать нас обирати, що насправді робити з нашим життям. Молитися, щоб зрозуміти, що корисно для нас у перспективі Небесного Царства, і відпустити все зайве, що прив’язує нас до швидкоплинних речей, — ось секрет того, як жити по-справжньому, усвідомлюючи, що наш перехід на землі готує нас до вічності», — пояснив Святіший Отець, звернувши увагу не те, що різні сучасні антропологічні бачення теоретизують про безсмертя, розглядаючи продовження земного життя за допомогою технологій. Але це ставить подальші запитання: чи наука справді переможе смерть? Але чи ця наука може гарантувати, що життя без умирання буде щасливим?

Перехід до вічності

За словами Наступника святого Петра, Христове воскресіння об’являє нам, що «смерть не протиставляється життю, а є складовою його частиною як перехід до вічного життя». Христова Пасха дає нам у цьому часі, повному страждання та випробувань, відчути передсмак того, що буде після смерті. Лише нове світло Воскресіння спроможне до кінця просвітити таємницю смерті. «У цьому світлі, і тільки в ньому, стає істинним те, чого прагне і надіється наше серце: що смерть не є кінцем, а переходом до повного світла, до щасливої вічності. Воскреслий випередив нас у великому випробуванні смерті, вийшовши з нього переможцем завдяки силі Божої Любові. Так Він підготував нам місце вічного відпочинку, дім, в якому нас чекають; Він дарував нам повноту життя, в якому більше немає тіней і суперечностей», — сказав Лев XIV, підсумовуючи: «Завдяки Йому, померлому і воскреслому з любові, разом із святим Франциском ми можемо називати смерть „сестрою“. Очікування її з упевненою надією на Воскресіння вберігає нас від страху назавжди зникнути і готує до радості нескінченного життя».

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Завершуючи недільну молитовну зустріч з прочанами, Папа Лев XIV поновив заклик до молитви за мученицьку Україну, де численні міста потерпають від обстрілів, зокрема, цивільної інфраструктури, що несе особливу загрозу в контексті наближення зими.

«З болем стежу за новинами про обстріли, які й далі вражають численні українські міста, включаючи Київ. Вони призводять до жертв і поранених, серед яких є й діти, а також до значної шкоди цивільній інфраструктурі, залишаючи сім’ї без даху над головою в умовах настання холодів», — сказав Папа Лев XIV, промовляючи в неділю, 16 листопада 2025 року, з вікна Апостольського палацу у Ватикані до сорока тисяч паломників, які опівдні зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на молитву «Ангел Господній».

Він додав: «Запевняю у своїй близькості населення, яке зазнає таких важких випробувань. Ми не можемо звикати до війни та руйнувань! Молімося разом за справедливий і стабільний мир у мученицькій Україні».