В неділю 2 жовтня Преосвященний владика Діонісій Ляхович, Апостольський Екзарх, очолив Божественну Літургію у Катедрального храмі Жировицької Богородиці та святих мучеників Сергія і Вакха в Римі. Йому співслужили: Преосвященний владика Ігор Ісіченко, архиєпископ-емерит та парох Катедрального храму о. д-р Петро Голіней, Канцлер Апостольського Екзархату.

Перед Божественною Літургією владика Діонісій, привітавши владику Ігоря, представив його вірним, коротко ознайомивши із науковою діяльністю. Також владика Діонісій засвідчив свою радість з приводу прибуття до Риму – виголошувати реколекційні науки для священників Апостольського Екзархату в Італії.
Зазначимо, що владика Ігор Ісіченко, колишній Архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої), після саморозпуску цієї церковної структури в 2020 році, відмовився від архієрейського уряду та прилучився із частиною своїх вірних до УГКЦ.

З благословення Апостольського Екзарха владика Ігор виголосив проповідь, розважаючи над євангельським уривком 17 неділі після Зіслання Святого Духа. Особливу увагу проповідник звернув на обставини в яких зараз перебуває Україна. «Ми живемо у дуже важкі кризові моменти. Живемо в часі в якому точиться велика війна, яку Папа Франциск ще в 2014 році назвав привидами ІІІ Світової війни… ці випробування доводиться переживати тепер, коли людина лягаючи спати не знає чи вона проснеться… Війна з собою несе завжди ненависть і ворожість. Цією ворожістю довгий час наповняли російський народ. Ми бачимо народ, який виростав, користаючи з наших традицій, а сьогодні він нас убиває…». Далі проповідник розважив над силою яка допоможе нашому народові вистояти. Її треба шукати в Господі, зберігаючи віру.

Проповідник підкреслив: «Ми маємо берегти ту силу віри, яка гартувалася в катакомбах і стала дарунком для всієї Європи у наш час… нещодавно ми співали: «Спаси Господи людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги побожному народові на супротивників подай і хрестом твоїм охороняй людей твоїх». Ось де наш захист і перемога. Ось де сила, яка пробиває наймогутніші бар’єри…»

Після Божественної літургії Парох храму подякував високому гостю за візит. Після спільної світлини вірні мали нагоду поспілкуватися з єпископами, засвідчивши свою радість.

Прес-служба Катедрального храму

У суботу, 1 жовтня, в день святкування світлого празника Покрова Пресвятої Богородиці, у Катедральному храмі, Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, під час Архиєрейської Божественної Літургії, рукоположив у сан диякона Михайла Паньківа, студента Папської Української Колегії Святого Йосафата. Диякон Михайло отримав свячення з благословення Преосвященного Владики Йосафата Мощича, єпископа Чернівецької єпархії УГКЦ, для вірних якої здійснюватиме своє подальше служіння.

У святковім богослужінні взяли також участь: о. Роберт Лисейко – Протоархимандрит ЧСВВ о. д-р Петро Голіней – Парох Катедрального храму та Канцлер Екзархату, о. д-р Луїс Касіян, ЧСВВ – Ректор Колегії Святого Йосафата, о. д-р Василь Ілик, о. Бернард Підгірний – Віце-ректор Колегії Святого Йосафата, о. Іван Сехна – Секретар Курії Апостольського Екзархату, о. Ігор Стус – Протопресвітер Неаполітанського деканату, а також студенти Колегії Святого Йосафата, гості та вірні які прийшли розділити радість цієї події.

Під час проповіді владика Діонісій зазначив, що «В Євангелії від Луки ми чуємо розповідь про двох жінок – Марту і Марію. Марта клопоталися про багато, про службу, про те, як догодити Ісусові, а Марія слухала Ісуса. Марта жаліється Ісусові на Марію, однак Ісус відповідає, що Марія «вибрала кращу частку, що не відніметься від неї». Обидві жінки живуть у нашому серці. Марта клопочеться і працює… Праця потрібна… Однак є щось, ще важливіше за працю і клопотання – це слухання Слова Божого. «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають». Чому це так? Нашими клопотаннями і важкою працею, ми здобуваємо певні речі в нашому житті, але, коли приходить смерть, все залишаємо, нічого не можемо взяти з собою – людина мусить все віддати. Однак, коли ми віддаємо наше життя для Бога, здобуваючи духовні речі, і вони з нами залишаться, ніхто від нас не візьме, це та «краща частка», що від нас не відніметься. 

Ми покликані єднати Марту і Марію у нашому житті. Просимо Богородицю, щоб вона нам допомогла працювати, як вона працювала, а передусім слухати Боже слово так, як вона Його слухала; зберігати Його у своєму серці, як вона зберігала, і тоді ми зможемо бути певні Її заступництва, Її Покрова.

Також владика зазначив: «На цьому святі Покрова Богородиці, після Анафори, покладу мою руку на голову брата Михайла Паньківа, з Чернівецької єпархії, який має відправний лист від владики Йосафата Мощича, щоб його висвятити на диякона. З причини війни в Україні, він ще не може це зробити у своїй єпархії. На Михайла зійде «Божественна Благодать, яка завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює», і наш брат буде поставлений у дияконський Чин … щоб він служив і трудитися для нетлінних Божих таїнств.

Божа Благодать дається людині, щоб вона продовжувала Його діло у служінні, у дияконії, як перший ступінь священства, і продовжувала в історії людства дияконську службу первомученика Стефана, на зразок Ісуса Христа, який між нами, як Той, шо служить (Лк 22.27), як Той, що обмиває учням ноги, і каже: «Приклад дав я Вам, щоб і ви так робили… Знавши, щасливі будете, коли так чинитиме» (Пор. Йо 13, 1-17). Всі християни покликані служити на зразок Ісуса Христа, проте диякон приймає Святого животворного Духа на служіння Церкві, на служіння «віри, любові, сили і святості», яка походить з висоти і через його особу переходить на людей. Він приймає служіння для інших. Іншими словами, стає людиною для інших, не для себе!»

А до диякона-номінанта звернувся: «Брате Михаїле, упродовж цієї Літургії, ти будеш поставлений дияконом, і надалі в дорозі до священства. Дуже важливе є те, щоб ти був вірним і давав простір для Святого Духа, який через рукоположення зійде на тебе, щоб діяти разом з тобою для Божого народу. Святий Дух буде тебе надихати на те, що Отець тебе любить, і буде нагадувати те все, що чинив Ісус Христос - у єдності Святої Тройці, тобто у благодаті Господа нашого Ісуса Христа, у любові Бога Отця, і в причасті Святого Духа.

Проте є небезпека, що диякон, священик чи єпископ, може у своєму житті закрити себе для цього Духа Животворящого, шукати себе і свого, замість дати себе провадити Духом Божим. Святий Дух - це Дух свободи. Він не насилує нікого! Він відійде від нас, якщо ми керуємося своїми планами. Справді, Дух Святий може нас повести через «вогонь і воду», і допустити, щоб люди «їздили нам по голові» (Пс 66,12), проте він чинить нас вільними дітьми Божими, і життя перетворюється у паломництво віри. Дух Святий поведе нас куди сам захоче, і будемо служителями Духа: віри, любові, надії, сили, відваги і пророцтва (парезії), доброти, істини, світла. І Дух Святий буде доповняти те, чого нам з природи бракує, а навіть наші браки і недостачі будуть служити на користь Церкви. Це не теорія, а свідчення віри!

Прес-служба Катедрального храму