"Не біймося і не знемагаймо, коли хтось сьогодні нас не розуміє, не розуміє, чому українці не здаються, а боряться. Один переможний політик Європи ХХ століття сказав так: «Треба спершу перемогти, і тоді вас всі зрозуміють». Про це сказав Блаженніший Святослав в неділю, 6 листопада, під час Архиєрейської Божественної Літургії у Катедральному храмі Жировицької Богородиці і Святих Сергія і Вакха Апостольського Екзархату в Римі, якою розпочав свій робочий візит до Апостольської Столиці.

Перед початком Євхаристійного богослужіння Главу Церкви привітав парох Жировицької Богородиці і Святих Сергія і Вакха о. д-р Петро Голіней. Разом із Предстоятелем співслужили: Протосинкел Апостольського Екзархату о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, парох Катедрального храму і Канцлер Екзархату о. д-р Петро Голіней, секретар Блаженнішого Святослава о. Олег Олекса, секретар Глави УГКЦ у Римі о. Андрій Солецький, та о. Томаш Немет з Австрії, дияконську службу звершував д-н Даниїл Ґаладза.

У проповіді Блаженніший Святослав розповів, що сьогодні Господь Бог до нас промовив через слово Божественного Євангелія, у якому ми почули притчу про багача і Лазаря. Лука нам описує багача, який все має, бенкетує щодня, нічого йому не треба, живе на землі, як у раю. А перед його воротами лежить бідний, зранений, умираючий з голоду Лазар, який простягає руку. На його порозі є пекло, людина, яка вже на землі живе, як у пеклі…

Постає питання, де є Бог?! Це питання завжди мучить, пече кожного українця, який сьогодні шукає сенсу у найбільш безумній дійсності, якою є війна.

«Це питання, — сказав Глава Церкви, — поставила одна маленька дівчинка своїй мамі в Маріуполі: мамо, а де є Бог, коли на нас падає бомба? Мамо, де є Бог? Це питання кожен ставить собі, коли бачить тих, які постраждали від цієї війни, тих, у кого ворог забрав усе, тих, у кого на очах згоріла його хата, а в тій хаті — все попереднє життя. Де є Бог, коли ти дивишся на масові поховання молодих жінок і дітей зі зв’язаними руками. Питаєш: Боже, де Ти є?».

І сьогодні, вів далі архиєрей, нам Бог у притчі про багача і Лазаря відповідає: Я є там, де ніхто не сподівався Мене побачити. Я є у тих, кого сьогодні хочуть вбити і заперечити право на існування.

«Тому ми сьогодні можемо сказати: Бог є у тілі українського народу, який, як той Лазар, простягає руку світові, часом просить тієї крихти гуманітарної допомоги чи інших речей. Того народу, якому Бог дав право на існування і життя. І того права ніхто не може від нас забрати. Бога ранять кожного разу, коли обстріли падають на голови киян, мешканців Запоріжжя, Харкова, Миколаєва, Херсону. Його рани можна побачити у поранених наших військових», — сказав Блаженніший Святослав.

Які ті рани є — якби ми тільки могли собі уявити! «Тому Богові не хочуть дати і крихти своєї уваги, коли закривають перед нами свої серця та уми ті, які сьогодні думають, що вершать долі цілого світу. Того Бога знову і знову вбивають, розстрілюють, катують, публічно страчують…», — зауважив проповідник.

І коли ми, наголосив Глава Церкви, сьогодні хочемо запитати себе, у чому є наша сила, сила стійкості, непереможності України, яка дивує цілий світ, Ель-Адзар — Бог помагає своєму Лазарю. Більше того — Господь відкриває перед нами, українцями, перспективи нашого з вами життя і буття як Божого народу далеко поза межами тільки смерті.

«Тому ми смерті не боїмося. Бо Христос її переміг! …», — наголосив Патріарх.

«Не переживаймо, — закликав Предстоятель, — коли хтось не розуміє змісту нашого болю, страждання, бо тих, хто страждає, ніколи не розуміють. Не знемагаймо! Але кожного разу, коли потрапляєте в тяжкі обставини життя, питайте себе, де є Бог у тих обставинах? І побачите, що Бог є набагато ближче, ніж ви думаєте. І навіть тоді, коли на вашому тілі носитимете рани — рани України, рани нашого народу, з апостолом Павлом можемо сказати: „Нехай ніхто мені не докучає, бо я ношу на моєму тілі рани самого Господа і Спасителя Ісуса Христа“».

Наприкінці богослужіння до Глави Української Греко-Католицької Церкви звернувся Протосинкел Апостольського Екзархату о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ. Від імені владики Діонісія Ляховича він привітав Предстоятеля у Катедральному храмі, зазначивши, що у ньому "ми приймаємо Блаженнішого Святослава не як гостя, який приїхав до чужих, але як батька, який приїхав до своїх дітей, щоби підтримати їх, зокрема, в цей непростий для всіх час, який прибув, щоби разом помолитися, поспілкуватися, побути разом".

Звертаючись до Євангельської недільної притчі про багача і Лазаря, отець Теодосій запевнив Главу УГКЦ, що його вірні на теренах Італії зовсім не схожі на того багача, який не звертав уваги на бідного Лазаря із євангельської притчі, але є тими людьми, які справді відчувають біль нашого народу, що в Україні страждає з причини повномасштабної війни. Також Отець-Протосинкел наголосив, що священники на чолі з Екзархом та усі вірні Апостольського Екзархату трудяться у різних сферах, щоби допомогти нашим братам і сестрам як в Україні, так і тим, які прибувають, шукаючи захисту в Італії.

Протосинкел додав, що духовенство з вірними намагаються забезпечити їм духовну опіку, роблячи усе можливе, щоби допомогти їм в соціальному служінні. Окрім того, за словами отця-Протосинкела, священники стараються кожен на своєму місці бути голосом правди про Україну, про український народ, про біль, правду про жорстоку війну, яку сьогодні продовжує вести Російська Федерація проти українського народу. На закінчення, отець Теодосій запевнив Блаженнішого Святослава, що "перед іконою Жировицької Богородиці не лише багато молитов піднялося до небес, але наші вірні і надалі продовжують тривати в неустанній молитві за мир, за нашу Церкву, за наш народ!"

За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ

Фото: Андрій Волянюк

Як традиційно, в середині жовтня українці Західної Європи з’їхалися до Марійського санктуарію у Люрді на щорічну прощу. Цьогоріч паломники прибули з Італії, Іспанії, Греції, Бельгії, Швейцарії, Великобританії, США та України.

Цьогоріч проща відбувалася з 21 по 23 жовтня.

Після прибуття до Люрду прочани мали досить насичену програму різних богослужіння.

Субота розпочалася для прочан нагодою помолитися перед купеллю та вмитися водою з джерела святої Бернадетт, після чого розпочалася Хресна Дорога, яку провадили о. Любомир Костюк та о. Іван Сехна.

Зупиняючись біля кожної зі стацій, отці старалися роздумувати над словами Святого Писання, які безпосередньо стосуються подій Хресної Дороги та застосувати їх у власному житті.

Уже в пообідній час була нагода для Сповіді, а опісля у храмі святої Вервиці відбулася Божественна Літургія, яку очолив владика Гліб Лончина. На початку Богослужіння до українців звернувся з привітальним словом владика Жан-Марк Міка, новий єпископ Люрду номінований цієї весни. Владика побажав українцям доброї прощі та запевнив у єдності в молитві. Після Літургії вже традиційно прочани зібралися перед базилікою Святої Вервиці на спільне фото. Така традиція існує з початку паломницької історії українців у Люрді.

Ввечері програма складалася з Молебня, процесії Вервиці та Вечірнього драматичного піснеспіва “Давидові псалми” за творами Т. Шевченка в поєднанні з давніми духовними піснеспівами XVII-XVIII ст, що його представив родинний гурт Зерно.

У неділю вранці цьогорічна проща завершилася Богослужінням у гроті Обʼявлення Богородиці, яке очолив також владика Гліб. Після Божественної Літургії владика уділив паломникам повний відпуст.

В неділю 9 жовтня цього року парафія Катедрального храму святкувала свій престольний празник святих мучеників Сергія і Вакха.

В суботу в день навечір’я храмового празника святкування розпочалося в Великою Вечірнею з Литією, яку відслужив Преосвященний владика Діонісій Ляхович у співслужінні Пароха, о. Петра Голінея та супроводі співу студентів Папської Української Колегії святого Йосафата в Римі. Опісля о. д-р Василь Ілик, працівник Державного секретаріату Апостольського Престолу відслужив вечірню святкову Божественну Літургію.

В неділю Архієрейську Божественну Літургію очолив Преосвященний владика Діонісій Ляхович у співслужінні Преосвященного владики Ігоря Ісіченка, архієпископа-емерита з Харкова, о. Роберта Лисейка, Протоархимандрита ЧСВВ, о. д-ра Луїса Касіяна, Ректора Папської Української Колегії святого Йосафата в Римі, о. Іллі Броновського, Генерального вікарія ЧСВВ, о. д-ра Теодосія Греня, Протосинкела Апостольського Екзархату, о. Даниїла Дербаля, Намісника Протоархимандрита Василіянського Чину для Головного осідку Христа Царя у Римі, о. Бернарда Підгірного, Віце-Ректора Папської Української Колегії святого Йосафата в Римі, о. д-ра Петра Голінея, Пароха Катедрального храму та Канцлера Апостольського Екзархату, о. Михайла Думінського, священників-студентів Папської Колегії «Руссікум»: о. Івана з Крижевецької єпархії (Хорватія) та о. Міхала з Пряшівської архиєпархії (Словаччина).

Проповідь, під час Літургії, виголосив Преосвященний владика Ігор. Проповідник розважив над часами Римської імперії коли перші християни завжди перебували в небезпеці смерті за християнську віру. Також, зазначив проповідник, що не бракувало тоді і серед християн людей, готових на конформізм у суспільстві де панували поганські порядки. «В той час Сергій і Вакх дбали про людей своєї віри… вони несли свою місію. І саме їх смерть стала проповіддю віри, сили віри яка виявляється потужнішою за жагу життя».

Проповідник назвав наш храм Сергія і Вакха - церквою яка «нагадує тяглість традиції». Однак Церква не може існувати тільки заради традиції. «Церква завжди є - ми. Так як це було в часи Сергія і Вакха як було в часи римських мучеників так є і зараз, Церква протистоїть світові… коли людина починає ревно визнавати свою віру…, то світ боляче реагує на це, відкидаючи, змушуючи коритися… Так як було в радянські часи, коли назвати себе християнином означало піти на конфлікт з цілим світом так само і тепер...». Нашим завданням зберегти свою віру в сучасному світі, незважаючи на всі виклики теперішньої епохи.

Після Божественної літургії Парох щиро подякував архієреям, священникам, семінаристам та всім вірним, хто взяв участь у храмовому святі.

На завершення урочистості відбулось святкове водосвяття, мирування вірних та благословення всіх учасників свята мощами святих мучеників Сергія і Вакха.

Прес-служба Катедрального храму

8 жовтня 2022 року, Апостольський Екзархат в Італії збагатився ще одним новим священнослужителем. У цей день, Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, у Катедральному храмі Жировицької Божої Матері та святих мучеників Сергія і Вакха, очолив Божественну Літургію, під час якої уділив Святе Таїнство Священства о. Михайлу Думінському.

У богослужінні також взяли участь: Протосинкл Апостольського Екзархату, о. д-р Теодосій Грень, Ректор Папської Української Колегії святого Йосафата в Римі, о д-р Луїз Касіян, Директор відділу «Мігрантес» та Ректор Собору Святої Софії о. Марко Семеген, Настоятель монастиря Теодора Студита в Кастельґандольфо, о. Орест Козак.

У проповіді, пояснюючи зміст Таїнства Священства, Владика Діонісій, опираючись на слово Папи Франциска зазначив: «для священика важливо мати «міцний фундамент», що тримається на чотирьох колонах близькості: до Бога; до єпископа; до співбратів священиків та до Божого люду. 

Близькість до Бога:

Без особистої і відкритої зустрічі з Богом, священник не може також діяти в імені Бога. Він перед Богом представляє потреби людей, а відтак для людей життям і словом представляє те, що є Боже: святе Євангеліє, святу Його волю. Він має бути пророком: Говорити в імені Бога, «силою великою», і чинити ті самі діла, які вчиняв сам Ісус Христос: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більше від них робитиме» (Йо 14,12). А що Христос чинив? Проповідував, недужих зціляв, прокажених очищав, мертвих воскрешав, а зараз «гоїв рани», що спричинила війна в Україні.
Тому що священик діє в імені Ісуса Христа, він запрошений жити у Христі, щоб діяти, як Христос. Стиль життя Ісуса Христа завершується в Євхаристії: «Це моє тіло, що за вас ламається; це моя кров, що за Вас проливається»: реально, конкретно і таїнственно.

Священник звершує Євхаристію «на спомин Ісуса Христа». Священик покликаний також бути живою Євхаристією для Божого Народу. Він своїм життям дає своє тіло «ламати», свою кров «проливати» на відпущення гріхів людей. Будучи Євхаристією для інших, він також є той, що служить Євхаристію – Божественну Літургію, яка є «джерелом і вершиною» всього християнського життя. Він промовляє, як Христос: «Це моє тіло, що ламається; Це моя кров, що проливається». Тими самими словами Ісуса Христа, і в імені Ісуса Христа… Проте також у своєму імені. Перед тим, як служити Божественну Літургію і вимовляти ці слова в імені Христа, їх необхідно спочатку реально здійснювати у своєму священичому житті. Отож, священник є по суті євхаристійним прикладом свого життя і служінням Літургії.

Тому священик не може бути тільки «служителем культу»: тобто той, що відправляє релігійні обряди. Обряди потрібно відправляти, але цього зовсім не вистачає, щоб бути справжнім священиком на зразок Христа. Ісус не хоче тільки «служителя культу», але Євхаристійного священика, як того, що служить і віддає своє життя!...

Близькість до єпископа:

«Послух – це не тільки дисциплінарний атрибут, а найсильніша характеристика зв’язків, що нас єднають у сопричасті». Виявляти послух єпископові, за словами Папи, «означає навчитися слухати і пам’ятати, що ніхто не може претендувати на те, щоб бути носієм Божої волі, і про те, що її можна зрозуміти лише через розпізнавання». Отже, послух – це слухання Божої волі, яку розпізнаємо саме у взаємостосунках з єпископом, і священниками.

Тому, близько до співбратів священиків

Йти разом з іншими. Священниче братерство. Папа пригадав африканське прислів’я: «Якщо хочеш йти швидко, то йди сам; а якщо хочеш піти далеко, то йди з іншими». «Іноді здається, що Церква повільна – зауважив він – і це правда. Але хочу вірити, що це повільність тих, що прямують в братерстві». Не сам, а разом з іншими священниками!

Близько до людей

Пастирське завдання священика, який знає своїх овець і вівці його знають. Це «знати» не є поверхневе, але означає бути близько кожної людини, бажати їй добра, гоїти її рани, Пастир є той, що вказує на правильну дорогу. Він іде спереду овець. Він добрий Пастир, який віддає своє життя за овець. Євангеліє нам каже, що Ісус «змилосердився над народом, бо вони, немов вівці, що пастуха не мають» (Мр 6,34)».

Владика Діонісій звернувся до диякона Михайла та його дружини Оксани:

«Дияконе Михайле, сьогодні після Херувимської пісні знову пролунає молитва: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійно диякона Михайла у пресвітерство…». І ти станеш священником на зразок Ісуса Христа. Станеш пастирем Божого Народу, готовим на всяку жертву; станеш пророком, бо будеш слухати Бога, щоб в його імені говорити; станеш святителем, бо будеш уділяти «святеє святим». Будеш отцем – батьком!

Дорога Оксано, ти є дружиною Михайла! Наш Катехизм «Христос наша Пасха» навчає, що подружжя є Святим таїнством, у якому благодать Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в «одне тіло» і творять «домашню Церкву. Тож коли Михайло на цій Божественній Літургії стає Отцем, то ти, Ірино, «будучи одним тілом з Михайлом, стаєш Мамою церковної спільноти, або жінкою Мироносицею, шо приносить миро для спільноти, добре слово, підтримку, яка об’являє материнське обличчя Божої любові.

Дорогий Михайле, як Архієрей буду молитись за тебе, «щоб ти був достойним станути без гріха перед святим Божим жертовником, проповідувати Євангеліє Царства Божого, освячувати слово Божої істини, приносити Богові дари і жертви духовні, щоб оновлювати людей купіллю відродження… все в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків».

Щиро вітаємо о. Михайла із прийняттям святого Таїнства Священства, молимось за нього та бажаємо ревного, жертвенного та плідного служіння у Церкві для вірних нашого Апостольського Екзархату.

Прес-служба Катедрального храму